(1) Рангоут (гол.) — щогли та інше оснащення судна, призначене для встановлення вітрил, сигналізації тощо.
(2) Атол — кораловий острів кільцеподібної форми в тропіках.
(3) Пікти — одне з кельтських племен, що здавна заселяли територію нинішньої Шотландії. На початку нашої ери, внаслідок завоювань, територія Римської імперії сягала аж до земель піктів.
Перша з цих подій познайомила мене з мешканцем Сан-Франціско, якого знали любителі літератури і в місті, і поза його межами. Якось я забрів у невідомий мені глухий [108] закуток, де над небезпечними піщаними урвищами та ярами тулились самотні старі будинки. Місто наступало на них звідусюди. Шеренги вуличних ліхтарів уже пронизували цей закут, з довколишніх кварталів уже долинали згуки вуличного руху. Зараз від нього, без сумніву, не лишилося й сліду, але тоді (особливо ранками, коли я туди навідувався) це був затишний, майже сільський куточок. На одному з крутих піщаних пагорбів стояли в оточенні садків кілька будиночків,— здавалось, вони ось-ось упадуть в урвище, але всі, як я спостеріг, заселені. Я часто піднімався туди стежкою, що обсипаладо під ногами, і, сівши навпроти крайнього будиночка, брався за ескізи. Першого ж дня я помітив, що з вікна нижнього поверху за мною стежить моложавий чоловік, передчасно полисілий, з гарним виразним обличчям. Другого дня ми знову зустрілись і обмінялись невимушеними легкими поклонами. Третього дня він вийшов до мене, похвалив мій етюд і з щирою сердечністю художника запросив мене до свого помешкання. Незабаром я сидів посеред справжнього музею рідкісних речей — весел, бойових палиць, кошиків, грубо витесаних кам'яних ідолів, намист із мушель, келихів з кокосових горіхів, білосніжних плюмажів, зроблених з копри, та безлічі інших зразків і свідоцтв культури невідомого мені світу — світу іншої раси, клімату — хай примітивної, та все ж культури. Не менш захоплюючими були й пояснення мого нового знайомого. Ви, звісно, читали його книжки. Ви вже знаєте, як він подорожував та голодував, як не без приємності жив на островах Південних морів,— і ви зрозумієте, що для мене, художника, зустріч із ним після довгих місяців конторської роботи та пікніків, як і його невимушена цікава оповідь, були сповнені чару. Потім ми зустрілися знову, і це від нього я вперше почув назви далеких островів, і вони мене заворожили. Я був невимовно щасливий, коли після однієї з перших наших зустрічей повертався додому, тримаючи під пахвою "Ому" Мелвілла та книжку пригод мого нового друга.
Друга подія була більш драматична і справила неабиякий вплив на моє дальше життя. Якось я опинився на причалі біля телеграфної гори. Великий барк, водотоннажністю десь на тисячу вісімсот тонн, обходив мис курсом на причал, тримаючись небезпечно близько до берега. Я стежив за ним ліниво-байдуже — аж раптом помітив, як двоє чоловіків перескочили через фальшборт просто в човен, що підійшов до судна, і, вихопивши у човняра весла, почали швидко веслувати до місця, де стояв я. Досягши берега, вони побігли сходами вгору, до мене; я помітив, що вони надто гарно вбрані для простих матросів (одяг першого був навіть вишуканий) і що обидва чимось дуже схвильовані.[109]
— Де найближчий поліцейський відділок? — запитав перший.
— Он там,— вказав я і побіг поруч з ним.— Що сталося? Що це за судно?
-Це "Шукач",— відповів перший.— Я старший помічник, мій приятель — третій, і нам треба встигнути дати свідчення, випередивши матросів. Бачте, вони можуть оголосити нас спільниками капітана, а це мені не до душі. Я всього набачився в рейсах, бувало, кулі сипалися, як пісок, але що коїть наш старий, годі уявити! Він смалив з револьвера безперестану, від Сенді-Гука аж до самих Фараллонів, а останнього поцілив усього шістнадцять годин тому. Хоч команда наша — поспіль банда тупоголових, але й вони біліли, мов крейда, коли капітан починав свою диявольську стрілянину.
— Ну, тепер йому кінець! — докинув його супутник.— Більше йому в море не вийти.
— Овва! — заперечив старший помічник.— Якщо йому пощастить дістатись берега цілим і здоровим і якщо його не лінчують тут відразу, він ще видряпається. У судновласників пам'ять міцніша, ніж у публіки; вони його не скривдять — не щодень трапляється такий досвідчений капітан.
— Так, цей негідник — капітан бувалий, що й казати,— охоче погодився третій помічник.— Це вже, мабуть, третій рейс, як на "Шукачі" не видають платні.
— Як це не видають платні? — здивувався я, бо ще був невігласом у морських справах.
— Матросам не видають,— уточнив старший помічник.— Вони тікають, часто навіть не діждавшись платні. Так заведено не тільки на "Шукачі".
Я помітив, що ми поступово стишували біг, аж поки перейшли на крок. І мені сяйнула підозра, що вся ота поспішність була продуманим спектаклем. В усякому разі, коли ми прийшли до поліції і помічники капітана з "Шукача" повідомили про жахливу долю п'яти матросів, убитих під час рейсу з Сенді-Гука до Сан-Франціско . (кількох капітан застрелив у нападі дикого гніву, інших — з холоднокровною жорстокістю), то було вже пізно щось зробити. Перш ніж ми з поліцією дісталися до [110] корабля, горлоріз устиг втекти на берег і загубитися в натовпі; потім він сховався в будинку свого приятеля. На судні лишилися тільки його жертви. І добре, що він так поспішив. Коли на березі довідалися про все, що трапилося, коли останнього з поранених відвезли до лікарні, коли ті, кому пощастило дивом урятуватись в тій плавучій бойні, почали показувати в натовпі свої поранення, портовий район міста завирував, як ніколи. Моряки плакали на очах у всіх. Власники нічліжок, давно звиклі до всіляких жорстокостей, особливо до немилосердного поводження з матросами, обурено потрясали кулаками, і якби капітан "Шукача" з'явився тоді на вулиці, його вмить ухай дакали б. Але того ж вечора (такі пішли чутки) його таємно переправили в бочці на той берег бухти. І ось, уже заслуживши на двох суднах каторжну тюрму чи шибеницю, цей капітан, кажуть, тепер командує третім судном десь у західних морях.
Отже, я маю підозру, що містер Нейрс (старший помічник) свідомо допоміг капітанові врятуватися.. Він продемонстрував свою відданість законові, продемонстрував прихильність до матросів. Але обстоювати його невинність я не беруся. Хоча згодом я узнав його дуже близько, він жодного разу не згадав того випадку, і взагалі ані словом не прохопився про плавання "Шукача". Без сумніву, він мав на це свої причини. Коли ми прямували до поліції, він кілька разів заявляв Джонсонові, третьому помічнику, що не тільки донесе на капітана, а й сам віддасться в руки правосуддя. Проте вчинив він інакше, обгрунтувавши це тим, що "все це, я певен, зійде нанівець, а якщо мені й запахне смаленим, то є у мене в Сан-Франціско чимало добрих друзів". І справді, все зійшло нанівець, хоча зрозуміли це згодом. А містер Нейрс майже відразу зник, і потім, безперечно, його сховали так само надійно, як і капітана.