Життя, смерть, час і вічність пролинули перед очима юнака — дивне і приголомшливе видовище, якого його слабка людська природа жахалася, а гордість повставала проти цієї слабості.
Він звернувся з молитвою до бога своїх предків, і в його уяві одразу постала маленька груба напівзруйнована каплиця, де було поховано всіх його родичів і де не було тільки його. "Наші родові вороги поклали моїх батьків у могилу в нашій власній землі, — подумав він, — а я мушу годувати своїм тілом ворон і шулік у чужій землі, мов проклятий злочинець". Сльози мимоволі полилися в нього з очей. Труазешель легенько торкнувся юнакового плеча і похмуро ""хвалив його покірність долі. "Блаженні, хто в бозі почивають", — сказав він і додав, що блаженна та душа, яка залишає тіло, коли сльози бувають на очах. Птіт-Андре поляскав його по другому плечу, гукнувши: "Сміливіш, мій любий синку! Коли вже тобі довелося потанцювати, нехай бал починається весело, бо скрипки настроєні чудово…" — і розтягнув зашморг. Нещасний юнак дивився мутним поглядом то на одного, то на другого і не рухався, а вони підбадьорювали його, злегка підштовхуючи до лиховісного дерева, і радили не журитися, бо все закінчиться миттю.
Слухаючи ці жахливі напучування, юнак, нетямно поглянувши навколо себе, проказав:
— Якщо тут є хоч один добрий християнин, нехай перекаже Людовікові Лезлі, лучнику з шотландської гвардії, якого в цій країні прозивають Балафре, що його племінника підло вбито.
Ці слова були сказані вчасно, бо цієї миті один лучник з шотландської гвардії, зацікавлений готуваннями до страти, саме підійшов сюди разом з кількома випадковими прохожими.
— Гей, ви, зважайте на те, що робите! — гукнув він катам. — Коли цей юнак шотландець з роду, то я не дозволю, щоб його безчесно стратили.
— Боронь боже, пане рицарю! — сказав Труазешель. — Але ми мусимо робити те, що нам звелено. — Кажучи так, він потяг Дорварда за руку вперед.
— Найкоротша комедія завжди буває найкраща, — додав Птіт-Андре, штовхаючи Дорварда з другого боку.
Але Квентін, почувши слова підтримки, раптом щосили відштовхнув од себе обох виконавців закону і з зв'язаними руками кинувся до шотландського лучника.
— Заступися за мене, земляче, — сказав він рідною мовою. — Благаю тебе іменем нашої Шотландії і святого Андрія. Я не винен, і я справді твій земляк. Заступися за мене, прошу тебе.
— Присягаюся святим Андрієм! Вони тепер повісять тебе, тільки вбивши мене! — вигукнув лучник, оголивши свій меч.
— Розріж мої пута, земляче, — сказав Квентін, — ї я сам захищу себе.
Лучник мечем розрізав пута. Визволений бранець стрибнув до одного солдата з загону прево і несподівано вихопив у нього з рук алебарду[68].
— А тепер, — вигукнув він, — підходьте, коли наважитеся!
Обидва кати про щось пошепки говорили між собою.
— Їдь швидше і повідом пана прево, — сказав Труазешель, — а я затримаю їх тут, скільки зможу. Гей, солдати загону військового прево, до зброї!
Птіт-Андре сів на коня і поскакав, а солдати тим часом так поквапилися виконати команду Труазешеля вишикуватися, що дали змогу втекти і двом іншим арештованим. Мабуть, вони і не дуже дбали про те, щоб затримати втікачів, бо давно вже переситилися кров'ю таких бідолах. Адже навіть кровожерливі хижаки втомлюються вбивати. До того ж цього разу їм легко виправдатися тим, що, обороняючи Труазешеля, вони кинулися гуртом до нього; бо, треба сказати, між шотландськими лучниками й загонами військового прево давно існувала ворожнеча, яка часто призводила до сутичок.
— Ми досить сильні для того, щоб побити гоноровитих шотландців, коли це вам буде завгодно, — зауважив один з солдатів Труазешеля.
Але обережний кат подав йому знак, щоб він мовчав, і дуже чемно звернувся до шотландського лучника:
— Пане, ви завдали великої образи його милості військовому прево, втрутившись у справи королівського правосуддя, здійснювати яке — його законний обов'язок. Дуже несправедливо ви вчинили і щодо мене, бо сам закон віддав до моїх рук злочинця. Крім того, ви робите досить погану послугу і юнакові. Подумайте тільки: з п'ятдесятьох можливих для нього нагод бути повішеним він ніколи, мабуть, не буде так добре підготований до смерті, як то було перед вашим нерозважним втручанням.
— Якщо мій молодий земляк, — сказав посміхаючись шотландець, — поділяє думку, що я завдав йому лиха, то я поверну його до ваших рук без заперечень.
— Ні, ні! Ради самого неба, ні! — вигукнув Квентін. — Я волію краще, щоб ти відрубав мені голову твоїм довгим мечем — це більше личило б мені, ніж померти від руки такого негідника.
— Чуєте, як він ображає мене! — зауважив виконавець закону. — Ой лишенько! Як швидко ми відмовляємося од наших найкращих намірів! Дві хвилини тому він уже смиренно приготувався рушити на той світ, а тепер, бач, має нахабство ще й начальників ображати.
— Скажіть мені, нарешті, — спитав лучник, — що зробив цей юнак?
— Він утрутився в справу правосуддя, — відповів Труазешель з похмурою серйозністю, — знявши з дерева мертве тіло злочинця, повішеного моєю рукою, хоч на корі того дерева було вирізано королівську лілію.
— Як це сталося, юначе? — звернувся до нього лучник. — Навіщо ти вчинив такий злочин?
— Оскільки я прошу вашого заступництва, — швидко відповів Дорвард, — то розповім вам усю правду. Я побачив людину, яка мучилася у зашморзі на дереві, і перерізав вірьовку, бо мені стало жалі, нещасного. Я не думав тоді ні про які лілії, ні про левконії і не мав ніякого наміру образити французького короля так само, як і нашого найсвятішого папу.
— На якого ж тоді чорта було займати мертве тіло, га? — спитав лучник. — Ти можеш побачити тут повішених скільки завгодно. Пан прево лишає їх після свого об'їзду на кожному дереві. Отож тобі довелося б добряче попрацювати, якби ти надумався підбирати бідолах за катом. Проте що б там не було, я не залишу в біді свого земляка. Слухайте, пане виконавцю! Ви ж бачите, що це цілковите непорозуміння. Згляньтеся на молодого хлопця, та ще й чужоземця. На своїй батьківщині він не звик до таких швидких розправ, які ви встигаєте робити з вашим начальником.
— Це ще не значить, що вони не потрібні на вашій батьківщині, пане лучнику, — зауважив Птіт-Андре, який саме повернувся. — Сміливіше, Труазешелю, держися. Зараз тут буде пан військовий прево. Тоді побачимо, чи захоче він випустити з рук діло, не довівши його до кінця.