— А що то за кроки такі на сходах? — попитав Коров’єв, бавлячись ложечкою в чашці з чорною кавою.
— Це нас арештовувати йдуть, — відповів Азазелло і випив чарочку коньяку.
— А, ну-ну, — відповів на це Коров’єв.
Ті, що йшли парадними сходами, були вже на майданчику третього поверху. Там двоє якихось слюсарів морочилися з гармонією парового опалення. Вони обмінялися з гостями промовистими поглядами.
— Всі вдома, — шепнув один із слюсарів, постукуючи молотком по трубі.
Тоді той, що йшов попереду, відверто витяг з-під пальта чорний маузер, а другий за ним — відмички. Взагалі всі, хто йшов у квартиру № 50, були споряджені солідно. У двох з них у кишенях були тонкі шовкові тенета, які легко виймалися і розгорталися. Ще в одного — аркан, ще в іншого — марлеві маски та ампули з хлороформом.
В одну мить було відперто парадні двері до квартири № 50 і всі приходні опинилися в передпокої, а хряскіт у цей час дверей на кухні засвідчив, що друга група з чорного ходу надійшла також своєчасно.
Цього разу, якщо і не повний, то все ж якийсь успіх був очевидний. По всіх кімнатах миттю розсипалися люди і ніде нікого не знайшли, проте в їдальні на столі виявили залишки щойно, очевидно, облишеного сніданку, а у вітальні на камінній полиці, біля кришталевої вази, сидів величезний чорний кіт. Він тримав у своїх лапах примус. Безмовно приходні споглядали у вітальні цього кота протягом досить довгого часу,
— Та-ак... справді здорово... — шепнув один з приходнів.
— Не бешкетую, нікого не чіпаю, лагоджу примус, — неприязно насупившись, проговорив кіт, —а ще маю обов’язком попередити. що кіт — древня та недоторканна тварина.
— Винятково досконала робота, — шепнув один з приходи ів, а другий сказав гучно і виразно:
— Нумо, недоторканний черевомовний кіт, ходіть сюди!
Розгорнулись і шугнули шовкові тенета, але той, хто кидав їх, на великий подив усім, промахнувся і захопив ними лише вазу, яка з дзенькотом тут же і розбилася.
— Реміз! — заволав кіт. — Ура? — і тієї миті він, відставивши убік примус, вихопив з-за спини браунінг.
Він враз навів його на найближчого до нього чоловіка, але в того раніше, ніж кіт устиг вистрелити, в руці бухнуло вогнем, і разом з пострілом маузера кіт ляпнувся вниз головою з камінної полині на долівку, випустивши браунінг і кинувши примус.
— Дійшов я краю, — слабким голосом сказав кіт і млосно розпростерся в кривавій калюжі, — відійдіть від мене на секунду, дайте попрощатися з землею. О, друже мій Азазелло! — простогнав кіт, спливаючи кров’ю. — Де ти? — Кіт закотив гаснучі очі у напрямку дверей, що вели до їдальні — Ти не прийшов до мене з допомогою в час нерівного бою. Ти кинув бідолашного Бегемота, промінявши його на склянку — правда, дуже добрячого — коньяку! Ну, що ж, хай смерть моя тяжить над твоєю совістю, а я заповідаю тобі мій браунінг...
— Тенета, тенета, тенета... — нетерпляче зашептали довкола кота. Але тенета, чорт знає чому, зачепилися в когось у кишені і не полізли назовні.
— Єдине, що може порятувати смертельно пораненого кота, — проговорив кіт, — це ковток бензину... — І. скориставшись розгубленістю, вій приклався до круглого отвору в примусі й напився бензину. Відразу кров з-під верхньої лівої лапи перестала струменіти. Кіт підскочив, живий та бадьорий, ухопив примус під пахву, плигнув з ним назад на камін, а звідти, роздираючи шпалери, поліз по стіні й секунди через дві опинився високо над приходними, сівши на металевий карниз.
Миттю чиїсь руки вчепилися в гардину і зірвали її разом з карнизом, через що сонце увірвалося до затіненої кімнати. Але ні шахрайським чином воскреслий кіт, ані примус не впали додолу. Кіт, не розлучаючись з примусом, спромігся шугнути в повітрі й заскочити на люстру, яка висіла в центрі кімнати.
— Драбину! — гукнули внизу.
— Викликаю на герць! — горлопанив кіт, літаючи над головами на розгойданій люстрі, і тут знову в його ланах опинився браунінг, а примус він прилаштував поміж гілками люстри. Кіт прицілився і, літаючи, як вагадло, над головами непроханих гостей, зачав по них стріляти. Від гуркоту задвигтіла квартира. На підлогу посипалися кришталеві друзки від люстри, розтріскалося зірками дзеркало над каміном, полетіла курява з тиньку, заскакали по підлозі зужиті гільзи, полопалися шибки у вікнах, з простреленого примуса почав чвиркати бензин. Тепер уже не могла йти мова про те, щоб узяти кота живим, і приходні влучно і шалено стріляли у відповідь йому з маузерів у голову, в живіт, у груди та в спину. Стрілянина викликала паніку на асфальті у дворі.
Але тривала ця стрілянина вельми недовго і сама по собі почала вщухати. Річ у тім, що ані коту, ані гостям вона не заподіяла жодної шкоди. Нікого не то щоб убито, а й поранено не було: всі, а з ними й кіт, залишалися неушкодженими. Хтось із приходнів, щоб остаточно в цьому переконатися, випустив штук п’ять куль у голову проклятущій тварині, а кіт споро відповів цілою обоймою. Аж те саме — знову це ніяк ні на кого не подіяло. Кіт погойдувався в люстрі, коливання якої все зменшувалися, хукаючи не знати для чого в цівку браунінга і плюючи собі на лапу. На обличчях тих, хто стояв унизу в мовчанні, з’явився вираз великого зачудування. Це був єдиний, або один з єдиних, випадків, коли стрілянина виявлялася марною. Можна було, певно, припускати, що браунінг кота — якийсь цяцьковий, але про маузери приходнів цього аж ніяк уже казати було неможливо. Перша ж рана кота, в чому не було, ясна річ, жодного сумніву, була лише фокусом і бридким прикиданням, так само як і пиття бензину.
Вчинили ще одну спробу добути кота. Кинули були аркана, він зачепився за одну з ламп, люстра зірвалася. Падіння її, здавалося, стрясло увесь будинок, але це не дало наслідків. Присутніх обсипало скалками, а кіт перелетів повітрям і примостився високо на горішній частині золоченої рами камінного дзеркала. Він нікуди не збирався втікати, а навпаки, сидячи в порівняно безпечному місці, зачав ще одну промову:
— Я цілковито не розумію, — казав він згори, — причин такого грубого поводження зі мною...
І тієї миті цю промову при початку перервав низький важкий голос, який залунав невідомо звідки: