— Зможу, коли захочу,— насупившись, кинув Меліхрон.— Я можу послатися на будь-яку чортівню, бо я тут Вседержитель. Богові, знаєте, не конче бути соліпсистом.
— Воістину, воістину так,— квапливо погодився Кармоді. (Ще сім хвилин? Чи шість? І що на нього чекає?) — Отже, ясно, що вашого всюдисущого прозірливого духу не досить, щоб розкрити вашу власну сутність. І його таки справді не досить, бо ви ж самі, як Вищий Суддя, вважаєте його недостатнім.
— Чудово обгрунтовано,— похвалив Меліхрон.— Вам слід було стати богословом.
— Тепер я і є богослов. (Шість хвилин, п'ять?) — Так от, який же вихід?.. Вам ніколи не спадало на думку залучити все пізнання, і внутрішнє, і зовнішнє (якщо, звісно, існує така річ, як зовнішнє пізнання), до розкриття вашої проблеми?
— Саме так я і думав,— сказав Меліхрон.— Між іншим, я не обминув жодної книжки в Галактиці про таємниці Природи і людини, студіював мікрокосмос, макрокосмос і таке інше. До речі, я досить здібний, хоча дещо й призабув уже — ну там... таємницю життя чи приховані мотиви смерті. Та можу підучити при потребі. Я виявив, що студії — сухе, пасивне заняття, хоч інколи й трапляються приємні несподіванки. А ще я виявив, що вченість для мене не має особливої ваги. Чесно кажучи, я переконався, що неуцтво не менш приємне.
— А, може, ви художник за натурою? — навздогад підкинув Кармоді.
— Я перейшов і через це,— сказав Меліхрон.— Ліпив скульптури з глини і плоті, малював заходи сонця на полотні і на небі, писав книжки словом і подіями, грав на інструментах і складав симфонії для вітру і дощу. Вважаю, що мої твори були досить хороші, одначе я завжди відчував себе дилетантом. Бо ж, бачите, через свою всемогутність я не допускав помилок, а дійсність я знаю занадто добре, щоб серйозно перейматися її відтворенням у мистецтві.
— Гм-м, розумію,— протяг Кармоді. (Певне, залишилося не більше, як три хвилини!) — А може, вам стати завойовником?
— Навіщо мені завойовувати те, чим уже володію? — не погодився Меліхрон.— А інші світи мені не потрібні. Я пристосований тільки до мого середовища, яке складається з цієї єдиної планети. Володіння іншими світами спонукало б мене до неприродних вчинків. Та й що за користь мені від чужих світів, коли я не знаю, що робити зі своїм?
— Я бачу, ви як слід усе обміркували,— дійшов висновку Кармоді. Його занепокоєння стало вже розпачем.
— Авжеж. Я міркував над менш важливими речами по кілька мільйонів років. Шукав мети поза мною, та все ж не відривався від природи мого єства. Я шукав указівок, а знаходив лише себе.
Кармоді поспівчував би богові Меліхрону, якби його власне становище не було таке безвихідне. І він спантеличився, відчуваючи, як спливає відміряний йому час, і дивуючись, що його страхи бозна-чому сплелися із співчуттям до неповноцінного Бога. І тут його раптом осяяло! Це ж так просто, неймовірно просто! І до того водночас вирішуються і Меліхронова, і його власна проблеми — от що-то істинне осяяння. Та чи погодиться Меліхрон? Але вибору в Кармоді не було.
— Меліхроне,— сміливо сказав він,— я вирішив вашу проблему.
— Ой! Справді? — пожвавішав Меліхрон.— Тобто справді, що ви це насправді? Отже, кажете це не тому, що коли ви не розв'яжете її задовільно для мене, то вам судилося загинути через сімдесят три секунди? Тобто це не вплинуло на вас негативно, ні?
— Своїй зловісній долі я дозволив вплинути на мене лише до тієї міри,— урочисто промовив Кармоді,— яка вимагалася для вирішення вашої проблеми.
— Ох, чудесно! Швидше кажіть! Я так схвильований!
— Попри все моє бажання не зможу. Фізично неможливо. Ви ж мене вб'єте через сімдесят чи шістдесят секунд.
— Я? Я не збираюся вас убивати! О небо! Ви справді гадаєте, ніби я такий кровожерний? Що ви! Ваша смерть надійде ззовні! Я з нею не маю нічого спільного! До речі, у вас лише дванадцять секунд.
— Замало,— сказав Кармоді.
— Аж ніяк не замало! Як ви знаєте, це мій світ. Лад усьому тут даю я, отже, й плинові часу. Я саме змінив місцевий часопросторовий континуум на десятисекундній поділці. Для Бога це справа проста, тільки згодом багато підчисток. Ваші десять секунд обійшлися мені у двадцять п'ять років мого місцевого часу. Вистачить?
— Більш ніж достатньо,— запевнив Кармоді.— Ви дуже щедрі.
— Дрібниці! А тепер, будь ласка,— ваш розв'язок.
— Гаразд,— сказав Кармоді і вдихнув глибше.— Розв'язок вашої проблеми залежить від того, як на неї поглянути. Інакше бути не може: кожна проблема повинна містити в собі зародки свого розв'язання.
— Повинна? — перепитав Меліхрон.
— Так, повинна,— твердо проказав Кармоді.
— Добре, поки що виходимо з цього. Кажіть далі.
— Розглянемо ваше становище. Розглянемо його внутрішні й зовнішні аспекти. Ви — Бог планети, але тільки цієї планети. Ви всемогутній і всевідаючий, але тільки тут. У вас разючі інтелектуальні надбання, і ви відчуваєте потребу бути комусь у пригоді. Та ваші дарування безсилі в інших світах, а тут, крім вас, нема нікого.
— Так-так, достеменно так! — вигукнув Меліхрон.— Та ви ще й досі не порадили, що мені робити!
Кармоді набрав повні легені повітря і повільно видихнув.
— Що вам робити? Застосовувати всі ваші великі обдарування, і застосовувати їх тут, на власній планеті, де з них буде найбільший пожиток, і використати їх — оскільки це ваше заповітне прагнення — на благо інших.
— На благо інших? — перепитав Меліхрон.
— Так випадає,— підтвердив Кармоді. — Найпобіжніший розгляд нашої ситуації підказує вихід. У розмаїтому Всесвіті ви самотні, а для зовнішніх діянь треба виходити назовні. Проте ваша власна сутність перепиняє шлях назовні. Тому навколишній світ повинен прийти до вас. А коли він прийде, як ви до нього поставитесь? Тут не повинно бути сумнівів. Ви всемогутній у власному світі, і нема ніякої потреби допомагати вам. Але ви можете допомогти іншим. Це єдині природні взаємини між вами і зовнішнім Всесвітом.
Меліхрон подумав і сказав:
— Мушу визнати вашу рацію. Але тут виникають ускладнення. Наприклад, сюди рідко навідуються істоти з зовнішнього світу. Ви — перший за два з чвертю галактичних оберти.
— Справа вимагає терпеливості,— погодився Кармоді.— її вам доведеться виховати в собі. Вам це легко, бо ви можете змінювати час. А щодо відвідувачів, то, насамперед, кількість — іще не якість. Простий перелік небагато важить. Головне, щоб Людина або Бог робили те, що їм належить, тут байдуже, чи це буде миттєвий учинок, чи безкінечне гарування.