— На жаль, з молочною кашею немає, — відказав Старий Пан.
— Зате є один зі збитими вершками, а інший — з повидлом.
— Гм, — зітхнула Мама Мумі-троля. — Ви ж самі бачите, що дітям зараз необхідна порядна тепла їжа. А куди поділася Тюльпанна?
— Вона сказала, що не може заснути, бо сонце ніколи не заходить, — засмучено мовив Старий Пан. — Мені так прикро, що вам у мене незатишно.
— Ми ще повернемося, — втішала його Мама Мумі-троля. — Але зараз нам варто поквапитися на свіже повітря.
Мама взяла за руку Мумі-троля й Крихітне Звірятко і гукнула Тюльпанну.
— Найліпше вам скористатися жолобом, — ввічливо запропонував Старий Пан. — Він протинає гору наскрізь і виводить просто під сонце.
— Спасибі, — подякувала Мама. — Бувайте!
— Бувайте! Дякую! — попрощалася Тюльпанна.
(Мумі-троль і Крихітне Звірятко нічого не сказали, так їм було зле).
— Нема за що, — скрушно зітхнув Старий Пан.
Усі сіли в жолоб і на запаморочливій швидкості помчали вниз. Опинившись по інший бік гори, вони довго сиділи на землі, намагаючись прийти до тями, бо дуже макітрилося в голові. Потім розглянулися довкола.
Перед ним, виблискуючи у сонячному промінні, розкинувся океан.
— Я хочу купатися! — зарепетував Мумі-троль, який вже одужав.
— І я! — підхопило Крихітне Звірятко.
І вони стрибнули в сонячну стежку, ще пролягла по воді.
Тюльпанна підв'язала угору волосся, щоб воно не намокло, і подалася вслід за друзями, однак заходила до води дуже обережно.
— Яка холодна! — мовила вона.
— Не хлюпайтеся надто довго! — гукнула їм услід Мама Мумі-троля і лягла погрітися на сонці, бо все ще почувалася втомленою.
Звідкілясь причеберяв по піску Мурашиний Лев. Він дуже розлютився і закричав:
— Це мій пляж! Забирайтеся геть!
— Нікуди ми не підемо, — не злякалася Мама. — Ось так!
— Ще й як підете!
Мурашиний Лев заходився кидати піском в очі Мами Мумі-троля, — він дриґав задніми ногами і жбурляв пісок так, що засліпив її, і вона нічого не бачила.
Мурашиний Лев підкрадався до Мами усе ближче, аж раптом сам почав закопуватися у пісок — вирва навколо нього ставала все глибшою і глибшою. Врешті з глибини виднілися тільки очі, але він заповзято засипав Маму Мумі-троля. Вона почала сповзати у яму, розпачливо намагаючись втриматися на поверхні.
— Допоможіть! Допоможіть! — закричала вона, випльовуючи пісок. — Рятуйте!
Мумі-троль почув голос Мами і притьмом вистрибнув з води на берег. Йому пощастило вхопити її за вуха, він тягнув що було сили, упираючись ногами й лаючи Мурашиного Лева на всі лади. Крихітне Звірятко та Тюльпанна й собі кинулися допомагати. Спільними зусиллями їм врешті таки вдалося витягнути Маму Мумі-троля на край ями — її було врятовано! (Мурашиний Лев, розлючений невдачею, закопувався усе глибше, і нікому не відомо, вибрався він коли-небудь знову на поверхню чи ні).
Минуло чимало часу, перш ніж друзям вдалося повитрушувати пісок з очей та трохи заспокоїтися. Купатися перехотілось, тож вони подалися вздовж морського берега на пошуки човна.
Сонце хилилося до заходу, над небокраєм громадилися грізні чорні хмари. Здавалося, ось-ось накотиться шторм. Зненацька вони помітили вдалині якусь метушню. То було юрмисько крихітних блідих істот, котрі намагалися зсунути у воду вітрильного човна. Мама Мумі-троля довго приглядалася до них, аж врешті голосно скрикнула:
— Це мандрівники! Це гатіфнати! — і щодуху побігла до них.
Доки туди примчали Мумі-троль, Крихітне Звірятко та Тюльпанна, Мама, стоячи в гущі гатіфнатів (вони їй ледь сягали до пояса), уже засипала їх запитаннями, без упину говорила, вимахуючи лапками, і страшенно хвилювалася. Вона раз у раз допитувалася, чи не зустрічався їм Тато Мумі-троля, однак гатіфнати лише витріщалися на неї своїми круглими безколірними очима і вперто тягнули човен до води.
— Ой! — скрикнула Мама. — Я в поспіху зовсім забула, що вони не розмовляють і нічого не чують!
Вона намалювала на піску гарного мумі-троля, а поруч викреслила великий знак запитання. Однак гатіфнати й трохи не зважали на неї. Їм таки вдалося зіштовхнути човна у море, і вони заходилися напинати вітрила. (Цілком можливо, що гатіфнати не зрозуміли, чого хоче від них Мама Мумі-троля, бо вони дуже дурні).
Чорна хмара підбилася вище, на морі здійнялися хвилі.
— Немає іншої ради, як приєднатися до гатіфнатів, — врешті зважилася Мама. — Берег тут похмурий і пустельний, бракувало тільки ще однієї зустрічі з Мурашиним Левом. Стрибайте до човна, дітоньки!
— Але ж не на власний страх і ризик, — пробурмотіло Крихітне Звірятко, однак подряпалося на борт човна услід за рештою.
Суденце вийшло у відкрите море, за стерном стояв один із гатіфнатів. Море чимраз більше темніло, хвилі бурунилися білими баранцями, а ген вдалині гуркотів грім. Волосся Тюльпанни ледь мерехтіло й тріпотіло на вітрі.
— Я знову боюся, — прожебоніло Крихітне Звірятко. — Я вже майже шкодую, що пристав до вашого гурту.
— Дурниці! — почав Мумі-троль, але відразу втратив бажання підтримувати розмову і тісніше притулився до Мами.
Час від часу накочувалася хвиля, більша за інші, і перехлюпувала через борт. Суденце стрімко летіло вперед під туго нап'ятими вітрилами. Інколи повз них пропливали, витанцьовуючи на гребенях хвиль, русалки або ж миготіли цілі зграйки крихітних морських тролів. Гримотіло чимраз грізніше, блискавиці вздовж і впоперек смугували небо.
— Ще й морська хвороба у мене почалася, — заскиглило Крихітне Звірятко.
Крихітку знудило, і Мама Мумі-троля притримувала його за чоло.
Сонце давно зайшло, та в спалахах блискавок вони помітили морського троля, який вперто намагався триматися поблизу човна.
— Привіт! — гукнув Мумі-троль, перекрикуючи завивання бурі, аби показати, що він зовсім не боїться.
— Привіт, привіт! — відгукнувся морський троль. — Схоже на те, що ти наш родич…
— Не мав би нічого проти, — вічливо відповів Мумі-троль. (А про себе подумав: якщо й родич, то, певно, дуже далекий, бо мумі-тролі належать до більш аристократичної галузки роду, ніж морські).
— Стрибай у човен! — крикнула Тюльпанна морському тролеві. — Інакше відстанеш!
Морський троль заплигнув у човен і обтрусився, наче пес.