Довгий час вона мовчки стояла, схилившись над труною, і дивилась усередину. Зненацька її мов осяяло. Вона скрикнула й відсахнулась назад, затуливши обличчя долонями. Тоді схопилася за свої худі груди, провела долонями по руках і ногах, торкнулась свого беззубого рота.
На її крик прибіг Джозеф Пайкс. Він смикнув за ручку дверей І побачив: бабуся танцює і підстрибує у своїх високих черевиках, виписуючи по кімнаті неймовірні фігури. Вона плескала в долоні, сміялась і кружляла; метляючи спідницею, вальсувала сама із собою, а на очах у неї блищали сльози. Подивившись на своє відображення в дзеркалі, вона раптом крикнула йому і сонячному світлу:
— Я молода! Мені вісімдесят, але я молодша за нього!
Вона знову пішла підстрибувати й витанцьовувати.
— Ти сказав правду, Джозефе Пайкс. Життя має свої переваги! — пирснула від сміху бабуся.— Я молодша за всіх мертвих у всьому світі!
І вона так прудко закружляла у вальсі, що зачепила за труну сукнею, і від цього доторку золотий порох хмаркою знявся в повітря.
— Тра-ля-ля! Тра-ля-ля! — радісно вигукувала бабуся Лоблілі.