В чім річ, що рибалка так туго йде до кооперативу?
Не бачить для себе вигоди.
Ясно, що ми не можемо вимагати від рибалок свідомості, культурності і т. ін. Рибалки в такім іще перебувають стані, що тільки матеріальна зацікавленість може залучити їх до гурту, тільки зайва дешева мережа може довести рибалці, що "в єднанні — сила"…
Кооперативові треба затягати рибалок. І не промовами та відозвами, а дешевим рибальським посудом, збутом їхньої продукції, культосвітньою серед них роботою.
А оце все й шкандибає на всі чотири…
Що робить тепер кооператив?..
Бореться за своє власне життя. Йому жити треба. А для того, щоб йому жити, він кинувсь у торговельні операції, бо ні від кого підмоги не жде… Значить, всіляка організаційна справа, культосвітня робота, всякі там плани — на заднім плані… І жевріє… І стан отакий: ні встав ні впав.
Рибалки його (чи від його) ждуть, а він на рибалок чекає.. Даси рибалкам — самому нічого не залишиться (смерть!), не даси рибалкам — членів не буде (смерть!). І крутиться в зачарованому колі.
Треба те коло зачароване розірвати!
Хто його має пірвати?
Всеукррибакспілка!
Як?
Допомогою! Якою?
Перш за все організувати ринок збуту. Кооператив захлинається, не маючи ринку.
Друге — кредитом. За час війни, і імперіалістичної, і громадянської, рибалки залишилися без "посуду"[8]. Нема мереж на білу рибу, нема гачків на красну рибу… Нема човнів… Без допомоги з боку кооперативу неможливо правильно й широко організувати рибальство.
Третє. Треба відкрити консервний завод. Він є в Бердянську. І, здається, в розпорядженні Укррибакспілки, але він спить.
Оце треба зробити, і зробити негайно.
Вважайте, що завмерла багатюща галузь нашої промисловості в Бердянськім районі. Можливості її колосальні. Наукова експедиція проф. Книповича довела, що війна спричинилася до того, що риба в Азовському морі збільшилася неймовірно. (Єдина користь, що від тої триклятущої війни маємо!). За передвоєнного часу Бердянськ ловив 200 000 пудів риби. Тепер ловить ледве 50 000. А ловити може "тисячу тисячів"…
* * *
"Розкачайтеся", товариші з Укррибакспілки!
І качайтеся скоренько, бо біла риба знищить в Азовському морі "красну" рибу. Серйозно. їсть, стерво, ікру "красної" риби…
Чим тоді закусюватимете? Огірком солоним?
"ТАК МИ Ж НАРОД ТЬОМНИЙ" (Конспект до трагедії)
В Азовському морі, на дні оного, росте трава зелена, що к о м к о ю зветься…
Травка вона приємненька, ніжна й м'якенька, не "кусається" так, як наш кушир триклятущий, а як улізеш у неї — так вона тільки лоскоче… Лоскотлива трава… Хороша трава…
І от, як вона виросте, хвилі морські її гойдають, з кореня зривають і прихлюпують її до берега, де й лягає вона понад берегом зеленими мокрими "ковбасами"…
Найбільше її хвилями пригортається до берегів азовських кіс — Денисової (Обіточенської) та Бердянсьхої…
Тоді приходять люди православні, вигортають комку тую на берег, на піску її розтрушують, сонце її припікає, висушує, і робиться вона сухасуха, та м'яка, та рипуча…
А потім того її збирають, складають у такі пакунки, як ото сіно, й пресують особливими машинами…
А потім уже одправляють її в усі кінці СРСР нашого, де з неї ліжники роблять, подушки роблять і всілякі м'які меблі роблять, щоб гражданам не дуже муляло, коли вони після "трудов праведних" чи лягають, чи сідають відпочити для…
Хороша трава комка, корисна і хорошу котировку має на ринку нашому радянському…
Вже Бердянську, приміром, тамтаки, на місці, по півтора карбованця за пуд комки платять[9].
* * *
Сидимо ми якось на Денисовій косі, на березі, та й дивимось на шкаралущі з яєць морської птиці, що енергійно несе яйця для яєчні православного населення, на косі "обитаємого"… А шкаралущі ті, як яєчня вже спечена, викидаються в море, щоб не бачив ніхто, як нищиться морська птиця на Денисовій косі…
Сидимо та й "дакаємо", бачачи, як у нас природа наша охороняється…
Підпливає баркас, а на баркасі п'ять засмаглих "гражданов", з вусами попід носами (декотрі з сивими) і з залізними вилами в руках…
— Здорові були, — кажуть граждани.
— Драстуйте, — кажемо ми.
— На охоту?
— Ні, так… Подивитись, як тут, на косі, що й до чого… А ви?
— А ми комку збираємо…
— Ну, сідайте, закуримо… Сіли й закурили…
— Так комку, кажете, збираєте?
— Комку збираємо…
— Що ж у вас — артіль, чи як?
— Яка там артіль? Од "хазяїна"…
— Ну й що?
— Та що ж. "Гіркі, сестро, заробітки"… Хіба ти його багато назаробляєш, коли й вигорни, і висуши, і збери, і спресуй, а воно тобі по п'ятнадцять копійок з пуда за всю ту роботу платить…
— А хто ж у вас за "хазяїна" править?
— Та Гальперин якийсь, із Харкова…
— А що ж воно за Гальперин такий?
— А ми хіба знаємо, а ми хіба бачили його? Живе собі в Харкові, а ми тут робимо… Тут у нього уповноважений е… Так іноді приїздить з Харкова, подивитись, та й усе…
— Іч який Гальперин!.. Сидить у Харкові, а ви тут збираєте?
— Еге!
— А почім той Гальперин продає ту комку, що ви йому збираєте?
— А ми хіба знаємо? Може, по карбованцю, а може, й по півтора… Вона не дешева…
— А ви йому по п'ятнадцять копійок збираєте?
— Еге!
Тут уже (з пісні слова не викинеш) в таку спокійну нашу бесіду почали вскакувати, з нашого (признаємось) боку, слова, що їх аж ніяк не можна на папір навести… Нехороші почали слова вскакувати…
— Так що ж ви4,— кажемо, — не можете того самі робити, що робить Гальперин? Не можете скласти артілі, щоб не годувати Гальперина?
— Та воно…
— Що воно?
— Так Гальперин заплатив за оренду чотири тисячі, та машини…
— А ви цього скопом не могли б зробити? Чи вам би не пішов Наркомзем на поміч, щоб дати в розстрочку оренду? Чи у вас нема КНС, що міг би це на себе взяти? Чи ви не маєте кооперації? Ви стоїте, чухаєте поперека, а Гальперин у Харкові не на комці, а на перинах спить?!
— Та воно так!.. Так ми ж народ тьомни й!..
— Тьомний ви народ?! Так ви (трах! трах! трах!) Гальперинові на перину заробляти "не тьомний", а для себе "тьомний"?!
— Та воно (трах! трахі трахі) так! Правильно!
— А потім скиглите, що "жисть чижолая"?!
— Ну що ви з нами зробите, коли отакі ми. Ех (трах! трах! трах!) "жисть"!..
— Ото тільки й нашого: я на вас — "трах", а ви на "жисть" — "трах", а Гальперини на перинах сплять…