Семафор дозволив, нарешті.
Приїхали на останню станцію.
Тремтіли осінні вітри. Може — як скрипка, а може — як хворі діти.
Висіли в повітрі сухотні дерева. І вечір хитав їх назустріч.
3
Фатьма вийшла в юрбі дітей зі станції. Там чекали кілька возів. Дітей посадили окремо. Поїхали.
Дивно було, що аул такий дуже улькум (великий). Хати великі, суворі, а під возом не земля — там бринить камінь.
Голод у Фатьми заснув. Вона була слаба, і їй все одно: чи жити, чи піти до "мама", чи загинуть, як малий брат. Зовсім все одно.
Хотілось тільки побачить Лені. О, вона б йому все розказала! А найбільш про аллаха і про тамар, що віз конем із заліза.
Фатьма не пробувала висловитись: Лені не було ще, а без нього хто?
Привезли за місто у великий сірий дім. Позносили дітей всередину, мили гарячою водою, одягали в чисті сорочки.
Заснули всі після гарячого сут (молока) з утмеком.
Фатьма спала, як після дороги. її Лені ("на чарівному яблуці") був коло неї.
Аж ось коли приснились сни.
...Їде Фатьма залізним конем. Кінь біжить не колесами — ногами. Поруч іде величезний Лені і щось каже. ("А голос у нього, як грім!") І зовсім не страшно Фатьмі — як з "мама". Лені бере її на руки, і вона летить з ним по світові. ("А воно чарівне, те яблуко!") Страшно! Серце так тьохкає!..
...Бачить Фатьма згори багато тамар — бідних. І всі вони йдуть до Лені, бо його видко по цілому світові, і дорога до нього проста... Лені дає Фатьмі такий утмек, що вона лізе на нього, як на гору. Потім оступилась і починає летіти вниз. Ух!.. Обривається серце!..
4
Ранком побудили рано. Дали жирної юшки. Вивели на подвір’я, бо хату прибирали, наче для свята.
"Сам Лені приїде",— подумалось Фатьмі.
Коли сонце було на обіді — приїхав чоловік.
Він мав великі сірі очі глибоко захованими і пильно ними оглядав.
Жінки, що хазяйнували в хаті, тепер показували йому все і розповідали.
Фатьма часто чула: "Товариш завідуючий".
"Це не Лені — він зовсім малий",— Фатьмина думка.
"Не Лені" обдивився і підійшов до дітей.
— Здрастуйте, малі товариші! — сказав.
— Як тобі тут живеться, марушка (дівчинка)?
Діти відповіли гуртом — чуже Фатьмі.
Одна з виховательок сказала щось гостеві і вказала на Фатьму.
Чоловік підійшов і — по-татарському:
(Фатьмі вподобався його голос).
Фатьму наче хто обухом вдарив.— "Чи це їй не сниться?.."
— Ти мене розумієш, мала?..
Фатьма мовчала і дивилась пильно, широко.
— На тобі ізрек сіхір (цукру)! Ал (візьми)! Вона, здається, не татарка,— сказав він по-російському.
Дітей повели в дім, гість пішов по подвір’ю.
Але не встиг він одійти кілька кроків, як Фатьма вибігла з юрби і кинулась до нього...
Обхопила йому ноги і плакала — плакала нестримно і лащилась, як теля до матері.
Чоловік стояв тихо і гладив шорстку голову малої.
Мала знайшла-таки свого Лені.