– Нелегко скидати шкіру, – сказав Каа.
А Мауглі все плакав і плакав, притулившись лицем до боку сліпого ведмедя, й обіймав його за шию, а Балу намагався лизнути його ноги.
– Зорі поблідли, – сказав Сірий Брат і понюхав ранкове повітря. – Де ми полюємо сьогодні? Час обирати нові стежки.
І це остання з розповідей про Мауглі.
Прощальна пісня
Цю пісню співали у джунглях, аж поки Мауглі не ступив на поріг хатини, де його чекала Мессуа.
Балу
Колись я Жабеня навчав,
Тож хай мою науку знає:
Як на людську дорогу став –
Шануй Закон людської зграї!
У спеку, в холод, вдень і в ніч
Тримайся спільної стежини,
Іди з братами пліч о пліч
І не забудь, що ти людина!
Та все ж і у людській юрбі
Ти завжди будь самим собою,
Лишайся вірним сам собі,
Простуй дорогою прямою.
І ще у пам'ятку візьми,
Коли аж надто тяжко стане:
Табакі є й поміж людьми,
І є в людей свої Шер Хани.
Ну, а ще Заповітне скажу тобі слово,
Потайне, запашне, трав'яне та медове –
В кожнім промені сонця, в краплині роси
Милість Джунглів усюди з собою неси!
Каа
Блукають світом страх і злість.
Ти з ними не дружи даремно!
У цьому світі кожен – гість,
Тож з усіма поводься чемно.
Та лестощам чужим не вір –
Ця дурість приведе до згуби:
В гадюки, знає кожен звір,
Язик ласкавий – гострі зуби.
Не бійся чесної борні,
Міркуй, як на одного троє.
Коли ж ховаєшся в тіні,
То не ховай за спину зброї!
Поживу не шукай легку –
Та все ж таку, аби під силу,
Коли самому до смаку,
А не тому, що іншим мила.
Не кожен – гість, хто на поріг:
Бува, і день ховає морок.
Обачність – кращий оберіг,
Коли ти сам собі не ворог.
Схід із Заходом, Північ із Півднем стають
І на захист тобі своє слово дають,
Чуєш – линуть із джунглів услід голоси:
Де б не був – нашу ласку з собою неси!
Багіра
В неволі я прийшла на світ,
Тому людські закони знаю.
Так, врешті решт вертає слід
Людини – до людської зграї!
Клянуся зламаним замком,
Ти волі гідний будеш доти,
Поки ти йдеш за ватажком
На смерть – та не на шлях підлоти.
Легкі дороги – для слабких.
Слова шакала – їм у вуха.
А ти люби братів людських,
Та без шакалячого духу!
Не пнись, як мавпа, догори,
Люби себе, та не надміру.
Полюй – для їжі, не для гри,
Воюй – лише заради миру!
І ранкова зоря, і вечірня імла
Свою милість тобі у дорогу дала,
І нічого дорогою більш не проси –
Ласку Джунглів усюди з собою неси!
Всі троє
Нам дороги нема до тебе
У чудний і тривожний світ,
Де дахи затуляють небо
І палає Червоний Цвіт.
До людей ти ідеш, людино.
Хоч нема тобі вороття,
Пам'ятай у тяжку годину:
Ми – опора твоя єдина,
Ми з тобою на все життя!
Хай навіки покинув ти рідні ліси –
Ласку Джунглів усюди з собою неси!