Підбадьорений цими словами, Сайлес опанував себе й уривчастим голосом, з допомогою лікаревих розпитів якось спромігся викласти перед ним усі факти. Але розмову між князем і Ґеральдіном він узагалі випустив, бо втямив із її змісту небагато і навіть не здогадувався, що вона якось дотична до його власних знегод.
— О лихо! — вигукнув доктор Ноел. — Або я тяжко помиляюсь, або ви попали в лабети найстрашніших злочинців у всій Європі. Бідний хлопчику, яку пастку наставлено на вашу наївність! У які смертельні небезпеки затягнено вас! Ви можете змалювати того чоловіка, — провадив він, — того англійця, що ви його двічі бачили і що є, як я підозрюю, душею всієї інтриги? Він старий чи молодий? Високий чи низенький?
Але Сайлес., що, попри всю свою цікавість, не мав спостережливого ока, не зміг повідомити нічого, крім скупих загальників, по яких годі було щось розпізнати.
— Я б запровадив вироблення спостережливості як навчальний предмет в усіх школах! — сердито вигукнув лікар. — Яке пуття людині з її очей та мови, коли вона не вміє примітити й запам'ятати прикмет свого ворога? Я, знаючи всі злочинницькі банди Європи, міг би встановити його особу й дістати в руки нову зброю, аби захистити вас. У майбутньому виховуйте в собі цю здатність, бідний мій хлопчику. Вона може надзвичайно прислужитися вам.
— У майбутньому! — повторив Сайлес. — Яке майбутнє лишилось мені, крім зашморга?
— Молодість — вік боягузтва, — відказав лікар, — і собі самому своя скрута видається тяжчою, ніж насправді. Ось я старий, але ніколи не впадаю в розпач.
— Чи можна розповісти таку історію в поліції? — спитав Сайлес.
— Ні в якому разі, — відповів лікар. — Із того, що я вже знаю про махінацію, в яку вас заплутано, видно, що з цього боку ваш випадок безнадійний, і з вузького погляду влади ви, безперечно, винуватець. І не забувайте, що ми знаємо тільки частину інтриги, а ті самі мерзенні злочинці напевне підстроїли ще багато інших обставин, які виявляться в процесі поліційного розслідування й допоможуть ще підтвердити вашу провину.
— Тоді я пропащий! — вигукнув Сайлес.
— Я цього не сказав, — заперечив доктор Ноел, — бо я людина обачна.
— Але ж поглянте на оце! — знову вигукнув Сайлес, показуючи на труп. — Воно лежить у моєму ліжку, і його появи не можна пояснити, не можна позбутись, не можна й дивитись на нього без жаху!
— Без жаху? — перепитав лікар. — Ні. Коли такий годинник зупиняється, для мене він стає просто хитромудрим механізмом, який я маю дослідити за допомогою прозекторського ножа. Коли кров вихолола й застигла, це вже не людська кров. Коли плоть стала мертвою, це більше не та плоть, котрої ми жадаємо в наших коханках і котру поважаємо в наших друзях. Грація, принадність, жах — усе покидає її разом із живлющим духом. Привчіться дивитись на неї незворушно, бо коли мій план здійсненний, ви маєте кілька днів прожити в постійній близькості до того, що так жахає вас тепер.
— Ваш план? — вигукнув Сайлес. — Який план? Скажіть швидше, докторе, бо я не бачу для себе жодного просвітку, я не зможу так жити.
Не відповівши, лікар ступив до ліжка і заходивсь оглядати трупа.
— Мертвий, — промурмотів він. — Авжеж, кишені порожні, як я й гадав. Так, ім'я з комірця зрізане. Роботу зробили ретельно, фахово. На щастя, він невеликий на зріст.
Сайлес слухав ті слова в нестерпній тривозі. Нарешті лікар, закінчивши огляд, сів і з усмішкою звернувся до молодого американця:
— Відколи я зайшов до вашої кімнати, хоч мої вуха й язик були дуже зайняті, я не дозволяв байдикувати й своїм очам. Я ще раніш помітив, що ви маєте тут, у кутку, одну з тих страхітних споруд, що їх ваші земляки тягають за собою по всьому світу, — дорожню скриню. До цієї хвилини я не був спроможен добачити якесь пуття в цій споруді, але зараз у мене трохи свінуло в голові. Чи то вона була допоміжним засобом у работоргівлі, чи то служила для приховування наслідків надто поквапного користування ножем, я ще не можу вирішити. Але одне я бачу ясно: призначення такої скрині — ховати в собі людське тіло.
— Побійтесь Бога! — вигукнув Сайлес. — Не час тепер жартувати!
— Хоч я, може, висловлююсь тоном до певної міри жартівливим, — відказав лікар, — та зміст моїх слів цілком поважний. Тому найперше, що ми повинні зробити, мій юний друже, — це начисто спорожнити вашу скриню.
Сайлес, корячись авторитетові доктора Ноела, віддав себе в його розпорядження. Скриню швидко випатрали, поскидавши її вміст чималою купою на підлозі, потім Сайлес узяв трупа за ступні, а лікар під плечі, і вони вдвох стягли вбитого з ліжка, не без труднощів зігнули його вдвоє і запхали в порожню скриню. Навалившись удвох на її віко, замкнули в ній такий незвичайний багаж, і лікар власноручно замкнув і замотузував скриню, а Сайлес поскладав усе витягнене з неї в шафу та в комод.
— Ну, перший крок до вашого порятунку зроблено, — сказав лікар. — Завтра — чи, власне, сьогодні — ваше діло буде приспати підозри портьє, сплативши йому все, що ви тут заборгували, а в усьому потрібному для того, щоб безпечно завершити діло, покладіться на мене. А тим часом ходімо до моєї кімнати, я дам вам безпечні й сильні снодійні ліки, бо, хоч би що вам довелося робити, спочатку треба відпочити.
Наступний день здався Сайлесові найдовшим у його житті, неначе нізащо не хотів кінчатись. Він усамітнився від своїх друзів і сидів у кутку в понурій задумі, втупивши очі в дорожню скриню. Тепер його власна нескромність окотилась на ньому ж таки, бо прозурку знову відкрили, і він відчував майже невідчепне стеження з кімнати мадам Зефірини. І це стало таким нестерпним, що йому нарешті довелось затулити шпарку зі свого боку. А вбезпечившись у такий спосіб від нагляду, він провів чималу частину часу в сльозах скрухи та в молитвах.
Пізно ввечері до нього зайшов доктор Ноел і приніс два запечатаних конверти без адрес — один досить пухкий, другий такий тонкий, що здавався порожнім.
— Сайлесе, — сказав він, сівши до столу. — Настав час пояснити вам мій план вашого порятунку. Завтра вранці, дуже рано, князь Флорізель Богемський повертається до Лондона після кількох днів розваг на паризькому карнавалі. Мені якось, досить уже давно, пощастило зробити його шталмейстерові, полковникові Ґеральдінові, одну з тих послуг, таких звичних у моїй роботі, котрих ніколи не забуває жодна зі сторін. Нема потреби пояснювати вам характер його зобов'язання переді мною. Досить буде сказати, що він, я певен, ладен прислужитись мені в будь-який реальний спосіб. Так ось, вам конче треба доїхати до Лондона, не відкривавши своєї скрині. Митниця, здавалось би, являє цьому нездоланну перешкоду. Але я надумався, що багаж такої значної персони, як князь, звичайно пропускають на митниці, не перевіряючи. Я звернувся до полковника Ґеральдіна й спромігся дістати його згоду. Завтра, якщо ви перед шостою годиною під'їдете до готелю, де мешкає князь, ваш багаж пропустять як частину його багажу, і ви самі теж їхатимете як людина з його почту.