— Ну, це вже справа давня,— махнув рукою Джім.— Ми заплатили по сім центів за долар, і це ще наше щастя. Судовий виконавець...— Тут його обличчя звело судомою, і він звернув на інше: — Все це уже позаду, й мені хотілося б знати подробиці історії з бригом. Я не все розумію, і мені здається, тут щось є...
— В самому судні, однак, не було нічого,— сказав я, силувано усміхнувшися.
— Саме це я й хотів би з'ясувати до кінця! — підхопив Джім.
— Але чому ти не хочеш розповісти про банкрутство? Ти ніби намагаєшся уникнути цієї теми,— зауважив я і відразу зрозумів, що бовкнув зайве, бо Джім уколов мене тим самим:
— А ти наче намагаєшся уникнути розмови про бриг. Шляхи до відступу були відрізані, і винен був я сам.
Друже мій, якщо ти так наполягаєш — будь ласка,— [233] відповів я і почав весело й жваво оповідати історію нашого плавання. Я говорив піднесено й змальовував острів та бриг, я передавав мову Андерсона й китайця, я весь час нагнітав тривогу... І я уникнув фатального слова. Я так вдало підтримував напругу розповіді, що вона так і не розрядилась. І коли я замовк — сказати "закінчив" я не наважуюсь, бо ніякого кінця не було,— Джім та Меймі втупились у мене з подивом.
— А далі? — спитав Джім.
— Це все,— відповів я.
— Але як ти все це пояснюєш?
— Ніяк.
Меймі похитала головою.
— Сто чортів, таж за нього давали шалені гроші! — вигукнув Джім.— Тут щось не так, Лаудене. Це ж явна нісенітниця! Я бачу, що ви з Нейрсом зробили все можливе — отже, вас пошили в дурні! Я певен, що опій і тепер на судні, і будь певен, я до нього ще доберусь!
— Але на ньому нічого нема, повір мені. Крім старого дерева та заліза,— мовив я.
— Ось побачиш! — стояв на своєму Джім.— Тепер уже я вирушу сам і візьму з собою Меймі. Лонгхерст не відмовить мені в сумі, достатній для того, щоб зафрахтувати шхуну. А ти чекатимеш мене тут, поки я обнишпорю судно.
— Ти не зможеш обнишпорити його! — вигукнув я.— Ми його спалили.
— Спалили? — вражено перепитала Меймі, схопившись із стільця, на якому вона сиділа склавши руки і спокійно прислухаючись до нашої розмови.
Запала тривожна мовчанка.
— Пробач, Лаудене,— обізвався нарешті Джім,— але на біса ви його спалили?
— Нейрс вирішив, що так буде краще.
— Це, мабуть, найдивніше з усього, що ми тут почули,— зауважила Меймі.
— Справді, Лаудене, це якось несподівано,— докинув Джім,— і навіть кінець кінцем безглуздо. Навіщо тобі... навіщо було Нейрсові палити судно?
— Не знаю. А яке це має значення? Адже ми зняли з нього все, що можна було зняти.
— Отут ти й помиляєшся! — вигукнув Джім.— Я не сумніваюсь: ви недогледіли головного.
— А чому ви так упевнені, що на ньому нічого не лишилося? — спитала Меймі. [234]
__ Ну як мені це пояснити! — я був у розпачі.— Ми оглянули кожну щілину і впевнилися, що ніде нема ніякої схованки. Це все, що я можу сказати.
__ Я дедалі більше переконуюсь...— мовила Меймі багатозначно.
Джім поквапився втрутитись:
— Єдиного я не розумію, Лаудене: невже ти не збагнув, що вся ця історія з бригом дуже дивна? Чому вона не вразила тебе так, як мене?
— Е, що тепер говорити! — вигукнула Меймі, підвівшись.— Містер Додд не збирається відкривати нам, ні що він думає, ні що він знає...
— Меймі! — обурено перепинив її Джім.
— Нащо тобі жаліти його, Джеймсе? Адже йому тебе не жаль! — не вгавала Меймі.— Як бачиш, він цього й не заперечує. І він не вперше виявляє таку стриманість! Чи ти забув, що він знав адресу Діксона, але сказав про це, коли той уже здимів?
Джім благально глянув на мене — ми вже всі троє стояли.
— Лаудене, ти бачиш, Меймі щось здалося, і для цього є певні підстави. Тут і справді є дивні моменти — навіть я, чоловік бувалий, нічого не розумію. Прошу тебе, Лаудене, поясни нам усе.
— Так мені й треба,— сказав я.— Я мав бути відвертим з тобою. Я мав би відразу сказати тобі, що пообіцяв не все розголошувати, і попросити тебе довіритись мені. Усе це я роблю тепер. Так, із бригом пов'язані ще деякі обставини, але нас вони не стосуються, і я мушу мовчати — я дав слово честі. Повір мені і пробач.
— Можливо, я безголова, містере Додд,— мовила Меймі з лиховісною люб'язністю,— але мені здавалось, що ви пішли в це плавання як представник мого чоловіка і на гроші мого чоловіка. Тепер ви твердите, що дали слово честі. Але мені здавалося, що найперше ви були зв'язані словом з Джеймсом!.. Ви запевняєте, що це нас не стосується. Але ми збанкрутували, мій чоловік хворий, і нас не можуть не стосуватись обставини, що забрали у нас наші гроші й змусили нашого представника повернутись до нас з порожніми руками. Ви просите, аби ми вам повірили, і, либонь, не розумієте, що ми задумуємось над тим, чи не занадто довірялись вам у минулому.
— Я не вас просив повірити мені, а Джіма,— відповів я,— він мене знає.
— Ви гадаєте, що можете крутити Джеймсом, як самі [235] схочете? Ви розраховуєте на його прихильність, чи не так? А зі мною, ви вважаєте, можна не рахуватись? — наступала Меймі.— День нашого одруження був для вас нещасливим днем — я ж не сліпа... Команда зникає. Бриг продається за шалені гроші. Ви знаєте адресу цієї людини і замовчуєте її. Ви не знаходите того, по що вас послано, і все ж спалюєте судно. А тепер, коли ми зажадали пояснень, виявляється: ви дали слово честі, що будете мовчати! Але я такого слова не давала, і я не буду мовчки дивитись, як мого хворого й збанкрутілого чоловіка продає його дуже вихований друг. Вам доведеться вислухати всю правду до кінця. Містере Додд, вас підкупили, і ви продалися!
— Меймі,— благально мовив Джім,— не треба про це! Ти ж б'єш по мені — а це мені боляче! Ти не знаєш, ти не розумієшся на таких речах. Та якби не Лауден, я сьогодні не міг би дивитися тобі в вічі. Він урятував мою честь. — Я вже не раз чула такі балачки,— відповіла Меймі.— Ти простодушний дурник, за це я тебе й люблю. Але я мислю тверезо, мене не піддуриш, я бачу все лицемірство цього крутія. Сьогодні він прийшов сюди й заявив, що шукатиме роботу... Він, бачте, ділитиметься з нами своїми тяжко заробленими грошима, поки ти поправиш своє здоров'я. Яка облудність! Мене за печінки бере! Зароблені ним гроші! Частка зароблених ним грошей! Аякже! Це була б подачка тобі, Джіме, й уся твоя частка з "Летючого шквалу", а ти ж чорно робив на нього, коли він старцював на вулицях Парижа. Ми обійдемось без вашої милостині! Слава богу, я сама можу працювати для свого чоловіка. Ось бачиш, що значить робити послугу джентльменові: він дозволив тобі підібрати його, коли жив у злигоднях, він сидів собі згорнувши руки й дозволяючи тобі чистити йому черевики — і посміювався з тебе! — Вона повернулась до мене.— Так, ви завжди глузували з мого Джеймса, ви завжди в глибині душі вважали його гіршим за себе, і ви це знаєте! — Вона знов обернулася до Джіма: — А тепер, коли він забагатів... Так, ви забагатіли! Спробуйте заперечувати! Спробуйте поглянути мені в очі й сказати, що ви не забагатіли... що ви не присвоїли наші гроші, гроші мого чоловіка!