скільки я переніс на своїх плечах і скільки натерпівся, поки Гриша став Гришею Стельмахом, який прогримів на цілий світ. Інший на моєму місці давно б уже дуба дав. Купка землі височіла б наді мною. Трава росла б уже. Але цього всього ніхто не знає й не хоче знати. Люди гадають, що така зірка, як Гриша Стельмах, дуже легко зростає, всі мені заздрять, пальцями тичуть на мене:
— Дивіться, як цей Стельмах золото загрібає лопатами!
Є такі, наче й добрі, друзі, що приходять до мене з порадами, дбають про мого сина, допитуються, чому не даю йому змоги вчитися тощо. Любі друзі, де ви були раніше, коли моя родина, не доведи господи, пухла з голоду, і серце моє вмивалося кров'ю, коли я споглядав, як мій Гриша ходить у подертих черевичках? Чому ніхто тоді не дбав про мою дитину, коли я, голодний, нещасний, бігав по вулицях і, маючи діамант, кричав: "Я Соломон! Люди добрі, я маю мільйон!" Хто тоді прислухався до мене? О, я знаю наших людей. Можу похвалитися, що я об'їздив цілий світ,— немає, чуєте, немає іншого такого народу на світі, як наші євреї, дай їм боже здоров'я. Стільки багатіїв є в нас, стільки дукачів, що розкидають гроші на казна-що, розтринькують тисячі й сотні тисяч на задоволення своїх примх, і жодного нема в нас, хто б прислухався, коли до нього звертається талант. Нехай це буде сам Мойсей, але коли в нього подерті чоботи, він нічого не доб'ється. Певна річ, що тепер всі двері розчинені перед нами, для них велика честь і радість, коли мій син удостоїть їх поглядом. Найбільший магнат був би щасливий, якби мій син погодився побратися з його дочкою. Його б озолотили з голови до ніг, та й мені насипали б повну торбу золота, якби я йому тільки моргнув. Але є бог на світі, який усім порядкує, тож послухайте цікаву річ, що я вам розповім, як справжньому другові.
Пам'ятаєте, я вам колись розповідав про дівчину-кра-суню, актрису єврейського театру на ймення Роза Співак? Я з нею познайомився у Щупака. Він вихвалявся, що то його небога з Варшави. Про мене, кажеш: небога з Варшави — нехай буде небога з Варшави. Мене це не обходить. Але дівчина сподобалася мені з першої хвилини, признаюся по щирості, страшенно сподобалась! По-перше, таки дуже гарна дівчина, красуня з палкими очима, щоправда, чорнява, схожа на циганку, але дуже принадна! І зовсім не дурна, розумна, можна сказати, і жвава, козир-дівка. А послухали б ви, який у неї голос, як співає! Ви ж мене знаєте, я люблю спів у єврейському театрі, і, відколи заходився коло музики, я вже на своєму віку доволі наслухався співаків та співачок, аж верне. Проте такого співу, як у Рози Співак, я ще ніколи не чув і, певно, не почую. Вона співає, просто аж за душу бере! Чого тут розводитись, дівчина мене полонила. З першої розмови я переконався, що ця природжена актриса — не Щупакова племінниця, а дочка порядних батьків. Так воно й було. Виявилося, що це все брехня і вигадка. Дівчина не Щупакова небога, а зовсім чужа йому. І не з Варшави, а з якогось маленького бессарабського містечка, канторова дочка. Це я довідався вже згодом. Щупак був там зі своєю трупою і коли почув, як вона співає, йому так сподобався голос, що він викрав її з дому, пообіцявши золоті гори й запевнивши, що за кордоном дасть їй змогу вивчати музику і тому подібне. Та, перейшовши з нею кордон, він заходився сам навчати її музики, вивчив співати перед публікою "Хаву", "У п'ятницю ввечері" й ще кілька пісеньок, супроводячи їх танцем... Бог знає, що вийшло б з цієї дівчини, якби я не натрапив на неї й не познайомив її з відомою співачкою Марчеллою Ембріх, яка давала концерти разом з моїм Гришею. Судилося дівчині щастя. Вона розговорилась зі мною й попросила, щоб я познайомив її з Ембріх. А Ембріх, почувши, як ця дівчина співає, прикипіла до неї і не хотіла її відпустити від себе. Насамперед Ембріх вирвала її з Щупакових рук і забрала до себе, віддала у віденську консерваторію, найняла кращих професорів і зробила з неї першу співачку в світі. Є гадка, що нині вона заткне за пояс саму Ембріх і ще трьох таких, як Ембріх. Чого тут довго розводитись, дійшло до того, що вона виступає вже разом з моїм Гришею на концертах і одержує мало не стільки ж, як і мій Гриша. А добиваються її концертів уже так, як і концертів мого Гриші. В усьому вона повинна дякувати мені. Проте, може, гадаєте, що вона мені не віддячила? Ще й як віддячила! Ось послухайте цікаву історію про "любов". Але перше ніж розповісти вам історію цього кохання, мушу сказати кілька слів про мого сина.
Я, здається, ще нічого не писав вам про мого Гришу, і ви не знаєте, що то за пташка... Чудова пташка, що й казати. Та хоч який він знаменитий, але скромний і простий в поводженні. Скромний, простий і тихий. Він тільки те й знає, що скрипка — концерт, концерт — скрипка. Далі ніщо його не обходить. Спитайте в нього, скільки заробляємо на його концертах? Скільки маємо видатків? Скільки лишається прибутку? То не його клопіт. Він знає тільки скрипку, й більше нічого. Може, гадаєте, що він, крий боже, плохенький, причмелена дитина? Дай боже мені стільки щастя, скільки в нього розуму. Але так повелося, що до цих справ він не причетний. І взагалі він до земних справ, як то кажуть, цілком байдужий. Чого вам більше? Над гешефтами, або, як це тут зветься, над бізнесом є кому сушити собі голову. На те існує батько. А про все інше хай піклується мати. У нього — скрипка, і все! Чи ж можна було бути пророком і передбачити, що в його життя встряне канторова дочка, якась Роза Співак, отака халепа з тим коханням!..
Коли я довідався про цю справу — а довідався я з її таки листа, що чудом потрапив до моїх рук, тобто я взяв його в листоноші,— мене це обурило, я просто не тямився від гніву. Подумати тільки! Я ввів її до Ембріх, я, можна сказати, прорубав їй двері у великий світ, завдяки мені вона високо піднеслась, а тепер підкинула мені таку гадючку, завела з моїм сином шури-мури, якесь кохання!.. Я не полінувався, сів до столу й написав їй листа, простою мовою, так, мовляв, і так, де це чувано, де совість, де бог? Добре написав, вичитав їй усе, що на серці було! Я не письменник, але я батько. А батькові болить більше, ніж десятьом письмейникам. Вгадайте, що мені відповіло це дівчисько? Сам цар Соломон не вгадав би! Передусім вона мені намилила чуба за листа, що чудом опинився в мене. Цей лист, пише вона, був адресований іншому. Якби вона хотіла писати мені, то вона знає мою адресу. А по-друге, питає вона, хто мені підказав таку думку — чуєте? "Хто вам підказав таку думку, що я маю якісь наміри супроти вашого сина? Всі ваші думки,— пише вона,— крутяться весь час лише навколо Гриші Стельмаха. Але ви дуже помиляєтесь,— пише вона,— коли гадаєте, що ця точка, яка зветься Гриша Стельмах, є центр усього світу, навколо якого крутиться все, що живе й що думає. Є, — пише вона,— такі люди — а їх безліч,— що бачать його перед собою тільки, поки він на естраді і скрипка в його руках співає так, як то мало кому дається. Але після того, як він,— пише вона,— кладе набік скрипку і сходить зі сцени, він для людства не більше, а може, ще менше, ніж добрий сон..." Подобається вам така мова? А далі вона питає мене: звідки я знаю, що її лист до мого сина не є відповіддю на його лист до неї? А може, це не перший і не єдиний лист? Різниця тільки в тому, каже вона, що всі листи від мого сина до неї попадають безпосередньо до її рук, тоді як її листи до мого мусять, видно, пройти певну цензуру... Якщо так, пише вона, то може мене запевнити, що вона всі сили зосередить і робитиме все можливе, щоб віднині й надалі її листи досягали м,ети і щоб ніяких чудес з ними не траплялося... "Я це робитиму,— пише вона,— не так тому, що мені конче потрібно листуватися з вашим сином, як тому, щоб довести вам, що я, хоч і бессарабська дівчина, як ви кажете, а все-таки доведу, що ваш батьківський деспотизм, викликаний надмірною любов'ю до сина, не такий страшний, як здається, і все на світі має межу". Ну, що ви скажете на таке зухвальство? Ні, послухайте, що вона пише далі! "Запевняю вас,— пише вона,— що коли б почувала до вашого сина те, що він почуває до мене, ми б вам довели, що обоє не журимось і все було б "ол райт". Подобається вам таке?