Ще секунду посидь, подумай, вони вже йдуть, твій сйн вирішив провести своїх друзів, і по дорозі (хоча зовсім не по дорозі) вони всі разом зайдуть до лікарні, щоб довідатися, як почуває себе Юля. І їм скажуть, що вони здуріли, докучають людям, заважають і не дають працювати.
—'Він — нуль три, — вкаже на Андрія Борис.
— А хоч би й нуль десять...
— Це я привіз її сюди) на машині "швидкої допомоги"...
— То так би й казав відразу, — розгнівається остаточно черговий. — Зараз... Почекайте... А взагалі, мусив би знати, що довідки про здоров'я посеред ночі не видають, коли ти — нуль три!
— А хіба вночі люди інші, ніж удень? — Правила інші, — відповість черговий.
А правила, правду кажучи, завжди одні й ті самі.
Посидь хвилинку, зараз вони зазирнуть до тебе, щоб попрощатися. Ти могла б їм дещо сказати про той випадок і про того хлопця... але ж ти зайшла у велику кімнату тільки по книжку. А шкода. Бувають моменти, коли діти не мають нічого проти присутності батьків. Тільки як угадати, коли воно — так?
Посидь, подумай і не відкладай свого візиту до матері Юрка Березюка — зайди завтра відразу після роботи, вам обом треба поговорити ще до зустрічі в тій іншій ситуації, коли її син буде відповідати за свою нову провину.
13
Коли я була мала, то читала казку про підступного брата Березня й'про довірливого Квітня, який все ж прибув у гості до Березня у човні, перемігши всі біди й перепони на
своїй дорозі. Відтоді мені завжди здається,-що тепла, зелена весна прибуває разом із Квітнем на міцному великому човні, а Квітень мусить бути дуже гарний, трохи наївний і добрий, а ріка широка, й вода обов'язково спокійна, чиста, аж до самого дна прозора, і я весь час бачу цю картину, а дівчата йдуть йому назустріч, у руках у них гілочки з білим і рожевим цвітом, і вони співають пісню:
Благослови, мати, Весну зустрічати, Весну зустрічати, Зиму проводжати! Зима у возочку — Літечко в човночку.
Мені дуже хотілося написати про це, а також про матір, яка виходить усіх благословляти, і для неї кожен юнак — син і кожна дівчина—дочка, це вже не просто мати однієї дитини, а символ материнства, доброти й ласкавого благословення.
Є такий поет і скульптор — Віктор Гончаров. Я прочитала у його "Ладах" такі рядочки:
"Если я пошел искать материал-заготовку для уже продуманной скульптуры, то обязательно найду... Но не то, что искал, а то, о чем думал".
Видно, так і зі мною трапилося. Але нехай уже залишається — "Квітень у човні". Хоч назва.