Етля знова стояла під вікном і ще придивлялася Зосі, доки не від'їхали. Вона була вдоволена, що так непомітно справилася. Тепер лиш спитатиб батька, хто це є, і цікавість булаб заспокоєна. Але вона цього не хотіла. Чого має батько знати, що вона Андрієм інтересується? Не треба питати нікого, а за тиждень довідається всьо.
Заїхали прямо до Паславських. Не застали вже ні Паславського, ні Дмитруся в дома. Сьогодня відбувався дорічний екзамен з великою врочистістю.
Андріїв приняла сама Паславська. Вона мала на собі лише білий кафтаник і не гадала в таку горячу днину інакше передягатися. Але тепер як приїхали гості, вона надягла на себе халат з широкими рукавами. Це Зосі не подобалося і вважала це за зневагу для своєї особи. Андрій представив Паславській свою жінку, заки війшли ще в хату. Андрій був веселий і жартував, та поводився свобїдно, коли її цілував в руку. Паславська була теж весела. Зося сиділа на софі і пильно слідила за поведениям Андрія з молодою гарною Паславською. У неї зараз повстало підозріння, що її чоловік з цею панею мусить блище знатися. Заздрість росла з кожньою хвилиною. Зося стала впевнятися що ця любовниця її мужа, за котрою вона слідила по селу, це певно Паславська. їй вдарила кров у голову, і вона страшно змінилася. Лице викривилось, а очі бігали то по Паславській, то по Андрію мов дві пекучі блискавки. От хвала Богу знайшла винов-ницю. Андрій бував тут що тижня під покришкою, що до сина приїздить, возив сюди печене і варене та не за хлопця, а за горячі поцілуї та палкі обійми цеї зводниці шельми. У таку пору Паславський побував в школі, слугу можна було вислати до міста за покупкою, а вони мали свободу... Кілько разів подивилася тепер на їх обоє, то уявляла собі зараз, як це вони любенько женихаються, може саме на цій канапі, де вона тепер сидить. Зосю аж підкидала злість в гору і вона мусила сціпити зуби, шрб ними не дзвонити, бо страшно стала дріжати. Чомуж вона ранше сюди не приїхала, булаб від разу осягнула свою ціль і не мучилася так страшно.
Паславська не догадуючися нічого говорила до Зосі ласкаво:
— Пан Андрій такий добрий для нас, і що тижня, тільки нам навозить, що є з чого цілий тиждень жити.
Зося на це нічого не відповіла. Вона боялася роз-щіпити зуби, а собі подумала: "Я це знаю і є за що возити мою працю, на яку собі легким способом заробляєш, ти безстиднице".
А на це каже Андрій, цілуючи її в руку:
— Прошу пані, за це, що ви обоє заходитесь так щиро коло нашої дитини, то я вам привожу мало, бо Богу дякувати у мене сего добра досить, і мене це нічого не коштує, а ви в місті мусілиби за це солено заплатити.
Зося аж горіла зі злости.
— Пані Гороцька не була ласкава ніколи до нас загостити, хоч Дмитрусь вже другий рік у нас. Я дуже була рада пізнати. Коли наші чоловіки собі другами, то чомуж і ми не малиби подружитися?
Аж тепер Зося здобулася на відповідь. Вона скривила губи до якоїсь діявольської усмішки і каже:
— Справді і я дуже жалую, що я паню Паслав-ську ранше не пізнала, булоб може не одно інакше зложилося. Та я все при праці, при дрібних дітях і годі мені вибратись з дому.— А в душі думала собі: "який же цей Паславський мусить бути недотепна фуяра, що він на це свинство дивиться і нічого не бачить. Гарного вибрав собі друга... для жінки".
Паславська поміркувала, що Зося якась не говірка і годі з неї слово видобути, хоч її з ріжних боків заговорювала. А може вона так дорогою змучилася? Паславська принесла у фляшці свіжої води, три шклянки і кілька коробочок з конфітурою, та стала гостей припрошувати. Зося справді випила шклянку води, бо її пекло в середині огнем. І Паславська думала справді, що вона так дорогою змучилася.
— Ви, пані Гороцька, трохи відпочилиби. От так прошу без церемонії, як у себе в дома, покластися на канапу, я зараз підкладу подушку.
"На цій самій канапі? — подумала Зося — не діждеш сього, шельмо".
— О дуже вам дякую,— каже Зося — я таки зараз піду до міста, бо мушу дещо до дому купити... Я таки зараз піду... Побуду там зо дві години і вернуся, та опісля підемо з чоловіком разом... Ти Андрію лишишся, правда? — Але Андрія в цій хвилі не було в хаті, а вона така була схвильована, що цього не помітила. У Зосінім нутрі горіло ціле пекло заздрости. Голова в неї заверталася, серце билося молотом, поперед очі бігали іскорки... Вона не тямилася, не знала, що біля неї робиться. Одну Паславську, свого найтяжчого ворога вона бачила в постаті самої чортиці. В її розбурханій голові повстав від разу такий плян: вона тепер піде до міста на дві години, а Андрій лишить тут. Та відтак нечайно вернеться і застане обоє в обіймах. Вони певно що лиш ждуть сього, щоб вона уступила. От видно по Паславській, як она горить з нетерплячки, так її дуже пильно до пестощів. І від разу справа скінчиться. Вона виломить двері, або вивалить вікно, а таки до середини достанеться в саму пору. Тоді вона цій шельмі видре очі, а його гладкий писочок геть кіхтями роздрапає. Буде з цього публіка, то буде, але раз таки скінчиться, а вона помститься за свої терпіння...
Пан Гороцький вийшов перед хвилею на двір,— каже Паславська, а собі подумала: "хиба вона сліпа?".
Перепрошую, я не завважала. Я таки піду, до побачення!
А прошу пані до нас на обід, так коло першої години. Тоді вже і Микола прийде і Дмитрусь червону книжечку принесе...
"Не бійсь небого, я вернуся ранше, чим ти надієшся, а тобі буде тобі на писку червоно".
Вона вийшла з хати. Андрій порався з чимось коло візка.
Ти Зосю, куди?
Йду на дві години до міста, а відтак вернуся, і підемо разом, ти поки що лишись тут, а то розминемося.— Вона усміхалася солоденько, як лише могла.
Ні, я йду також з тобою, бо маємо разом одне діло полагодити...
Та полагодимо опісля, а ти таки лишися, сама піду...
Ет! що там! Секретів передімною чейже не маєш, а коли це який секрет, то лиши його на по-обіді, бо я знова не буду мати часу, як Микола і Дмитрусь вернуться зі школи...
Зося не знала, що й казати. "А то шельма обережний".
Пішли разом. Паславська чула цілу цю розмову. Вона відразу чогось догадалася, бо хитнула головою і прикусила губи...