Вранці хлопець зібрався йти, відьма й каже:
– Хіба не підеш голодний?
Набрала вона в миску сметани, вдарила по мисці пальцем, і перетворилася сметана на масло. Відьма намастила маслом хліб, дала хлопцеві до молока, ще й на дорогу загорнула.
Коли Андрушко повернувся додому, то зараз попросив, аби мама поставила масницю.
– Нащо тобі масниця, коли в нас сметани нема?
– Зараз побачите.
Мати поставила масницю, Андрушко ножем шкребнув трохи масла з того хліба, що йому на дорогу дала відьма, і вкинув його до масниці. Тоді налив повну масницю води, вдарив по ній пальцем і враз у масниці стало повно масла.
З того дня вони почали багатіти, бо масло продавали на базарі, лишаючи в хаті завше маленьку грудочку, аби з неї наступного дня знову повну масницю виробити.
Замарстинівський дідич і парох місцевий, прочувши про таке диво, й собі прийшли подивитися.
– Та що там дивитися, – сказав хлопець. – Ось нате вам по грудці масла і зробіть те-то й те-то.
Дідич з панотцем дуже втішилися і теж зайнялися виробленням масла. Незабаром в цілому Львові масло так поганіло, що було дешевшим за сметану. Аж ось піано ввечері постукав хтось в Андрушкові двері. Хлопець визирнув і отерп: перед ним стояла чарівниця.
– За масло треба платити, – сказала вона. – Прийдеш завтра на перехрестя. Рівно опівночі.
Хлопець і не сперечався. Слухняно прийшов на перехрестя, а там уже дідич і панотець тупцяють.
– А що, й вам вона веліла прийти? – спитав хлопець… Це через тебе. Треба нам тої напасті?
Раптом вітер війнув, дерева заскрипіли і з'явилася відьма.
– За те, що моє добро розкрадали, будете покарані. Кажіть за мною: "По скелях, по річках, по тернах – угору!"
Хлопець повторив за відьмою, а парох і дідич вирішили своє змудрувати:
– Поміж скелі, понад воду, попри терні – туди!
Враз якась сила їх вхопила і понесла. Хлопець умить на вершечку Чортової скелі опинився, а дідича і пароха несло через нетрі, по тернях так, що вони геть пообшарпувалися та подряпалися. Коли вже всі троє на Чортовій скелі стали, з'явилася перед ними відьма з чортом.
– Коли хочете нашим маслом торгувати, то мусите скласти контракт.
– Ні-ні, не хочемо, – в один голос заторохтіли усі троє.
– Як ні, то вертайте додому, – сказав чорт і разом з відьмою щезли. Парох і дідич почали обережно спускатися зі скелі. Андрушко був хитріший і промовив:
– По скелях, по ріках, по тернях – додому!
І вмить на Замарстинові опинився. А ті цілу ніч блукали.
ЧОРТИ
ЧОРТОВІ ЖЕРЕБЦІ
На Личакові жило багацько славних різників, котрі передавали свою майстерність із роду в рід. В середині XIX віку не було славнішого за Матвія Легезу. І ось яка пригода лучилася з ним дорогою до Винників.
До світанку було недалеко, коли Матвій вирушив у дорогу, щоби поспіти на ранок до тамтешнього пана. Там його з нетерпінням чекало п'ять вгодованих кабанчиків, яких пан ласкаво запросив на весілля своєї доньки.
Обабіч дороги шумів темний густий ліс, луна від кроків різника тікала далеко вперед. Несподівано почувся стукіт коліс по бруківці і ось Матвія наздогнала бричка, що мала в запрягу двох вороних жеребців. У бричці сидів якийсь панок. Порівнявшись із Матвієм, велів кучеру притримати коней.
– Сідай, підвезу, – гукнув різникові.
Той сів та не може надивуватися – щоб аж такий значний пан простого хлопа в дорозі підбирав! Добра, видно, душа.
– Куди поночі мандруєш? – спитав пан.
– До одного винниківського дідича свиней колоти.
– А-а, певно до Ружицького. Того, що доньку віддає.
По тих словах пан вийняв з кишені цигаро і запропонував Матвієві.
– Дякую, – сказав той, – але чи не були би-сьте такі ласкаві ще припалити?
– А ти черкни об зуби, воно й загориться.
Матвій думав, що пан жартує, і тільки задля жарту черкнув цигаром по зубах. І о диво – спалахнув і погас вогник, цигаро задиміло.
Вже не мав сумніву, ким був цей пан. Подумки почав проказувати "Отче наш". Але ж чорти завиграшки думки читають.
– Ну, ти ще хреститися мені почнеш! Перестань! Такого поважного дідька, як я, якимись дешевими штучками не візьмеш. Мене можеш не боятися, ліпше бійся того чорта, до якого йдеш свині колоти! Ха-ха-ха-ха! – залився панок веселим реготом.
Але Матвієві не до сміху, ледве дочекався, коли пан спинив бричку у Винниках. Під напнутими віжками коні голосно заіржали і стали дибки.
– А що, добрі в мене жеребці? – спитав пан.
– Ще й які добрі! – похвалив Матвій, сходячи на землю.
– Невже ти їх не пізнаєш? – сміявся пан якось загадково. – Це ж породисті коні.
– Ні, пане. Я різник і знаюсь на свинях.
– А ти підійди до коня та підніми його ліву передню ногу.
Матвій слухняно вчинив, як пан звелів, і враз отерп. Бо то не була кінська нога, а людська рука, до якої прибито підкову.
– А тепер подивися коневі в морду.
Матвій глянув і в обрисах кінської морди пізнав людське обличчя, котре мов би проступало крізь неї.
– Це ж покійний пан Ружицький, батько нинішнього дідича, – сказав тремтливим голосом Матвій.
– А другого коня теж пізнаєш?
У того також замість лівої ноги була рука підкована, а по морді пізнав різник покійну пані Ружицьку.
– Господи! – зойкнув Матвій. – Знав би дідич, як тяжко покутують його батьки.
– Ха-ха-ха! А я ж казав тобі, що коні в мене породисті! Ну, передавай вітання дідичу. Незабаром буду вже трійкою їздити. А поки-що мушу в Лисиничі поспішати – там одна куріпочка в сильце попала. Ха-ха-ха!
Цьвохнув батіг і бричка зникла за рогом.
Матвій нічого не сказав дідичу про свого нічну пригоду.
А за кілька днів довелося йому побувати в Лисиничах і він тоді власне збагнув, що означали чортові слова про куріпочку в сильці. Виявляється там повісилася молода дівчина. І це по її душу їхав чорт.
Не минуло й місяця, як винниківський дідич втопився під час полювання у мочарах.
– Тепер чортяка трійкою їздить, – подумав собі Матвій.
ЧОРТІВ МЛИН
На горі на Личакові, де зараз кінцева зупинка "двійки", колись стояв мурований вітровий млин. Там віяли сильні вітри і власник млина думав, що це дуже вигідне місце. Та виявилося, що тут якраз перехрещуються вітри, котрі замість крутити крилами, ламали їх.
Ото халепа! Робота раз-по-раз спинялася і господар урешті збанкрутував. Млин стояв довгий час пусткою, занепадаючи та заростаючи хабаззям. Люди казали, що там поселився чорт і воліли той млин обходити стороною. Особливо вночі, коли крізь повибивані вікна і двері вривався вітер, скавулів, шарпаючи потріскані стіни.