Доктор Хувенал Урбіно мав звичай розповідати, що не відчув ніякого хвилювання, коли вперше отак близько познайомився з жінкою, з якою йому судилося прожити до самої смерті. Він пригадував голубу сорочку з мереживними краями, гарячкові очі, довгі коси, розпущені на плечах, але був такий стурбований спалахом пошесті в старому колоніальному місті, що не звернув уваги на жодну ознаку її квітучої юності, а цілком зосередився на тому, щоб не пропустити жодного, найнепомітнішого симптому зараження. Ферміна Даса висловилася набагато ясніше: молодий лікар, про якого вона стільки чула у зв'язку з холерою, здався їй сухарем, неспроможним любити кого-небудь, окрім себе самого. Діагноз був такий: кишкова інфекція, занесена з харчами, — і за три дні домашнього лікування хвора цілком одужала. Діставши підтвердження, що дочка не заразилася холерою, Лоренсо Даса відчув невимовну полегкість. Він провів доктора Хувенала Урбіно до самої сходинки його екіпажу, заплатив золотою монетою за візит і хоча ціна здалася йому зависокою навіть для лікаря багатіїв, він попрощався з ним, удаючись до надмірних виявів вдячності. Приголомшений блиском аристократичного прізвища доктора Урбіно, Лоренсо Даса не тільки не приховував свого захвату, а й дав зрозуміти, що ладен на все, аби знову з ним зустрітися — і за менш формальних обставин.
Випадок можна було вважати вичерпаним. А проте у вівторок, на наступному тижні, некликаний і без жодного попередження доктор Хувенал Урбіно знову з'явився в домі Лоренсо Даси і вельми несвоєчасно — о третій пополудні. Ферміна Даса була в кімнаті для шиття, де брала урок малювання олійними фарбами разом з двома подругами, коли побачила його у вікні. Він був у бездоганно білому сюртуці, в білому, з високим наголовком, капелюсі, і подав знак, щоб вона підійшла до нього. Ферміна Даса поклала підрамник на крісло і рушила до вікна, ступаючи навшпиньки і підібравши сукню зі шлярками до кісточок, щоб не волочилася по підлозі. На голові в неї була діадема з брелоком, що звисав на чоло; дорогоцінний камінець у ньому мав такий самий переливчастий колір, як і її очі, й від усієї її постаті віяло свіжістю. Лікар звернув увагу на те, що вона вбралася на урок домашнього малювання, так ніби збиралася на світський бал. Стоячи надворі, за вікном, він помацав їй пульс, звелів показати язик, за допомогою алюмінієвої лопаточки роздивився горло, вивернув і оглянув нижню повіку й щоразу задоволено кивав головою. Він менше ніяковів, ніж за попереднього візиту, але вона бентежилася дужче, бо не розуміла причини цього несподіваного огляду, адже він тоді сказав, що більше не прийде, як не станеться якоїсь зміни й вони самі його не покличуть. Більше того: вона не мала найменшого бажання будь-коли зустрічатися з ним. Закінчивши огляд, лікар поклав лопаточку в напхану інструментами та ліками валізку й закрив її, сухо клацнувши замком.
— Ви як щойно розквітла троянда, — сказав він.
— Дякую.
— Дякуйте Богові, — порадив він і неточно процитував святого Тому Аквінського: — "Пам'ятайте, що все добре, хоч би звідки воно з'явилося, йде від Духа Святого". Ви любите музику?
Доктор Урбіно запитав про це з чарівною усмішкою, наче мимохідь, але Ферміна Даса не відповіла.
— До чого це запитання? — поцікавилася вона.
— Музика корисна для здоров'я, — пояснив Хувенал Урбіно.
Він і справді так думав, і досить скоро й на все життя вона пересвідчилася, що тема музики була майже магічною формулою, якою він користався, коли пропонував свою дружбу, але в ту мить вона сприйняла його слова як насмішку. До того ж обидві подруги, які вдавали, ніби малюють, поки ці двоє розмовляли біля вікна, почали тихенько хихотіти й затулили обличчя мольбертами, що остаточно урвало Ферміні Дасі терпець. Сама не своя від люті, вона з виляском зачинила стулки вікна. Опинившись перед мереживними фіранками, крізь які нічого не було видно, лікар розгубився і спробував увійти в двері, але збився з дороги і, в своєму замішанні, налетів на клітку з пахучими круками. Вони сполохано закаркали, замахали крильми, і лікарева одіж умить просякла гострим жіночим запахом. Громовий голос Лоренсо Даси примусив Хувенала Урбіно заклякнути на місці.
— Зачекайте, докторе, зараз я вийду.
Він усе бачив з горішнього поверху і тепер спустився сходами, поквапно застібаючи сорочку. Після важкого сну сієсти обличчя в нього було набрякле й сизе, бурці розкошлані. Лікар спробував приховати образу за жарти.
— Я сказав вашій доньці, що вона квітне, як троянда.
— Вона справді як троянда, — сказав Лоренсо Даса. — Але шпичаків у неї більше, ніж пелюсток.
Не привітавшись, він проминув доктора Урбіно, штовхнув стулки вікна, заглянув у кімнату для шиття і грубим криком наказав дочці:
— Виходь і попроси пробачення в доктора!
Лікар спробував утрутитись і не допустити до цього, але Лоренсо Даса не звернув на нього уваги.
— Поквапся! — владно повторив він.
Вона подивилася на подруг поглядом, у якому нишком попросила співчуття, і відповіла батькові, що їй нема в чому винитись, бо вона всього лише зачинила вікно, щоб у кімнату не проникали спекотні сонячні промені. Доктор Урбіно спробував підтримати її доводи, та Лоренсо Даса був непохитний. Тоді Ферміна повернулась до вікна, бліда від гніву, і, виставивши вперед праву ногу й піднявши кінчиками пальців поділ сукні, зробила перед лікарем театральний реверанс.
— Я уклінно благаю вас вибачити мені, кабальєро, — мовила.
Доктор Хувенал Урбіно з гумором наслідував її, скинувши капелюх і зробивши ним жест мушкетера, проте не дістав у відповідь милостивої усмішки, на яку сподівався. Тоді Лоренсо Даса, щоб загладити провину, запросив його до кабінету на каву, і доктор залюбки погодився, аби не лишалося найменшого сумніву в тому, що в його душі не лишилось навіть тіні образи.
Насправді ж Доктор Хувенал Урбіно не пив кави, лише іноді перехиляв одну чашечку, натщесерце. Він також не вживав спиртного, хіба вряди-годи пригублював трохи вина на врочистих обідах, але тут він не тільки випив каву, запропоновану Лоренсо Дасою, а й не відмовився від келишка ганусівки. Потім погодився випити ще одну чашку і ще один келишок, потім ще і ще, незважаючи на те, що мав кілька невідкладних візитів. Спочатку він уважно вислуховував вибачення, на які не скупився Лоренсо Даса від імені своєї дочки, що її схарактеризував як дівчину розумну й серйозну, гідну будь-якого князя, тутешнього чи заморського, хоча, на жаль, характер у неї упертий, як у мула, — так він висловився. Але вже після другої чарки йому вчувся голос Ферміни Даси, десь у глибині патіо, і його уява полетіла до неї й супроводжувала її в сутінках вечора, поки вона запалювала свічки в коридорі, бризкала в спальнях інсектицидами з пульверизатора, знімала накривку з чавунця на плиті, в якому варився суп, що його вони з батьком матимуть на вечерю, сидячи вдвох за столом, не підводячи поглядів і не беручись до їди, щоб не порушити чару незлагоди, аж поки йому доведеться здатись і попросити в неї пробачення за свою сьогоднішню суворість.