— Бах! — легкий стрибок i червоного нема,-самий тiльки бiлий фон...
Вискакуі Докучай, за ним Бандит.
Докучай зиркаі у ваш бiк, бачить, що нiчого нема, рявкаі суворим басом i мчить далi.
За ним Бандит.
— Ай-яй-яй! Ай-яй-яй!
Покотила горжетка через яр, i ви бачите, як майнула бiла китичка на її хвостi у лiщинi по той бiк яру.
Докучай мало-мало не на хвостi в неї сидить.
На Йосипа Явдокимовича пiшла.
— Пильнуй, старий!
Аж ось:
— Бах!
Дим i снiгова курява бiля Йосипа Явдокимовича.
— Бий, — кричу, — старий, удруге, щоб певнiше було!
— Крiпко лежить! — кричить Йосип Явдокимович i додаі таке, про що, хочи ви як мене просiть, написати не можу.
Я зриваюсь з мiсця, лечу крiзь кущi в ярок, засапавшись, видираючись на гору, й пiдбiгаю до Йосипа Явдокимовпча.
— Єсть? — питаю.
Вiн дивиться кудись убiк i не каже, а стогне:
— ксть! Он! За терном!
Я стрибаю за терен...
Крутиться Докучай i смикаі лiвою ногою.
Я падаю в снiг...
А десь далеко, аж у другiм кiнцi яру, Бандит аж плаче та заливаіться:
— Ай-яй-яй! Ай-яй-яй!
Горжетку ганяі...
Приїздите ви додому в старому Йосипа Явдокимовича кашкетi, бо лисичачу капелюху ви загубили, як через кущi бiгли...
Вам дома й кажуть:
— Горжетка? Чорнобурка?! Одна була лисичача капелюха, та й ту прополював. I хто тi рушницi вигадав?!
— Ладно, — ви собi думаіте, — ладно! Говори! Говори! Одужаі Докучай — знову за горжетками їздитимемо.
1945