Сганарель. Але скажіть мені, панове, чи не помиляєтеся ви самі? Чи справді я таки лікар?
Лука. Атож, бодай мені очі повилазили!
Сганарель. Справді?
Валер. Авжеж.
Сганарель. А нехай мене чорти візьмуть, коли я це, знав!
Валер. Як то! Та ви ж найбільш тямущий лікар на світі!
Сганарель. Ого!
Лука. Лікар, що вилікував не знати скільки хворих.
Сганарель. Хай бог милує!
Валер. Жінку вважали мертвою цілих шість годин, її вже збиралися поховати, а ви дали їй краплинку чогось, і вона ожила й почала ходити по кімнаті.
Сганарель. Сто чортів!
Лука. Хлопчик, що мав дванадцять років, гепнувся з дзвіниці і розбив собі голову, ноги та руки, а ви кат його зна яким мастилом поставили його на ноги, і він побіг собі гратися у свинки.
Сганарель. Отуди к бісу!
Валер. Добродію, ви будете з нас задоволені і одержите скільки схочете, якщо підете з нами.
Сганарель. Я одержу стільки, скільки схочу?
Валер. Так.
Сганарель. О! Коли так, то я лікар, нема що й казати. Я зовсім це забув, але тепер я вже собі пригадую. То в чім же річ? Куди треба йти?
Валер. Ми вас проведемо. Річ у тім, що треба відвідати хвору дівчину, якій відібрало мову.
Сганарель. Їй-богу, я її не відбирав.
Валер (стиха до Луки). Він любить пожартувати. (До Сганареля). Ходімо ж, добродію.
Сганарель. Без лікарського вбрання?
Валер. Ми добудемо все, що треба.
Сганарель (подаючи пляшку Валерові). Тримайте оце, тут я зберігаю мої мікстури. (Потім, обертаючись до Луки, плює). А ви розітріть ногою, за приписом лікаря.
Лука. А бий мене сила божа! Ну, та й подобається ж мені цей лікар! Я так собі думаю, що йому пощастить, бо він, нівроку йому, добрий штукар!
ДІЯ ДРУГА
Сцена зображає кімнату в господі Жеронта.
ЯВА 1
Жеронт, Валер, Лука, Жакліна.
Валер. Так, пане, я гадаю, що ви будете вдоволені; ми привели до вас найславетнішого лікаря в світі.
Лука. Ох! Побий мене грім! Такому письменному й книжки в руки, а всі інші не годні йому навіть черевика розв’язати.
Валер. Це людина, що має чудодійну силу зціляти найтяжчі недуги.
Лука. Що вигоїв навіть померлих.
Валер. Він дещо химерний, я вже вам про те казав, а часом він на мить втрачає свій розум, і тоді вже здається не тим, що він є.
Лука. Атож, він любить пожартувати, а іншим разом можна подумати, що в нього, пробачте на слові, в голові немає якоїсь клепки.
Валер. А проте він такий уже мудрий! І говорить частенько вельми по-вченому.
Лука. Коли такий вітер на нього війне, він, можна сказати, так і чеше, так і чеше, наче з книжки читає.
Валер. Слава про нього вже докотилася й. сюди, і всі недужі кинулися до нього.
Жеронт. А мені ж так кортить його побачити! Приведіть його мерщій сюди.
Валер. Я йду по нього.
ЯВА 2
Жеронт, Жакліна, Лука.
Жакліна. Їй-право, пане, і цей буде не кращий за інших. Як на мене, то вийде оте ж самісіньке, а найкращі ліки, що їх можна приписати вашій дочці, це, по-моєму, вродливий та добрий чоловік, що припав би їй до душі.
Жеронт. Чи ти ба! Мамко, душко моя, ви втручаєтеся не в своє діло.
Лука. Мовчіть, господинечко Жакліно, не тицяйте носа до чужого проса.
Жакліна. А я вам кажу і повторюю, що всі оті лікарі тільки на те й здатні, щоб товкти воду в ступі. Вашій дочці не ревінь і не олександрійський лист потрібні, а чоловік це такий пластир, що лікує всі дівочі хвороби.
Жеронт. Та хто ж її тепер таку візьме? А коли я хотів віддати її заміж, хіба ж вона не затялася?
Жакліна. Авжеж! Ви ж хотіли нав’язати їй осоружного чоловіка. А чого ж не віддали її за пана Леандра, що так запав їй у серце? Тоді б вона відразу вам скорилася. Та я ладна побитись об заклад, що він узяв би її й такою, яка вона є, аби ви тільки схотіли її йому віддати.
Жеронт. Цей, Леандр — не те, що їй треба; він не такий багатий, як отой другий!
Жакліна. Він має заможного дядька і дістане спадщину по ньому.
Жеронт. Всі оті майбутні достатки — це байки. Краще синиця в жмені, ніж журавель у небі; розраховувати на достатки, що їх хтось для вас зберігає, — річ дуже ризикована, недовго й облизня впіймати. Смерть не завжди прислухається до бажань та прохань панів спадкоємців; можна й зуби покласти на полицю, доки, на хороше життя сподіваючись, дочекаєшся нарешті чиєїсь смерті.
Жакліна. А я собі знаю те, що знаю: кажуть, в заміжжі, як і в усьому іншому, щастя набагато переважає багатство. А проте в батьків та в матерів є клятий звичай питати завжди: "Що він має?" та "Що вона має?" Отож кум П’єр і віддав свою дочку Сімонетту за гладкого Тома, бо той мав більший виноградник, ніж молодий Робен, в якого вона закохалася, і сердешне дівчатко пожовкло від того, як айва, і відтоді зовсім змарніло. Це вам чудовий приклад, пане. Адже то єдина радість на цьому світі! Та я за доброго чоловіка для моєї дочки, що припав би їй до серця, залюбки віддала б прибутки з усієї Боси!
Жеронт. Сто чортів! Пані мамко, ви надто багато базікаєте! Замкніть рота, прошу вас; не слід вам так хвилюватися, щоб часом молоко у вас не зіпсувалося.
Лука (з кожною фразою, яку промовляє, б’є Жеронта по плечі). Замовкни! Прикуси язика, нахабо! Дуже панові твої балачки потрібні, він і сам тямить, що йому робити. Твоє діло — дитину. годувати, а не теревені правити. Наш пан — батько своїй дочці; він — людина добра і розуму має вдосталь, щоб знати, чого їй треба, а чого не треба.
Жеронт. Помалу! Гей ти! Помалу, чуєш!
Лука (знову ляскаючи Жеронта по плечі). Пане, я хочу її приборкати та на добрий розум наставити, щоб вона знала, як повинна вас шанувати.
Жеронт. Добре, добре! Але рукам волі не давай!
ЯВА 3
Валер, Сганарель, Жеронт, Лука, Жакліна.
Валер. Пане, приготуйтеся. Ось і наш лікар.
Жеронт (до Сганареля). Добродію, я в захваті, що бачу вас у себе; ми маємо до вас дуже пильну справу.
Сганарель (у лікарському вбранні, в перебільшено гостроверхому капелюсі). Гіппократ каже… щоб ми наділи наші капелюхи.
Жеронт. Це каже Гіппократ?
Сганарель. Атож.
Жеронт. А в якому ж розділі, скажіть, будь ласка?
Сганарель. В розділі… про капелюхи.
Жеронт… Ну, коли Гіппократ так каже, то так і зробимо.
Сганарель. Пане лікарю, довідавшися про дуже дивні речі…
Жеронт. Кому ви це говорите, бога ради?