ридає тінь Іуди...
Та от замовк ридання грім...
Іуда
Так треба, о так треба...
Хоч і піду я у ніде,
й мені на голову впаде,
як меч, віків ганеба.
Його люблю я, не її...
Ах, і її люблю я...
О, плачте, плачте, солов'ї,
душа моя вирує...
Він хоче так. На жертву він
іде в ім'я любові,
Комуни син, народу син.
З його святої крові,
що зросить поколінням путь,
як стяги пурпурові,
мільйони янголів зростуть
з його святої крові...
Христос
Іди!
Іуда
Куди?
Христос
У лють,
що з бронзи в них мечі є.
Іуда
Не можу.
Христос
Йди!
Іуда
У жуть?..
Помилуй мя, Месіє!
Іуда зник. У морі сліз
мір'ядно небо грає.
Христос неначе в зорі вріс,
йому ні дна, ні краю...
Його чоло поміж заграв
над зорями сіяє...
І знову він Людина став,
і тяжко так ридає...
Марія
Чого ти плачеш?
Христос
Це не я...
Це вітер між кущами...
І він обняв її ("Моя!..")
лілейними руками...
XII
Нема між ними юнок,
хвилини, як літа...
І Юди поцілунок
Учителя вуста
уже обпік жагуче...
Заснули учні... Ніч...
Лиш Юда, наче туча,
з Христа не зводить віч...
Христос
Заснули. От герої!
Ця ніч, немов мара...
Я чую брязкіт зброї
і кроки... Йдуть... Пора...
Іуда
Не пізно ще, о Йсусе!
Я, мов в аду, горю.
За тебе, я клянуся,
жандармів обдурю.
Віддам і нерви, й жили,
умру за тебе я.
Тікай! У тебе крила,
о муко ти моя!
Христос
Так треба. Що нам крила?
На день іде ця ніч.
Вже пізно. Оточили,
Я вийду їм навстріч.
По ночі світло буде.
Я йду в диханні трав.
"А я? — спитав Іуда. —
А я?.." — і заридав...
Ой, ведуть Христа...
Синь очей свята
в тузі.
Він іде, іде...
Де ви, де ви, де,
друзі?
Синьо як окрест!
Плечі давить хрест...
Люди сльози ллють,
як душа моя...
Ой, тяжка ти, путь
та Голгофная!
І упав Христос,
і підвівся він...
І йому здалось —
лине, лине дзвін...
А кругом вогонь,
та все з крилами...
Ах, то кров його
дзвонить жилами.
В криках воїв лють
нам навіяна,
ой, тяжка ти, путь,
путь Месіїна!
Сціпив він уста...
"Я іду, любов!"
Пролилась свята
на Голгофі кров.
XIV
Як очі Йсуса, даль синіє,
а він, немов Синаїв сніг,
висить... І плачуть дві Марії
коло його прекрасних ніг.
Одна Марія: "Сине, рає!..
Де синій світ очей твоїх?.."
А друга косами стирає
гарячу кров з прибитих ніг.
Над ними крила, крила, крила...
Над ними плач, і спів, і крик...
Марії дві закам'яніли
біля Христа, немов навік.
Вони нічого мов не чули,
а вколо пл&ч, а вколо грім,
і тьма, й глухі підземні гули...
Вони заснули, й сниться їм...
Христос
Не плачте, мамо і Маріє,
і не росіть сльозами вій.
Збулась віків жадана мрія...
Я не умер. Я в вас живий.
Нехай не б'є вже серце в груди,
хай бік списа пробила мідь, —
я не умер, живий я в людях,
і буду в них я вічно жить.
Я бачу даль... Там все розквітле,
там сад, де пусто все було...
І неземне, чудесне світло
Маріям душі залило...
"Це ти! Це ти!" — їх серце оха,
лиш не в вінку з кривавих рос...
Скінчивсь їх сон... Мовчить Голгофа...
А де ж той хрест, а де Христос?..
Скрізь тишина пливе німая,
мов чути кров у дзвоні жил...
І в синім небі пропадає
далекий шум далеких крил...
8—9.ІІ.49р.
Санаторій ім. Серафимовича