— Проказати оцю стару пісеньку, й нічого більше, — відповів циган:
У лісі вепра паж убив,
А рицар славу заробив…
— Це вірний знак, — відповів Квентін. — Ну, веди нас, приятелю. Я ще порозмовляю з тобою. — Потім, під'їхавши до дам, сказав: — Я вже впевнився, що це той самий провідник, якого ми чекаємо, бо він назвав пароль, відомий тільки королю й мені. Але я ще поговорю з ним і постараюся вивідати, наскільки йому можна вірити.
Розділ XVI БРОДЯГА
Свобідний я, як люд первісних днів
Без поділу на вільних і рабів,
Коли дикун у хащах сам бродив.
"Завоювання Гренади"
Поки Квентін запевняв дам, що ця дивовижна людина і є той самий провідник, якого повинен був їм прислати король, він помітив (бо стежив за рухами цигана так само пильно, як і той за ним), що циган не тільки повернув голову, наскільки можна було, п їхню сторону, але, з мавпячою спритністю вигнувшись всім тілом, сидів у сідлі мало не задом наперед, не спускаючи з них очей.
Не дуже задоволений цим, Квентін під'їхав до цигана, котрий одразу ж сів на коні як слід, і сказав йому:
— Здається, друже, з тебе буде сліпий провідник, коли ти дивишся на хвіст свого коня, а не на вуха.
— Коли б я навіть був сліпим, — відповів циган, — то не гірш міг би провести вас яким завгодно шляхом по всіх країнах французького королівства та й по сусідніх з ним землях.
— Але ж ти не француз родом? — зауважив шотландець.
— Ні, — відповів провідник.
— З якої ж ти країни?
— Ні з якої.
— Як це — ні з якої?
— А так от, ні з якої, — підтвердив циган. — Я цінгаро, циган, єгиптянин, чи як там ще європейцям заманеться називати нас різними мовами. У мене немає рідної країни.
— А ти християнин? — розпитував шотландець. Циган заперечливо хитнув головою.
— Собако! — вигукнув Квентін (бо католицизм за тих днів не відзначався терпимістю). — Отже, ти шануєш Мухаммеда?
— Ні, — байдуже й коротко відповів провідник, котрого, як здавалося, грубість юнака не скривдила й не здивувала.
— Ти, мабуть, язичник або якоїсь іншої віри?
— В мене немає віри, — відповів циган.
Дорвард вражено відсахнувся од нього, бо хоч він і чув про сарацинів[165] та про язичників, але йому й на думку не спадало, що можуть бути люди, які не визнають ніяких богів або надприродних істот, а тому не мають і релігії. Він отямився від подиву і спитав провідника, де він живе.
— Всюди, де тільки доведеться, — відказав циган. — У мене немає домівки.
— Де ж тоді ти зберігаєш своє майно?
— Крім убрання, яке на мені, й коня, на якому я сиджу, в мене немає майна.
— Проте ти добре одягаєшся й добре їздиш верхи, — сказав Дорвард. — Які ж у тебе засоби існування?
— Я їм, коли виголодаюся, п'ю, коли мені дошкуляє спрага, і не маю інших засобів існування, крім тих, що мені пошле випадок, — відказав бродяга.
— А яким законам ти підкоряєшся?
— Я нікому не підкоряюся, коли це не відповідає моїм бажанням чи моїм потребам, — мовив циган.
— Але ж у вас є ватажок або старший?
Батько нашого племені, коли я схочу слухатись його, — відповів провідник, — а як не схочу, живу без начальника.
— Тоді ви позбавлені всього, — сказав здивований Квентін, — що пов'язує інших людей між собою: у вас немає ні законів, ні начальника, ні постійних засобів існування, ні житла, ні дому. Ви, хай змилується над вами небо, не маєте батьківщини; і, хай простить вам небо, ви не маєте бога!.. Що ж залишається вам, позбавленим уряду, хатнього щастя й віри?
— Воля, — сказав циган. — Я не підлещуюся ні до кого, не слухаюся нікого, не шаную нікого. Я йду, куди мені заманеться, живу як можу, й помру, коли настане мій день.
— Але коли суддя забажає, він може наказати стратити тебе…
— Нехай, — погодився циган, — однаково вмирати.
— Тебе також можуть запроторити в тюрму, — сказав шотландець. — Де тоді буде твоя уславлена воля?
— В моїх думках, — відповів циган, — яких жоден мотуз не зв'яже. А ви, навіть коли ваші руки й ноги не зв'язані, буваєте скуті ланцюгами ваших законів і забобонів, ваших химерних мрій про рицарські обов'язки, ваших вигадок про громадські обов'язки. Такі, як я, вільні, коли їхні руки й ноги скуті залізними ланцюгами; а ви ув'язнені навіть і тоді, коли ваше тіло вільне, бо думки ваші не вільні.
— Проте така воля твоїх думок, — зауважив шотландець, — не визволяє тебе з кайданів.
— Недовго можна й потерпіти, — відповів циган. — А коли я за цей час не виплутаюся сам І товаришам моїм теж не пощастить визволити мене, я завжди можу померти, а смерть — то найбільша воля.
Після цього настала довга мовчанка, яку Квентін порушив, нарешті, знову спитавши:
— Ви бродяче плем'я, невідоме народам Європи. Звідки ж ви родом?
— Не можу тобі сказати, — відповів циган.
— Коли ж ви звільните цю країну від своєї присутності й повернетесь туди, звідки прийшли? — запитав шотландець.
— Коли завершиться час нашого мандрування.
— Чи не походите ви від тих колін Ізраїлю, яких відвели в полон на той бік великої ріки Євфрату? — сказав Квентін, який ще не забув, чого вчили його в Ебербротіку.
— Коли б ми були потомки ізраїльтян, — відповів циган, — то додержувалися б їхньої віри й звичаїв..
— Як звати тебе?
— Моє справжнє ім'я відоме тільки моїм товаришам. Люди поза нашими наметами звуть мене Хайреддін Магрібін, тобто Африканський Мавр.
— Проте ти знаєш мову занадто добре для того, хто виріс серед твого дикого племені, — сказав Квентін.
— Я навчився дечого в цій країні, — відказав Хайреддін. — Коли я був малим, на наше плем'я напали мисливці за людським м'ясом. Одна стріла пробила голову моїй матері, і вона померла. Я був прив'язаний в ковдрі за її плечима, і мене забрали переслідувачі. Один священик випросив мене в лучників прево й виховував, навчаючи франкських наук протягом двох-трьох років.
— Як же ти з ним розлучився? — запитав Дорвард.
— Я вкрав у нього гроші і бога, якого він шанував, — відповідав Хайреддін з непохитним спокоєм, — він піймав мене й побив, а я шпортнув його ножем, утік до лісу й знову приєднався до свого племені.
— Падлюко! — вигукнув Дорвард. — Ти вбив свого добродійника?
— А навіщо йому було обтяжувати мене своїм добродіянням? Циганський хлопчик — не якась там дворняжка, щоб лизати п'ятки своєму панові й підлещуватися до нього, навіть коли він тебе б'є заради шматка хліба. Я був вовченям, яке при першій пагоді розірвало ланцюг, пошматувало свого господаря й утекло до лісу.