Пам'ятаю один день... Михайло Михайлович цього разу мав якийсь особливий урочистий вигляд. Я, що так добре знала його, по виразу обличчя вгадала, що він хоче мені розповісти про щось незвичайне. Проте, я ні про що його не розпитувала, чекаючи поки він сам мені про це розповість. Михайло Михайлович тим часом закидав мене питаннями: про моє здоров'я, про дні, проведені без нього, про моє самопочуття. Розмовляючи, ми підійшли до "нашого місця", як ми називали улюблений куточок старого кладовища.
Нарешті, Михайло Михайлович сказав мені:
— Ти знаєш, у мене новина! Я можу тепер віддатися тільки літературі й кинути службу!..
Говорячи це, він був незвичайно щасливий, помолоділий, глибокі, гарні очі його сяяли. У мене теж радісно забилося серце від такої щасливої звістки.
Ми довго розмовляли на цю тему. Михайло Михайлович говорив про те, як багато йому хочеться написати, як тепер він сподівається здійснити свої задуми і мрії.
Лише тепер я висловила йому свое здивування, як міг він мені не говорити так довго про цю важливу новину, адже всю дорогу до кладовища ми розмовляли про інше. Коцюбинський усміхаючись відказав:
— У мене був план: я вирішив, що я тебе перше поцілую, а потім розповім.
І так багато тепла й ласки було при цих словах в його голосі й очах! Взагалі в Михайла Михайловича, при всій його серйозності, було багато чогось зворушливо-дитячого.
Цього року Коцюбинський вирішив відвідати Крим. Проживши там з місяць, він поїхав до Карпат, бо ще під час своєї першої подорожі в Карпати дуже зацікавився пастушачим племенем гуцулів-номанів, які жили у диких гірських місцевостях і зберегли первісний побут, звичаї, вірування. Михайло Михайлович мав намір зібрати в горах матеріал і щось написати з життя гуцулів: "Я должен поработать в Карпатах и вывезти оттуда тему",— пише він мені в останньому листі з Криму.
Весь другий місяць своєї відпустки Коцюбинський живе у Карпатах, вивчаючи життя гуцулів, що так вабило його своєю первісною незайманістю, з властивим йому запалом.
Михайло Михайлович поринає в цю роботу. На здоров'я своє, звичайно, не зважає. Але, знаючи, що я хвилююсь про нього, він майже у кожному листі заспокоює мене.
В Карпатах Коцюбинський відвідує далекі, майже неприступні гори, де треба перепливати і переходити вбрід річки і гірські потоки, ходити ледве помітними стежками, приступними лише гуцульському коневі і, заспокоюючи знову мене, він пише:
"Не беспокойся, я не переутомляюсь, я помню твои наставления и желания."
Але ця дика, сповнена незвичайної краси, місцевість вабила його непереможно, і він знову ділиться зі мною своїми планами:
"Возвратясь. отдохну несколько дней и опять уеду из цивилизованного края. Чувствую себя хорошо, чувствую силы рискнуть на такое путешествие.*1
І далі, розповідаючи про своє життя, вія пише, що "не слазил с коня весь день и половину ночи11, хоч "когда подымался на вершину горы, меня, не смотря на лето и солнце, обнял такой резкий холод, что пришлось надевать шубу", що "пробирался с риском для жизни по таким тропинкам, чго, оглянувшись, не хотел верить, что был там". І, як завжди, знову заспокоює мене:
"Не думай только, что забываю твои советы. Не утомляюсь слишком, не работаю, живу впечатлениями и кое что записываю в книжку."
Ця подорож для нього — відпочинок: "Все таки, это каникулы, отдых, а работа предстоит дома". Михайло Михайлович такий задоволений, такий захоплений своїм життям, що навіть не помічає, що свою відпустку проводить в найнапруженішій роботі над збиранням матеріалу.
"Не буду описывать тебе своих впечатлений, — пише він, — скажу только, что я доволен и собираюсь еще через несколько дней, после отдыха, в горы. Хочу собрать материал."
В останній тиждень життя Михайла Михайловича в Карпатах погода зіпсувалася і шлях в гори був відрізаний. Але Коцюбинський, відрізаний повеню річок "от почты, от лавок, от всего света", як завжди, не сумував, а, зберігаючи бадьорість навіть у найважчих умовах і знаходячи у всьому красу, милується диким пейзажем залитих дощем гір.
Творче життя викликає нове піднесення у Коцюбинського і він знову почуває себе майже здоровим. В останньому листі з Криворівні він пише мені: "Я здоров, сердце молчит, усталости Ц&Т А З
Повернувшись з Карпат, Коцюбинський назавжди залишив службу, яка так довго була для нього джерелом мук. Тепер він вільний перший раз у житті, може творити, може весь віддатися улюбленій роботі. Коцюбинський знову поривається на південь, на свій улюблений острів Капрі ^дочитывать захватывающие сказки". Мріяз і здоров'я зміцнити для нового, творчого життя, що відкривало для нього такі привабливі творчі перспективи, поїхати подалі від холоду, якого так не любив Михайло Михайлович.
Це була перша довга наша розлука. Для мене вона була незвичайно тяжка, бо Михайла Михайловича все ж чекала попереду улюблена робота, чудовий край. Я ж залишалася самітня серед нудного оточення, яке без нього було для мене нестерпно тяжким. Особливо я нудьгувала на роботі, звикнувши бачити там щодня Коцюбинського. Я тепер відчувала його відсутність гостро, до відчаю. В мене не вистачало сил навіть примусити себе працювати. Проте, працювати було треба, і я докладала всіх сил, щоб зберегти рівновагу.
Усі думки Коцюбинського, всі його прагнення тепер були спрямовані на улюблену роботу. По дорозі на Капрі з Львова він пише мені:
"Я все стремлюсь вперед, меньше обращаю внимание на окружающее. Хочется поскорее доехать и сесть за работу, которая становится все более и более привлекательной для меня, хочется работать, а все остальное (путешествие и внешние впечатления) только придаток.и Його листи з дороги квапливі. Він весь тепер заглиблений у своєму внутрішньому, такому глибоко змістовному, житті.
На Капрі Коцюбинський цього разу зупиняється в Горького, який не дозволив йому жити в готелі.
У Горького Коцюбинський, як і раніше, зустрічається з цікавими людьми, з письменниками. Але він поривається до роботи і прогулянок, що дають йому матеріал для спостережень:
" Здесь собирается очень интересное общество, большей частью литераторы, и ведутся оживленные споры и разговоры. Но все таки — луч нее время дня — прогулки."