Коріолан

ДІЯ П'ЯТА
СЦЕНА 1
Рим. Площа.
Входять Мененій, Коміній, Сїціній, Брут та інші.
Мененій Я не піду. Ви чули — він відмовив
Колишньому начальнику. Мене
Він батьком називав, але що з того?
Ви йдіть, хто проганяв його, і станьте
За милю до намету на коліна,
Повзіть, пощади просячи. Як він
Комінія прогнав, я не піду.
Коміній Не захотів мене впізнати!
Мененій Чули?
Коміній Лиш раз мене покликав на ім'я,
Коли я нагадав про нашу дружбу,
Про кров, яку ми разом проливали;
Як я назвав його Коріоланом,
Сказав: "Забудь всі титули мої,
Вони — ніщо, бо я нові здобуду
В огні палаючого Рима".
Мененій Що ж,
Трибуни, ви чудово постарались,
Щоб для добра народу в місті Римі
Вугілля подешевшало.
Коміній Сказав я:
"Володарська чеснота — пробачати,
Коли цього не ждуть". А він відмовиві
"Державі не пасує тих просити,
Кого вона скарала".
Мененій Дуже добре!
Не додаси нічого.
Коміній Я старався
його любов до друзів пробудити,
Але він мовив, що не має часу
Вишукувати їх у смрадній купі
Полови спліснявілої. Вже краще
Спалити купу, ніж заради зерен
Нещасних декількох вдихати запах
її трутизни.
Мененій Я — одне з тих зерен;
Його дружина, мати, син, цей воїн —
Ми ті нещасні зернятка, а ви —
Гнила полова, чути сморід ваш
Аж до самого місяця! Трибуни,
Згоріти маєм через вас.
Сіціній Не сердься!
Не гнівайся, терплячим будь, благаю,
Не докоряй нам, як не хочеш в горі
Допомогти. Я впевнений, одначе,
Як ти за Рим попросиш, твій язик
Зробити може більше, аніж військо,
Поспішно зібране.
Мененій Ні, я не буду
Втручатися в цю справу!
Сіціній Я благаю,
Піди до нього!
Мененій А навіщо?
Брут Ну,
Аби принаймні взнати, що твоя
Любов до Марція поможе Риму.
Мененій Гаразд, але, якщо й мене не схоче
Він вислухати, що тоді? Вернусь
Як друг зневажений, побитий горем,
Неласкою, то що тоді?
Сіціній За добре
Бажання помогти — тобі віддячить
Такою ж мірою, як ти старався,
Наш Рим.
Мененій Я спробую, надіюсь,
Він вислухає. Те, що він нагримав
І на Комінія самого, звісно,
Не додає охоти; та, можливо,
Коріолан голодний був. Людина,
Допоки не наповнена, допоти
Студену має кров, і навіть ранком
Вона незадоволена, ні дати
Дарунка, ні пробачити не може;
Та, як наповняться канали крові
Іствами й винами, стає добріша
І від жерців, що постять. Я пожду —
Аж Марцій пообідає, і зм'якне,
Й моє прохання вислухає.
Брут Знаєш
До милості його найкращу путь
І не зіб'єшся з неї.
Мененій Хай же буде,
Що має бути. Скоро пересвідчусь
Про успіх свій!
(Виходить)
Коміній Коріолан нізащо
його не прийме.
Сіціній Як! Не може бути!
Коміній Кажу тобі, він в золоті сидить,
А зір його палає, ніби хоче
Рим підпалити. Впав я на коліна,
Він мовив ледве чутно: "Встань!" — і жестом
Мене відправив геть; тоді послав
Мені письмову відповідь про те,
Що зробить, а чого зробить не може,
Бо вольскам клятву дав. Надії наші
Малі, хіба що мати і дружина —
Вони, я чув, збираються до нього
Піти з благанням пощадити Рим...
Тому ходім і попросім жінок
Тих благородних, щоб вони спішили.
Виходять.
СЦЕНА 2
Біля входу до табору вольсків під Римом.
На посту двоє вартових. До них підходить Мененій.
1-й вартовий Стій! Звідки ти і хто ти?
2-й вартовий Стій! Назад!
Мененій Ви службу несете прекрасно. Я —
Посол держави й, хочете чи ні,
Пройти я мушу до Коріолана.
1-й вартовий Ти звідки?
Мененій 3 Рима.
1-й вартовий Мусиш повернутись.
Нікого з римлян наш воєначальник
Не хоче знати.
2-й вартовий Скорше ти побачиш,
Як Рим горить, ніж матимеш розмову
З Коріоланом.
Мененій Друзі, та невже
Не чули ви, як ваш воєначальник
Розповідав про Рим і про своїх
Найближчих побратимів. Я — Мененій;
Моє ім'я до ваших вух торкалось.
1-й вартовий Назад! Перепусткою тут не буде
Твого наймення слава.
МененШ : . . Милі друзі,-
Мене ваш полководець любить. Я —
Ходяча книга подвигів його,
В якій читали люди про велику,
Хоч перебільшену, здається, славу;
По правді я хотів хвалити друзів,
Серед яких він — перший, але ж правда
Без помилок страждає часом. Отже,
Як м'яч, що котиться в долину легко,
Я перебільшував, йому хвалеби
Складаючи, я завжди додавав
Краплиночку брехні. Тому-то, друзі,
Повинні ви мене пустити.
1-й вартовий Бігме, хоч би стільки ж брехні ти нагородив на
його честь, скільки натарабанив слів на свою честь, ти все одно
не пройдеш. Навіть якби вважалося, що брехати — це така сама
заслуга, як жити праведно. Кажу — назад!
МененШ Прошу, друзі, запам'ятайте, моє ім'я — Мене-
ній. Я завжди був на боці вашого полководця.
2-й вартовий Ти складав про нього брехні, як сам тут зі-
знався, а я повинен під його началом говорити правду, тому й ка-
жу— не пройдеш. Назад!
Мененій Скажи мені хоч би одне він пообідав? Я хочу
з ним розмовляти тільки після того, як він пообідає.
1-й вартовий Ти римлянин, правда?
Мененій Так само, як твій полководець.
1-й вартовий Тоді ти повинен так само, як він, ненавидіти
Рим. На що ви там сподіваєтесь? Ви прогнали свого найбільшого
оборонця. Ви, догодивши темній юрбі, віддали ворогам власвяй
щит. А тепер хочете зупинити його помсту. Чим? Голосінням ва-
ших бабусь, молитовно складеними долонями ваших дочок чи без-
порадним заступництвом такого здитинілого старигана, як ти?
Невже ти думаєш своїм кволим подихом загасити вогонь, який
от-от охопить усе місто? Ні, сам себе дуриш, і надаремно, а то-
му йди додому й приготуйся до смерті. Ти засуджений до страти.
Наш полководець поклявся нікого не щадити, не давати наймен-
шого прощення, не замінювати вироку ріікому.
Мененій Дурню, якби твій начальник знав, що я тут,
він би прийняв мене з пошаною.
1-й вартовий Балакай, мій начальник тебе зовсім не знає
Мененій Я маю на увазі вашого полководця.
1-й вартовий Моєму полководцеві начхати на тебе. Йди геть,
кажу тобі, бо я випущу з тебе останні півпінти крові. Назад! Не
все, що я тобі скажу,— назад!
Мененій Послухай, друже...
Входять Коріолан і Авфідій.
Коріолан Що тут за крик?
Мененій
(до 1-го вартового)
Ну, тепер, мій приятелю, я скажу про тебе сло-
во. Ти побачиш, як мене поважають, ти будеш знати, що якомусь
нікчемному вартовому не вдасться відгородити від мене мого си-
на Коріолана! Тепер подивись на нашу розмову збоку і вгадай,
яка смерть тебе чекає: на шибениці чи, може, якась приємніша
для глядача і жорстокіша для тебе. Дивися й зомлівай від здога-
дів, що тебе жде.
(До Коріолана)
Хай всемогутні богове годинами сидять і радяться, як зберегти
твоє благоденство, хай люблять тебе не менше за твого старого
батька Мененія! О мій сину, мій дорогий сину! Ти готуєш вогонь
для нас, та подивись на мої сльози, от вода, що погасить його.
Мене ледве вблагали прийти до тебе, але я й сам знаю: ніхто,
крім мене, не здатний випросити для Рима пощади. Мольби при-
мусили мене вийти за наші ворота, і я благаю тебе пробачити
Римові і твоїм співвітчизникам! Вони просять! Хай добрі боги
пом'якшать і вгамують твій гнів, а рештки його хай кинуть на
цього негідника, який, мов кам'яна брила, перегородив мені доро-
гу до тебе.
Коріолан Геть!
Мененій Я? Геть?
Коріолан Дружина, мати, син — я їх не знаю!
Служу я іншим, хоч моя відомста
В моїх руках, та право пробачати —
У вольсків. Те, що нас колись єднало,
Я краще вб'ю невдячним забуттям,
Ніж покажу скорботою, наскільки
Були ми друзями. Знай, вуха в мене
Міцніше проти всіх благань твоїх
Зачинені, ніж ваші римські брами —
Проти моїх войовників. Одначе,
Оскільки друзями були ми, лист
Я написав тобі, збиравсь послати,
Візьми.
(Подає листа)
Ні слова більше. Йди додому!
Авфідію, із римлян всіх найбільше
Любив я цю людину, та, як бачиш...
Авфідій Стоїш ти твердо на своїм.
Коріолан та Авфідій виходять.
1-й вартовий Ну, найдостойніший, скажи, твоє ім'я Мененій?
2-й вартовий Воно має велику силу! Ти знаєш дорогу додому?
1-й вартовий Ти чув, як нас вилаяли за те, що ми не про-
пустили таку знатну персону?
2-й вартовий Скажи, від чого я маю зомліти?
Мененій Мені начхати на вас, на вашого полководця
й на цілий світ. А про таких нікчем, як ви, і думати не варт.
Хто вирішив померти від власних рук, той не боїться ката. Хай
ваш начальник робить свою чорну справу. А ви довго живіть,
і хай ваша нікчемність росте разом з вашими літами. Я скажу
вам те, що ви говорили мені: "Геть!"
(Виходить)
1-й вартовий Надзвичайний дід! На такого можна покластись!
2-й вартовий Ні, надзвичайний наш полководець. Він — ске-
ля, дуб-велетень, якого вітер не сколихне!
Виходять.
СЦЕНА З
Коріоланів намет.
Входять Коріолан, Авфідій та інші.
Коріолан Ми Рим оточим завтра! Я хотів би,
Щоб ти, мій співучасник в полководстві,
Сенатові своєму доповів,
Що я дотримав слова.
Авфідій Тільки смерть
Ти їхню поважав; для просьби вуха
Позатикав, не допустив ні разу
Розмови пошепки із тими навіть,
Хто вірив ще тобі.
Коріолан Цей стариган,
Відісланий у Рим з розбитим серцем,
Любив мене, як батько: більше — він
Обожнював мене. Остання їхня
Надія — він. Його зустрів я грубо,
Підтвердив наші всі старі умови
В листі. Вони відкинуть їх, я знаю;
Заради нього — хай він сподівався,
Що більшого досягне,— я пішов
На поступки дрібні. Від цього часу
Я не прийматиму посольств державних,
Ні друзів.
За сценою гомін.
Що за крики? Знову будуть
Мене просити, щоб зламав я клятву
В ту мить, як я поклявся. Не зламаю!
Входять одягненї в жалобні шати Віргілія, Волумиія (вона веде за
руку малого Марція), Валерія і почет.
Іде жона моя й та славна форма,
В якій відкшталтувалась плоть моя,
Веде онука. Геть же, людський жалю,
Зв'язки й права природи, розпадіться!
Хай цнотою моя незламність буде!
Що за уклін! Ці очі голубині
Самих богів примусять поламати
Присягу. М'якну, тану, ніби я
З такої ж глини зліплений, як інші;
Он мати кланяється, мов Олімп
Честь віддає нужденній кротовині;
Синок мій дивиться з таким благанням,
Немов кричить сама природа: "Зжалься!.."
Та ні, хай вольски виорють простори,
Де Рим стояв колись, хай розтерзають
Весь край, ніколи я не буду слухать
Інстинкту, мов гуся! Триматись буду,
Як той, хто сам себе створив і жодних
Не знає родичів.
Віргілія Мій пане й мужу!
Коріолан Я в Римі інші очі мав.
Віргілія Страждання
Змінило нас, тому ти так говориш.
Коріолан Ганьба. Забув я роль, немов партач-
Актор. Мойого серця половино,
Пробач мені жорстокість, та, одначе,
Не говори: "Над римлянами зжалься!"
Цілунок довгий, як моє вигнання,
Солодкий, наче мста моя; донині
Я в чистоті цілунок твій прощальний
Беріг... Занадто я розговорився,
Найблагороднішу на світі матір
Не привітав.
(Стає навколішки)
Мої коліна, в землю
Позападайтесь, покажіть пошану,
Яку не воздає батькам ніколи
Звичайний син.
Волумнія О встань, благословенний!
Не на м'яку подушку, а на кремінь
Стаю навколішки перед тобою,
Вшановуючи так тебе, мій сину,
Як шанувати в цю хвилину батька
Повинні діти.
(Стає навколішки)
Коріолан Що це? На коліна
Стаєш переді мною, перед сином
Покараним?
(Піднімає її)
Хай камені безплідні
Підскочать до зірок! Хай гіллям кедрів
Шмагають грози палахтливе сонце,
Всі перепони ламлячи, щоб те
Збулося, що не може збутись!
Волумнія Ти —
Мій воїн. Я тебе створила. Знаєш
Цю жінку?
Коріолан Це Публіколи сестра,
Це римська зірка, чиста, як льодина,
Зі снігу найчистішого морозом
Сподіяна, що зблискує на храмі
Діани,— це Валерія.
Волумнія А це
Твоя мала подоба, що, можливо,
Колись тобі ще буде рівня.
Коріолан Хлопче,
Хай з дозволу Юпітера наповнить
Бог воїнів шляхетністю твій дух,
Щоб зганьблення не відав ти і в битвах
Стояв, як той маяк, що всіх рятує,
Хто в люту бурю зір на нього зводить!
Волумнія Стань на коліна!
Коріолан Ти сміливець, синку!
Волумнія Твоя дружина, він, ця жінка, я,-
Ми всі прийшли тебе просити.
Коріолан Годі!
Замовкни, прошу. А якщо і далі
Проситимеш, то пам'ятай, від клятви
Не відступлю і для твоїх благань;
Не розпущу я армії своєї,
З ремісниками римськими ніколи
Не примирюсь. Не говори мені,
Що я поводжусь не по-людськи, гніву
Мого не намагайся вгамувати
Чи тлумити мою жагу відомсти
Студеною розважливістю.
Волумнія Досить!
Сказав ти; не поступишся нічим,-
І вже в проханні нашому відмовив;
Про що ж ми говоритимем? Одначе
Попросимо, щоб, як відмовиш, пляма
Жорстокості на тебе впала. Слухай!
Коріолан Авфідію! Всі вольски, підійдіть —
Від вас я таємниць не маю. Отже,
Прохання ваші?
(Сідає)
Волумнія А хіба наш вигляд,
Наш одяг не розказує, як тяжко
Без тебе нам жилось? Хіба на світі
Є нещасливіші за нас жінки?
Твій погляд, від якого наші очі
Повинні щастям сяяти, а душі —
Повинні веселитись, нас примусив
Ридати й трепетати від страху!
Ти змусив рідну матір, жінку, сина
Дивитися, як син, і муж, і батько
Свою вітчизну роздирає. Ворог
За тебе кращий. Ти в нас відібрав
Навіть молитву до богів — єдину
Розраду нашу. Та хіба можливо
Молитись одночасно за вітчизну —
І за твою, мій сину, перемогу?
А честь велить і це, і те робити!
Або втрачаємо вітчизну-матір,
Або — тебе, у нашій батьківщині
Найбільшу втіху. Мусимо програти,
Хоч би лише від нашої мольби
Залежала майбутня перемога;
Бо ти або як зрадник батьківщини
По Римі пройдеш, в ланцюги закутий,
Або з тріумфом по руїнах міста
Прикрашений вінком лавровим пройдеш,-
За те, що кров дружини і дитяти
Свого пролив! А щодо мене, сину,
Я не збираюся чекати долі,
Яка війною визначиться згодом;
Коли тебе переконать не зможу,
Щоб виявив ти для обох сторін
Великодушність благородну й згуби
Не прагнув для одної з них, тоді
Тобі, мій сину, доведеться перше,
Ніж нападати на свою вітчизну,
Катівською ногою наступити
На лоно матері, що привела
Тебе на світ!
ВіргШя Наступиш ти й на мене,
Бо я оце дитятко народила,
Щоб зберегти твоє ім'я в нащадках
Навік!
Хлопчик Але мене він не розтопче,
Бо я втечу, а потім буду битись,
Як виросту.
Коріолан Той, хто не хоче стати
Ласкавим, не дивись в лице дитяти!
Засидівся я з вами.
(Встає)
Волумнія Ні, не йди!
Якби пропонувала наша просьба
Спасати римлян і вбивати вольсків,
Яким слугуєш, міг би ти сказати,
Що хочемо тобі ганьби. Але
Молитва наша просить миру! Вольски
Хай скажуть: "Ми явили милосердя!",
А римляни: "Ми прагнемо його!"
І хай обидві сторони вітають
Тебе: "О будь благословенний, мужу,
За те, що мир нам дав!" Ти знаєш добре —
Кінець війни непевний, та напевно,
Як завоюєш Рим, у нагороду
Ти матимеш ім'я, в віках прокляте;
В літописах напишуть: "Благородний
Був чоловік, але останнім вчинком
Затаврував себе, вітчизну зрадив
І залишився в пам'яті нащадків
Як руйнівник свойого краю!" Сину,
Вважав ти знаком честі милосердя,
Яке боги являють, світ громами
Стрясаючи, та блискавку стрілою
Вганяючи лиш у старого дуба,
Щоб шкоди не завдати! Ти мовчиш?!
Невже це так шляхетно — пам'ятати
Образи? Дочко, говори, ти бачиш,
Байдужий він до сліз твоїх! Дитино,
Озвись! Твоя невинність може більше
Розчулити, ніж докази! На світі
Ніхто так матері своїй, як він,
Не зобов'язаний! Та дозволяє
Мені, немовби я закута в диби,
Без відповіді з ним вести розмову.
Ти матір не любив ніколи, сину,
Вона ж тебе, немов нещасна квочка
З одним курчам, водила й доглядала,
Ростила для боїв, твоєї слави
Жадаючи. Скажи мені, нарешті,
Що ця мольба моя несправедлива,
І прожени мене! Та все ж подумай,-
Ти будеш проклятий за те богами,
Що в послушенстві матері відмовив,
Зламав синівську честь. Він одвернувся!
Всі на коліна! Ставши на коліна,
Ми засоромимо його. Пасує
Коріолану гордість, а не жаль,
Не співчуття. Ставайте ж на коліна
Востаннє. Ми повернемось до Рима
І вмрем, як інші люди. Подивись!
Не відає цей хлопчик, що він просить,
Але стоїть навколішки і зводить
До тебе рученята, як і ми!
Вставайте! Йдім! Цей чоловік нікчемний
Прийшов на світ від вольски, не від мене,
Його дружина в Коріолах, схоже
На нього це хлоп'ятко випадково;
Ну, проганяй же нас! Я занімію,
Але, як полум'я охопить Рим,
Я знов заговорю.
Коріолан
(бере її за руку)
О мамо, мамо!
Що ти зробила? Небо відчинилось,
Боги зглядаються на небувалу
На світі сцену і сміються, мамо!
Ти здобула для Рима перемогу,
Але накликала біду на сина,
Загрозу, мабуть, смертну! Та нехай!
Авфідію, оскільки я не можу
Як слід провадити війни цієї,
Я підпишу негайно мир. Мій друже,
Якби ти на моєму місці був,
Скажи, чи матері ти поступився б,
Чи ні?
Авфідій Я був зворушений так само.
Коріолан Клянусь, що був! Повір, не так-то легко
Примусити мої зіниці жалем
Заволоктися... На яких умовах
Мир підписати, ти мені порадиш.
Я в Рим не повернусь, піду я з вами
До Коріол; прохаю, будь за мене
В цій справі. О моя дружино! Мамо!
Авфідій
(убік)
Я рад, що честь і жалощі в тобі
Зіткнулися! Свою померлу славу
Цим воскрешу!
Коріолан
(до жінок)
Не йдіть, не поспішайте!
Ми вип'ємо вина, й понесете ви
Письмове свідчення, а не слова,
Про мир, який збираємось укласти.
Ходім, жінки! На вашу честь потрібно
Храм збудувати — всі мечі та списи
Італії й союзників її
Не змусили б мене до цього миру!
Виходять.
СЦЕНА 4
Рим. Вулиця недалеко від воріт.
Входять Мененій і Сіціній.
Жененій Ти бачиш он той виступ Капітолію, той
наріжний камінь?
Сіціній Бачу, ну то й що?
Мененій Якби ти міг зрушити його мізинцем, була б
якась надія, що римлянки, зокрема Коріоланова мати, впросять
його пощадити нас. Але надії нема. Ми приречені й тільки ждем,
коли нам переріжуть горло.
Сіціній Невже за короткий час може так змінитися
людина?
Мененій Є різниця між гусеницею й метеликом, хоч ко-
лись метелик був гусінню. Марцій обернувся в дракона, хоч був
людиною, він має крила і тепер не мусить повзати.
Сіціній Він так ніжно любив свою матір.
Мененій І мене теж. Але він її так пам'ятає, як восьми-
літній огир — свою матір. Стиглий виноград кисне від виразу
його обличчя. Він іде, як машина, і земля дрижить під його сто-
пами. Він може пробити панцер своїм поглядом, а голос він має,
як похоронний дзвін, і кожне слово його —як удар грому. Він
возсідає на троні, як статуя Александра. Не встигне він наказа-
ти, як наказ уже виконано, йому не бракує нічого, щоб бути бо-
гом, крім вічності й престолу на небесах.
Сіціній І ще милосердя, якщо ти все правдиво змалював.
Мененій Я описав його характер. Побачиш, яке милосер-
дя його мати принесе від нього. Він щедрий на милосердя, як
тигр на молоко, і в цьому незабаром переконається наше нещас-
не місто. І все це через вас!
Сіціній Хай зглянуться боги на нас!
Мененій Ні, цього ми не діждемось. Коли ми його вига-
няли, то зневажили їх. І вони не жалітимуть нас, коли він по-
вернеться, щоб скрутити нам в'язи.
Входить гонець.
Гонець Тікай! Рятуй своє життя, ховайся,
Бо там твого товариша-трибуна
Плебеї б'ють; вони заприсяглися,
Якщо жінки не випросять пощади,
Роздерти на шматки його.
Входить 2-й гонець.
Сіціній Новини!
2-й гонець Новини добрі! Вже знімають табір!
Перемогли жінки! Відходить Марцій!
Не знав щасливішої днини Рим
И тоді, коли від нього відступав
Тарквіній!
Сіціній Правда? Точно?
2-й гонець Так, достоту,
Як те, що в сонці є вогонь. А де ти
Ховався, що не відаєш нічого?
Під арками мостів потік бурхливий
Так не летить, як радісний народ
Під арками воріт біжить назустріч
Жінкам! Увага! Слухай!
Чути звуки сурем, гобоїв, гуркіт барабанів, оклики на-
роду.
Це тромбони,
Кімвали, флейти, сурми, цитри, крики
Щасливих римлян, бубни гуркітливі
Примусили затанцювати сонце!
Ну, слухай же!
Мененій Новини дуже добрі!
Піду і я жінок зустріну. Варта
Волумнія всього патриціанства,
Всіх консулів, сенаторів у Римі
І всіх трибунів моря і землі;
Та ви сьогодні добре помолились,
Хоч я за тисяч сто горлянок ваших
Гроша б не дав щербатого. Послухай!
Вони радіють!
Знову чути вигуки.
Сіціній Хай тебе боги
Благословлять за новину чудову!
Прийми й від мене вдячність!
2-й гонець Всі ми маєм
За що богам подяку щиру скласти!
Сіціній Вони вже близько?
2-й гонець Входять у ворота.
Сіціній Зустріньмо їх, радіймо разом з ними!
Входять Волумнія, В і р г і л і я та Валерія в супроводі сенаторів,
патриціїв, народу.
1-й сенатор О рятівниці Рима! Поскликайте
Всі триби! Вознесіть хвалу богам!
Запалюйте святі вогні! Дорогу
Перед жінками квітами встеляйте!
Хай крик, що вигнав Марція, потоне
У привітаннях матері його!
Гукайте всі: "Привіт жінкам достойним!"
Всі Привіт жінкам достойним!
Фанфари й барабани.
Всі виходять.
СЦЕНА 5
Коріоли. Площа.
Входить Тулл Авфідій з почтом.
Авфідій Йдіть у сенат, скажіть — я повернувся.
Отцям держави й міста передайте
Цього листа. Хай прочитають разом
І тут зберуться. Вголос і прилюдно
Підтверджу все, що на письмі стоїть.
Я звинувачую того, хто в місто
Вступає із військами й має намір
Виправдуватися перед народом!
Почет виходить. Входять три або чотири змовники, прихильники
Авфідія.
Вітаю вас!
1-й змовник Як ти живеш, наш вождю?
Авфідій Як той, хто милостинею своєю
Отруєний і власним милосердям
Забитий.
2-й змовник Повелителю шляхетний!
Якщо твій план, до здійснення якого
Ти запросив нас, досі не змінився,
То ми тебе врятуєм від загрози
Великої.
Авфідій Не знаю. Ми повинні
Робити так, як вирішить народ.
3-й змовник Народ вагатись буде. Суперечка
Почнеться — хто з вас перший, а падіння
Котрогось одного дасть перевагу
Котромусь іншому.
Авфідій Так. Я це знаю.
Підстави, щоб удар ми завдали,
Вже викладені. Я його підняв,
Привів, за нього поручився честю,
А він, піднявшись, лестощів росою
Свій новий сад полив, переманив
Товаришів моїх і навіть вдачу
Свою незламну, грубу, непокірну
Перекував для цього.
3-й змовник Сам себе
Він висував у консули, одначе
Посади не здобув через пихатість,
Він кланятись не вмів...
Авфідій його за те
Прогнали, й він прийшов до мого дому,
Підставив горло під мій ніж, а я
З ним полководство поділив, дозволив
Для виконання задумів його
Моїх найкращих воїнів узяти;
Я особисто всі його накази
Виконував, надіючись на славу,
Яку, нарешті, він собі забрав;
Я хибними діяннями своїми
Пишався навіть, доки не збагнув,
Що він мене за друга не вважає,
А тільки за слугу, що я повинен,
Як найманець, просити в нього ласки.
1-й змовник Так і було, мій пане. Дивувалось
З цього і військо. А коли, нарешті,
Він мало Рим не взяв і ми чекали,
Залиті кров'ю, не лише на славу,
Але й на здобич...
Авфідій От за це на нього
Я нападу! За пару крапелинок
Жіночих сліз брехливих він продав
Кров і труди великого походу!
Тому хай він умре! Його падінням
Відродиться мій дух! Але, увага...
Звуки барабанів і сурем, вигуки народу.
3-й змовник Ти в рідне місто в'їхав, як гонець,
Тебе ніхто не вийшов привітати,
А він в'їжджає, як владар. Повітря
Від крику розкололося.
2-й змовник Там дурні,
Чиїх дітей він повбивав, горлянки
Нікчемні роздирають, щоб хвалою
Осяяти його.
3-й змовник Лови хвилину!
Допоки він не розтулив ще рота
І на свій бік народу не схилив!
Торкни його мечем, а ми тій зброї
Поможемо. А вже коли впаде він —
Всі докази і труп його поглине
Твоя правдива оповідь.
Авфідій Ні слова!
Ідуть сенатори.
Входять сенатори.
Сенатори Вітаєм щиро
Із прибуттям!
Авфідій Цього не заслужив я.
Господарі! А ви моє послання
Уважно прочитали?
Сенатори Прочитали.
1-й сенатор І дуже прикро нам. Я так гадаю,
Йому пробачить можна попередні
Діла,— та як він міг війну скінчити
Там, де почати мав? І всі прибутки
Військ наших загубити? Не вернувши
Затрат держави, підписати мир
Із ворогом, що був уже розбитий?
Цьому пробачення нема!
Авфідій Ви скоро
Почуєте його!
Входить Коріолан. Барабани, знамена, юрби народу.
Коріолан Вітаю вас,
Господарі! Ваш воїн повернувся,
Заражений любов'ю до вітчизни
Не більше, як тоді, коли відходив.
Живу я під началом вашим славним
Тепер, як і тоді. Доповідаю:
Успішним був похід. Кривавим шляхом
Я армію привів до римських брам;
Привезено з війни велику здобич,
Яка переважає, мабуть, втричі
Затрати на похід. Ми підписали
Для Анціума славний, а для Рима
Ганебний договір. От він зі мною;
Тут підписи патриціїв, печаті
Державні, та й усе, про що ми разом
Домовилися.
Авфідій Прошу, не читайте!
Господарі, ви зрадникові просто
Скажіть, що він всю дану вами владу
На зло велике витратив!
Коріолан Я зрадник?
Авфідій Ти зрадник, Марцію!
Коріолан Як? Зрадник — Марцій?
Авфідій Ти, Каю Марцію! Невже гадаєш,
Що я назву тебе Коріоланом,
Ім'ям, яке ти вкрав у Коріолах?!
Господарі, отці держави, зрадив
Цей чоловік. Він відступив за кілька
Солоних крапель ваше місто Рим,-
Ви чуєте, кажу я, ваше місто,-
Своїй дружині й матері, порвавши
Свою присягу й волю, як шнурочок
З гнилого шовку; він не скликав ради
Військової; він нашу перемогу
Проплакав і прохлипав, розревівшись
Від сліз своєї ненечки; мужі
І хлопці молоді почервоніли,
На все те дивлячись!
Коріолан Ти чуєш, Марсе!
Авфідій Плаксивий хлопчику, взиваєш бога?!
Коріолан Що?
Авфідій Те, що я сказав!
Коріолан Брехуне підлий!
Мовчи! Розтріскується серце в мене
Від слів твоїх! Я хлопчик? Ах ти, рабе!
Даруйте цю несамохітню лайку,
Отці шановні! Суд ваш покарає
Собаку за брехню. І власна пам'ять
Оцього пса, що носить на собі
Сліди моїх ударів і до смерті
Носитиме, поможе простромити
Його брехню!
1-й сенатор Та змовкніть ви обидва!
Коріолан Рубайте, вольски, на шматки мене,
Зігніть, мужі, свої мечі об мене!
Я — хлопчик? Ну, стривай, брехливий псе!
Якщо ви правду пишете в анналах
Своїх, то там записано, що я,
Мов той орел в лякливій голуб'ятні,
Розтельбушив один у Коріолах
Десятки вольсків! Я зробив це, хлопчик!
Авфідій Батьки! Ви дозволяєте, щоб він
Базікав про свою сліпу фортуну,
Про ваше зганьблення і страмовище,
Хвалько цей нечестивий!
Змовники Хай він згине!
Городяни Рвіть на шматки його! Негайно! Помсти!
Він сина вбив мого! Мою дочку!
Він Марка, небожа мого, забив!
Мойого батька!
2-й сенатор Тихо! Спам'ятайтесь!
Це благородний чоловік. Півсвіту
Покрито славою його! Потрібно
Розглянути його вину останню
В суді. Авфідію, спинись! Не збурюй
Народу!
Коріолан О, хотів би я, щоб десять
Авфідіїв, чи й більше, чи й усі
Посполу родичі його покуштували
Мого меча!
Авфідій Негіднику нахабний!
Змовники Убити! Вбити! Вбити! Вбити! Вбити!
Змовники вихоплюють мечі і вбивають Марція. Він падає. Авфідій стає ногою
на труп.
Сенатори Що робите? Спиніться! Годі! Годі!
Та що це ви?
Авфідій Сенатори шляхетні!
Послухайте!
1-й сенатор О Тулле, що зробив ти?
2-й сенатор Ти припустився вчинку, над яким
Хоробрість плаче.
3-й сенатор Не ставай на нього!
Мовчіть! Мечі до піхов!
Авфідій О батьки!
Як ви дізнаєтесь,— я, захлинувшись
Ненавистю, не встиг вам розказати
Про небезпеку, що в його житті
Чаїлася,— зрадієте, напевно,
Що сталось так. Ви можете мене
Заслухати в сенаті. Доведу,
Що я слуга ваш відданий і вірний,
А ні — тоді прийму найтяжчу кару!
1-й сенатор Потрібно віднести це тіло звідси
І з гідністю оплакати його.
Хай ставляться глашатаї до нього
Як до найблагородніших останків
З усіх, що в Коріолах будь-коли
Поховані.
2-й сенатор Його нетерпеливість
Авфідія оправдує частково.
Хто відає — такий кінець, можливо,
На краще.
Авфідій Вже минулася ненависть.
Я вбитий горем. Хай зі мною разом
Його піднімуть воїни найкращі.
Жалобний марш заграйте, барабани!
Сталеві списи, вістря опустіть
Додолу! І, хоч досі в Коріолах
Батьки, і вдови, й діти, через нього
Осиротілі, плачуть,— ми повинні
Віддати честь шляхетній цій людині!
Допоможіть!
Виходять, несучи тіло Коріолана, чути похоронний марш.