— Не піду! — вигукнув віп і тупнув ногою.— Не піду пізащо!
— Все правильно,— засміявся Самусь.— Тут тобі густиме свай-ба, а ти коло пеї ладнатимеш свій комбайн? Так?
— Знайду собі роботу. Комбайн уже наладнаний. Заберу й комбайн звідси... Щоб і духу...
— Так будь вище, Гришо,— спокійно порадив Самусь.
— Л я іі так вище!
— Плюнь ти на цю Щусівну! Ще сотню таких і розтаких знайдеш!
Гриша мовчав. Плювати па Котю? Ні, ні. Навіть після всього, що сталося, віп пе зможе.
— Дуж-жс тп сильно парка парив, Гришар,— почмихав Самусь.— А поквапливість потрібна в косовпці, а не з дівчатами. Тепер переживай виробничу травму. Все правильно.
Так ніби він сам не переживав. А може, твердошкірому Саму-севі й справді не дошкулило?
Е день весілля такс враження склалося у всіх. Гриша не зміг себе перебороти, зрапку папросився возити трактором зелену масу на енлосуваппя, а Самусь возсідав серед найпочеспі-ших гостей, виголошував тости, кричав "Гірко!", розпатякував за десятьох, пив за двадцятьох і так тримався півдня, і тоді все ж такп екпс, підсів до кам'яноломського водія КрАЗа, вмогоричпв, запаморочив, умовпв того дати йому свого десятитонного самоскида "зробити пару ходок" по сплоєну масу, бо, мовляв, у колгоспі прорив, осідлав велетенську машину і в грюкоті заліза, у ревінні потужного двигуна об'явився па полі, до Безкоровайний косив силосним комбайном високу, як ліс, кормову кукурудзу. Гриша саме повернувся з порожнім причепом і готувався прилаштуватися на ходу до комбайнового шнека, як на нього налетіло залізне страховисько, погрол;уючн розтрощити, увігнати в землю, затерти всі сліди, сигналячи, ревучи мотором, вимагаючи пропустити поза чергою, пропустити й допустити. В кабіні страховиська вивищувався зблідлий од пііппнкп Самусь і безмовно лаявся, погрозливо ворушив щелепами, лунав величезними своїми бульками! Гриша зупинив трактор і побіг просто па Самусеву машину. Безкоровайний теж зупинив комбайн і приєднався до Гриші. Самусь загальмував, одчпппв дверцята КрАЗа, тримаючись за кермо, висів над головами Безкоровайного й Левенця.
— 3-заваитаж-жуй! — проварнякав віп, пасилу повертаючи язик.— І в-вс-се пр-равильпо!
Грпша безпорадно позпрпув на Безкоровайного.
— Чи він здурів — сипати масу в такий самоскидюгу? Де ти взяв машину? — гукнув віп Самусеві.
— ІІаг-годую їх з-зелепою мас-сото! — зареготав Самусь.— Привезу й спп-сип-пону! Вс-сс прав-вильио! 3-завантаж...
— ПІпск короткий,— спокійно сказав йому Безкоровайний.— Та й не дав би я тобі розтрушувати добро по всьому степу. А машину одведи. Гришо, може, ти одведеш? Бо він жо готов!
Грпша стрибнув до кабіни. Самусь висів на кермі блідий, розслаблений, незвично добрий.
— Пусти! — звелів Левенець.— Сунься! Самусь зачепив рукою Грнпіу за шию.
— Ти мен-не хочеш? Вс-се пр-рав... Ми з тобою з-зелену ву-лиц-цю... А т-тоді с-вайб-бу... зас-сиплемо... вс-сіх... Кр-рассот-та!
Красоти в усьому цьому було не дуже багато. Ще сподівався Грпша, що дотарабанить Самуся з його позиченим КрАЗом до весілля і мерщій пазад, але там па нього навалилася юрба знайомих і незнайомих, прискочив умить сам молодий, потягли Левенця до столу, налили скляницю, пхали закуски, підтримували за лікоть, щоб пе розхлюпав питва і не відставляв посудини, ждали, підохочували, квапили — мертвого з могплп піднімуть і примусять випити!
Котя була перед ним по той бік столу. Вся в білому, тонка, висока, ніби не знайома йому зовсім, великі чорні очі затуманені — дивиться — не дивиться, бачить — не бачить, уся в спогляданні власного щастя, світ для неї не існує зовсім, і ніщо пе існує, крім неї та чубатого Івана Безтурботного. Щось мовби аж заскімлило у Левенця в душі, він злякався, щоб не прорвалося те скімлення назовні, гукнув: "Будь щаслива, Котю!" — випив горілку, брязнув стакан собі під ноги, тільки скалки полетіли, весільпі гості радісним ревищем зустріли його тост, з якимсь майже звірячим гарчанпям домагалися:
— Гір-р-ркоІ Гір-р-р...
Гриша не пам'ятав, чи його хтось одвіз у поле, чи добрався він до свого трактора пішки. До пізнього вечора пиряв він нричепи з зеленою масою, тоді поставив "Беларусь" і вперше за останні трагічні дні по-справжньому злякався. Що робити? Куди податися?
Безкоровайний, покашлюючи, підійшов до Гриші.
— Я оце, мабуть, зайду туди. Може, підемо?
Не казав, куди саме, бо ИЇ ВІДОМО: СЬОГОДНІ у Веселоярську весілля і тільки весілля.
— Ідіть, я вже був,— насилу спромігся на відповідь Гриша. Безкоровайний ще трохи постояв, покурив,
— Ну, дивись...
Його мотоцикл заводився неохоче, але, забринівши, вмить закинув Безкоровайного в темряву — пі слуху ні духу. Страшиа сила швидкості. Свій мотоцикл Гриша обминув. Пішов у поле, далі й далі, швидше й швидше, а позаду невідступно, вперто, темно вилунювало: гуп-гуп-гуп, тува-тува-тува-ва! Забрали в тебе дівчин/, ще й катують тепер цим гупанням і туваканням, і ніякий та латай тобі не поможе! Ах, як добре було б ще довго-довго залишатися рампапусиком. Гратися в спориші серед гутютюльок, слухати, як далеко в степу виклекочують гуркайликн і тяжко походжають бовлелені. Він нікому не розкривав таємниці свого дитячого словника. Талатай — це була мов його засекречена всемогутня зброя на найтяжчі випадки ясиття. Все інше — просто від душевної щедрості. Рамиаиусики — діти, гутютюлькп—кури, гур-кайлнк — трактор, бовлелепя — комбайн. Щоправда, про бовлеле-пю знав навіть Самусь, бо Гриша не міг приховати таке прекрасне слово. Зродилося воно в нього від руху комбайна і напружено-від-чаеної роботи всіх агрегатів велетенської степової машини. Було в ньому щось уже й пе машиппе, а ніби міднодзвоппе, радісне, урочисте, піднесене: "Бов-бов-бовлелені! Бов-бов-бовлелені!" Світ широкий довкола, поля в золоті пшениць, ти, вознесений у просторі, па могутній машині, і все довкола дзвонить, і дзвенить, і грає душа, і жити хочеться — бовлелепі! Чом би не поділитися таким словом з людьми!
Але сьогодні не мав з ким ділитися, а позаду тупо й зловісно било в простір: гуп-гуп-гуп! Єхидно вигавкувала гармонь: тува-тува-тува-ва!
~~ Гриша зірвався і побіг. Куди? Чого? Навіщо?
Втікати й доганяти — така вже доля людства. Не минув цієї цолі й Гриша Левенець.