"Ой, недаром же ти, древо
Треблаженним звалось,
Коли моє дитя любе
На тобі розпнялось ..."
Так сказала божа мати
Й сина підіймає,
А він матері святії
Стиха промовляє:
"Мати моя, рідна мати,
Я ще не розпнявся!
Знов на руки повернувся
І живий остався.
Та колись-то мене стануть
Розпинати люде,
І умру я в тяжких муках,
Гірко тобі буде!!!"
ІX
Охрестився Христос-господь,
В Іордані змився
І на горі, на Оливні,
З ненькою простився.
Взяв апостолів дванадцять [19]
І зачав ходити:
Людей грішних научати
І чуда творити.
Перше всього треба було
Воду запинити.
І задумав бог по світі
Греблі по гатити.
І зачав людей збирати,
Звірину і птахів,
Різних гадів, різних жабів,
Риб і черепахів.
І зібрались всі до бога,
Стали працювати,
Стали скрізь греблі гатити,
Воду запиняти.
Тілько каня не хотіла.
По світі літала
І, як звав бог до роботи
Богові сказала:
"Не буду я з ставу пити.
Бог з тою водою!
Прожию я і без того,
Дощем та росою!.."
І скінчилася робота,
Скрізь стави настали,
І усі по воду ходять,
Котрі працювали.
Тілько каня приступити
Голосу не має,
І жажденная літає,
І дощу чекає.
X
Загатив бог стави всюди,
Став і гадь збирати,
Став збирати, замовляти
І в мішок складати.
І зібрав він всі гадюки,
Які тілько були.
Петро [20] з Павлом [21] приступили,
Кінці зашморгнули.
І бог вибрав чоловіка,
Посилає в гори
І мішок той з гори каже
Кинути у море.
"Не розв'язуй лиш, небоже!-
Господь йому каже,-
А то горе тому буде,
Хто його розв'яже ..."
І узяв він мішок з гаддю,
Йде і розважає:
"Що ж то мені подивитись,
Хто теє пізнає? .."
І зайшов він меж горами
Під їден місточок,
Оглянувся, і нагнувся,
І гризе шнурочок.
Пук шнурочок! а із міха
Як підуть гадюки!
І чоловік тілько ахнув
І заломив руки.
Аж надходить тут і господь
І зачав казати:
"Хто розсипав ті гадюки,
Мусить позбирати".
І крилами стали руки,
Рогом ніс облився
І з цікавого сіроми
Бусель ізробився!
XI
Ізробився з него бусель,
Да все розум має,
І чи добрі, чи злі люде —
Добре розважає.
І подякувати вміє,
Да й наробить горя.
Раз весною прилетіли
Буслі із-за моря.
Прилетіли і літали,
Місця добирали
І на клунях двох сусідів
Гнізда збудували.
Їден добре прийняв гостей,
Нічого казати.
В него любенько ходили
Буслі коло хати.
А у другого всі діти
З клуні не злізали,
Горобців в гнізді шукали,
Яйця зачіпали.
І найшов сердитий бусель
До гороху стежку.
В темну нічку приніс з поля
3 вогнем головешку.
І до рання, ще до світа,
Все вогнем там сіло.
А у доброго сусіда
Було інше діло.
Там в ту пору приніс бусель
Калиточку злота!
От така-то, добрі люде,
З буслями робота!
XII
А тим часом люде стали
Штуків добирати
І усюди коло ставу
Млини будувати.
І на диво збудували!
Воду лиш пускають-
Вода б'ється об колеса,
Колеса кружляють.
І зубами веретено
Колесо хватає,
Веретено, як на жорнах,
Камінь обертає.
А на верха й кіш готовий.
Хлопче, не журися,
Тілько всипав — склади руки
Та муки дивися.
Вода скрупить, вода змеле,
Вода зшеретує.
Сходьтесь, люде, і меліте,
Вода не коштує!
Так воно-то, люде добрі,
Та не так ведеться,
І за мірою і грішми
Мельник всюди пнеться.
Да тепер іще нічого,
Хоть мірчук збирають,
Але видно, що ще трохи
Бога в серці мають.
А спочатку ... не дай боже,
Як вони збирали —
Не десяту, як ведеться,
А четверту брали.
XIІІ
І дочувся Христос-господь,
Думоньку гадає,
Взяв з собою Петра-Павла,
Млини оглядає.
І де прийде — утішає
Бідную громаду.
І мельника научає,
Дає добру раду.
І задумав їден мельник
Бога налякати.
Щоб не дати свого злого
Млина оглядати.
Лиш не бога ошукати,
Господь знає теє,
І все наше господь знає,
Добреє і злеє.
Тілько господь з Петром-Павлом
Став на міст ступати,
Аж став мельник із-під моста
Як медвідь ревати.
"Рева й же ти, чоловіче! —
Господь йому каже,-
А у млині замість тебе
Нечистий заляже".
І той мельник ізмінився,
І медведем стався.
І на задніх тілько лапах
Людський знак остався.
А в млині його чортяки
Тютюн сушать, стелють,
І, як північ наступає,
На табаку мелють.
ХІV
Господь ходить в білім світі,
Іде коло ставу,
Аж чоловік на вершині,
Скошує отаву.
І що скосить — його жінка
Й діти забирають.
І відносять на горбочок,
Буду накривають.
І та буда незнати-що,
Людям сміх казати —
Блекотянії підпори,
Лободині лати...
"Що ти робиш? — господь каже.-
Помагай-бі, батьку!"
"А що ж роблю? та же бачиш,
Що будую хатку".
"Бійся бога, чоловічеі —
Став господь казати.-
Як ти будеш в сії хаті
Зиму зимувати?"
"Мені на зиму не треба,
Я і сю покину,
Тілько місяць маю жити,
Через місяць згину".
"Як же ж жінка твоя й діти?" —
Став господь питати.
"А я знаю? Може, підуть
До чужої хати".
І здихнув господь, і каже:
"Недобрії люде! ..
Не будете же ви знати,
Коли смерть вам буде..."
І сказав бог — віддалився,
Ходить понад ставом,
І от сонце спочиває,
Смеркне незабаром.
ХV
Розляглися скрізь тумани,
Закотилось сонце!
І приходить в село господь
Під їдно віконце.
І поглянув господь в хату.
В хаті — як годиться.
Не димить убога скалка,
Каганець блищиться.
Сам хазяїн кінець стола
Сидить, в кармазині,
А сусід стоїть, бідняка,
В сірії свитині.
Бідний плаче і ридає,
Багач, ні словечка.
Межи ними, як той каже,
Була суперечка.