Марні зусилля кохання

ДІЯ П'ЯТА
СЦЕНА 1
Там само.
Входять Олоферн, отець Натаніель і Тупак.
Олоферн Satis quod sufficit *.
Натаніель Дякую богові за вас, пане. Ваша розмова за
обідом була гостра й повчальна; потішна без непристойності, до-
тепна без пишномовства, смілива без зухвальства, вчена без педан-
тизму і своєрідна без єресі. Quondam ** я розмовляв з одним із
товаришів короля, з тим, що іменується, зветься чи називається
дон Адріано де Армадо.
Олоферн Novi hominem tanquam te! *** Його вдача са-
мовпевнена, розум — догматичний, мова — вишукана, погляд —
гордовитий, хода — величава, і весь він гоноровитий, кумедний і
хвалькуватий. Він занадто манірний, занадто ошатний, занадто
показний, занадто неприродний, а ще —занадто обіноземлений,
якщо дозволите мені так висловитися.
Натаніель
(дістає свій записник)
Вельми оригінальний і вишуканий епітет!
Олоферн Нитка його багатослів'я тонша за основу його
доводів. Терпіти не можу таких безглуздих пройдисвітів, таких не-
товариських і прискіпливих співрозмовників, таких мучителів ор-
фографії, які замість "все одно" кажуть "все 'дно", замість "мене"
вимовляють "мине", а "милостиню" пережовують на "милість".
Це так бридко,— вони б сказали гидко! — що мало не доводить
мене до божевілля,-ne intelligis, domine? **** — тобто до безум-
ства, до сказу.
Натаніель Laus Deo, bone intelligo *****.
* Вистачить того, що задовольняє (лат.).
** Якось (лат.).
*** Я знаю цього чоловіка так само добре, як тебе (лат.).
**** Чи ви розумієте, пане? (Лат.).
***** Слава богу, добре розумію (лат.).
Олоферн Bone? Bone замість bene! Прісціан трохи по-
страждав, та дарма.
Входять Армадо, Метелик і Довбешка.
Натанієль Vidisne quis venit?
Олоферн Video et gaudeo *.
Армадо
(до Довбешки)
Драстуй!
Олоферн Quare ** драстуй, а не здрастуй?
Армадо Радий зустріти вас, мирні люди.
Олоферн Привіт, вельми войовничий сеньйоре.
Метелик
(до Довбешки)
Вони гуляли на великій словесній учті й накрали
там недоїдків.
Довбешка О, вони давно харчуються зі словесного жебра-
цького кошика. Я дивуюсь, як твій хазяїн ще не проковтнув тебе
замість якогось слова. Адже ти на цілу голову коротший за слівце
honorificabilitudinitatibus ***. Тебе легше проковтнути, аніж
родзинку з підпаленого пуншу.
Метелик Мовчи. Починається канонада.
Армадо
(до Олоферна)
Monsieur, хіба ви не з учених?
Метелик Так, так, він учить дітей за букварем.
(До Олоферна)
Що вийде, коли "є" та "б" написати навспак і
підмалювати до них роги?
Олоферн Pueritia! **** Вийде рогате "бе".
Метелик Бе-е! Дурний баран із рогами!
(До Армадо)
Бачите, яке його вчення.
Олоферн Quis, quis? ***** Що ти розумієш під цим спів-
звуччям?
* Бачиш, хто йде? Бачу і радію (лат.).
** Чому? (Лат.).
*** Безглузде слово, зліплене з окремих латинських слів
та складів.
**** Хлоп'яцтво (лат.).
***** Хто, хто? (Лат.).
Метелик Назвіть мені останній голосний звук, ось і діста-
нете відповідь.
Олоферн Дай подумати. Я.
Метелик От ви самі підтвердили, що ви — баран.
Армадо Тоді я клянуся солоною водою Середземного мо-
ря — це пречудовий удар, меткий випад швидкого розуму! Раз,
два, вперед і — проткнув! Яка втіха для мого розуму! Справжня
дотепність!
Метелик Та, яку дитина викладає старому чоловікові.
У старого — завжди роги.
Олоферн Що це за фігура? Яка це риторична фігура?
Метелик Рогата.
Олоферн Ти розмірковуєш, як дитина. Йди ганяй свою
дзигу.
Метелик Подаруйте мені ваші роги, я зроблю з них дзигу
і ганятиму вашу неславу circum circa*. Дзига з рога рогоносця.
Довбешка Якби я мав лише один мідяк, то і його віддав би
тобі на пряники! Візьми, це компенсація, що я отримав від твого
хазяїна. Бери, о дріб'язковий гаманець розуму, голубине яєчко
розсудливості. О, якби небу забаглося зробити тебе моїм сином,
навіть незаконним, то якого щасливого батька ти зробив би з ме-
не! Йди собі! В тебе розуму повна ладунка, по самі вуха, як то
кажуть!
Олоферн О, я відчуваю — запахло зіпсованою латинню:
ладунка замість ad unguem **.
Армадо Вчений мужу, praeambula ***: відійдімо від цих
неуків. Це ви навчаєте юнацтво в школі, що на вершині он тієї
гори?
Олоферн Краще, mons, горба.
Армадо Якщо вам завгодно назвати так гору.
Олоферн Навчаю, sans question ****.
Армадо Сеньйоре, сам король виявив високе бажання і
захотів ушанувати своєю увагою принцесу в її шатрі на схилку
дня, що груба юрба іменує "пополудні".
* По колу (лат.).
** Повно-повнісінько (лат.).
*** Проходь мимо (лат.).
**** Без сумніву (фр.).
Олоферн Вислів "на схилку дня", вельмишановний сеньйо-
ре, є рівнозначним відповідником для пополуденного часу. Це сло-
во вдало підібране; воно гарне і точне, сеньйоре, я запевняю вас.
Армадо Сеньйоре, король — благородна людина, і, я та-
кож вас запевню, він — мій близький, справді щирий друг. Я
не говоритиму довго про нашу з ним близькість... "Прошу тебе,
не забувай про етикет, покрий голову!.." 1 це під час зовсім невід-
кладних та серйозних справ, які вельми важливі... Та облишмо це...
Скажу вам і таке, що його величність, повірте, часом залюбки
спирається на бідне моє плече і своїми королівськими пальчика-
ми бавиться моїм вусом, тобто mustachio *. Але облишмо це,
мій любий. Клянусь, я не байку розказую, його величність робить
велику ласку Армадо, воїнові й мандрівникові, який бачив світ.
Але облишмо й це. Справа в тому... Але, любий мій, тримайте
сказане в таємниці... Король бажає, щоб я розважив принцесу,
оту милу куріпочку, якоюсь чудовою виставою, видовищем, маска-
радом, фарсом чи фейєрверком. Отож, дізнавшися, що пастор і ви,
любий мій, великі мастаки швидко влаштовувати веселі забави,
якщо можна так висловитись, я повідомлю вам усе, аби ви у свою
чергу посприяли мені в цьому ділі.
Олоферн Сеньйоре, виставте перед нею "Дев'ять героїв".
Отче Натанієлю, ідеться про якусь виставу, якусь розвагу на схил-
ку дня за нашою допомогою, з волі короля і цього люб'язного, сла-
ветного і вченого дворянина. І це робиться заради принцеси. Га-
даю, найкраще показати "Дев'ять героїв".
Натанієль Але де ви знайдете людей, придатних для цього?
Олоферн Ісусом Навіном ви будете самі; Іудою Макка-
вейським — я чи цей галантний дворянин; цей селюк, зважаючи на
його величезні кінцівки, тобто руки й ноги, буде Помпеем Вели-
ким, а паж — Геркулесом...
Армадо Даруйте, сеньйоре, але ви помиляєтесь: паж рос-
том не більший за великий палець цього героя; він менший за кін-
чик його палиці.
Олоферн Прошу вислухати мене. Він зображатиме непов-
нолітнього Геркулеса; його вхід і вихід полягатиме в тому, що він
задушить змію. Я ж до цієї нагоди складу відповідний аполог.
Метелик Добре придумано! Отже, якщо хтось із публіки
почне мені свистати, ви можете крикнути: "Браво, Геркулесе! Ти
давиш тепер змію!" — тобто обернути догану на похвалу, хоч це
не кожному вдається.
Армадо А що робити з іншими героями?
Олоферн Я сам зіграю трьох.
Метелик Тричі геройський добродій!
Армадо Сказати вам щось?
Олоферн Ми слухаєм.
Армадо Якщо це не вдасться, ми розіграєм гротеск. Про-
шу йти за мною.
Олоферн Via *, шановний Тупаче! Ти за весь час не ска-
зав ні слова.
Тупак І не зрозумів теж ні слова, пане.
Олоферн Allons! Ми й тобі дамо роботу.
Тупак Умію танцювати, зайнятись можу всім;
Героям буду грати,— мій барабан, як грім.
Олоферн Ти ж і тупий, Тупаче, і чесний. То ходім!
Виходять.
СЦЕНА 2
Там само.
Входять принцеса, Катаріна, Розаліна і Ма-
рія.
Принцеса Ми виб'ємось в багачки до від'їзду,
Якщо такі дарунки й далі йтимуть.
Я вже кругом у діамантах. Гляньте,
Це все прислав закоханий король.
Розаліна А більш нічого— не було від нього?
Принцеса Як не було? Любовних стільки віршів,
Що ними списаний паперу аркуш
З обох боків, по берегах і всюди,
А на печаті — ймення Купідона.
Розаліна Нехай із воску зліплений божок,
Та вже п'ять тисяч років він панує.
* В путь! (Лат.)
Катаріна Ох, цей легкий, підступний пострибун!
Розаліна Обачно з тим, хто вбив твою сестру.
Катаріна Він сум, нудьгу, зневіру їй навіяв,
То й згинула вона; якби вдалась
Така, як ти, грайлива і весела,
Бабусею була б, як будеш ти:
Живе той довго, хто легкий душею.
Розаліна На що цим словом натякаєш ти?
Катаріна В красі чорнявій — звична легкість вдачі.
Розаліна Це темний натяк— висвітли його.
Катаріна Нагар не зробить світла яскравішим,
Тож натяк мій хай в темряві лишиться.
Розаліна Але ж ти все і робиш в темноті!
Катаріна А ти не робиш так, бо легковажна.
Розаліна Я легковажна тим, що менше важу.
Катаріна О, ти мені не надаєш ваги!
Розаліна Адже пустого й важити не треба.
Принцеса Чудово ж у дотепність ви зіграли.
Та, Розаліно, й вам діставсь дарунок.
Але від кого й що?
Розаліна Я поясню.
Якби така, як ви, була я гожа,
То був би і дарунок більший. Гляньте,
Це — вірші, дякую за них Бірону.
В них розмір точний; був би й зміст правдивий.
То я б себе вважала за богиню:
Мене до тисячі красунь рівняє
І мій портрет малює там Бірон.
Принцеса І схожий в чомусь?
Розаліна Так, більше — в буквах, менше — в похвалі.
Принцеса Виходить, ви — красиві, як чорнило.
Катаріна Красива, наче буква "Б" у зшитку!
Розаліна Сховайте пензель. Борг я свій віддам,
Рум'яна, в буквах золотих мадам!
О, від цих "О" у вас лице рябіє!
Катаріна Жартуєш з віспи? Шлю проклін тобі я!
Принцеса Дюмен вам, Катаріно, щось та шле?
Катаріна Ось рукавичка.
Принцеса Як? Одна? Це зле!
Катаріна їх дві, а ще прислав ось на додачу
Любовних віршів тисячу добрячу.
І в тих рядках, що ллються, як вода,
Змішались лицемірство й глупота.
Марія І я перлини маю від Лонгвіля,
А з ними й лист завдовжки із півмилі.
Принцеса Ти, мабуть, мріяла про інший зміст —
Намисто довше, а коротший лист?
Марія Таке, щоб за розкриті руки довше!
Принцеса Розумні ми, бо з них глузуєм знов же!
Розаліна Дурні ж вони, що цей купують сміх.
Бірона ще помучу я при всіх!
Якби ж його на тиждень залучити,
То був би він у мене нарочитий,
О, як би ластився, чекав, просив
І розум тратив для пустих рядків,
І примхам потурав моїм щоразу,
І гордістю вважав мою образу!
Я стала б долею йому навік,
Вертіла б ним, в який захочу бік.
Принцеса Ніким так завладати неможливо,
Як мудрецем, що став дурним на диво:
Безумство з розуму, що спаленів,
І є прикраса вчених глупаків.
Розаліна Так не кипить юнацька кров у жилах,
Як хтивість спалює мужів дозрілих.
Марія Не завжди видно дурість у тупцеві,
Але вона помітна в мудрецеві,
Бо той шукає в розумі й знанні,
Чим виправдати помилки дурні.
Принцеса Ось наш Бойє із щастям на обличчі.
Входить Бойє.
Бойє Я мру зі сміху! Де ж її величність?
Принцеса Щось є нове?
Бойє Готуйтеся, жінки!
Спокою вашого бунтівники
Ідуть походом під щитом науки,
Аби зненацька взяти вас у руки.
Тож для боріння докладіть зусиль
Чи, як зайці, втікайте геть звідсіль.
Принцеса Святий Дені на Купідона! Хто там
На нас, розвіднику, зібравсь походом?
Бойе Під тінню смокви я спочити ліг,
Але й заплющити очей не встиг,
Коли пропав мені жаданий спокій,-
Там чулися чиїсь все ближче кроки.
То йшли король і друзі. Я хутчій
Завбачно шаснув у густі кущі,
І те почув, що чуєте ось тут:
Вони у машкарах до вас ідуть.
Герольд у них — лукавий, гарний паж,
Що вивчив роль свою, але яка ж
Та буде роль? Вони його навчали:
"Ось так тримайся, розкидай похвали".
Але, принцесо, й страх їх був потряс,
Що він розгубиться, зустрівши вас.
"Хоч ангела,— повчав король уміло,-
Побачиш, та не бійсь, тримайся сміло".
А паж відмовив: "Ангел — це не зло,
Аби лиш не чортяку принесло".
Усі сміялись, плескали по плечах,
Бундючивсь паж від жартів молодечих.
Той руки потирав, од щастя млів,
Мовляв, не чув ізроду кращих слів.
А другий клацав пальцями з нестями:
"Via! — гукав.— Ми йдем, чекайте, дами!"
А третій: "Уполюєш пишних пав!"
Четвертий танцював, доки не впав.
І всі звалилися за ним одразу
Зі сміхом, що їх брав, подібно сказу.
І реготали всі, мов навісні,
Аж поки сльози полились рясні.
Принцеса Невже прийдуть, мов блазні скомороші?
Бойе Вони вже йдуть, наряджені вельможі,
Лицятись хочуть і водить танки,
Впізнати по своїх дарах-таки
Обранок власних, скритих машкарою,
І виграти прихильність їхню грою.
Принцеса Вони так хочуть? Ми їх провчимо!
Панянки, все ж у нас піде само:
Облич їм не покажемо з-під маски,
І марні будуть домагання ласки.
Ось, Розаліно, мій кулон — бери,
Обманять короля його ж дари;
Натомість я візьму твою перлину,
Мене Бірон сприйме за Розаліну.
Ти з Катаріною, Маріє, теж
Круг пальця двох коханців обведеш.
Розаліна Нам слід на видноті дари носити.
Катаріна Що ви, принцесо, хочете зробити?
Принцеса Моя мета — їх наміри розбить.
Вони ідуть сюди заради сміху,-
Ми поглузуєм з них, собі на втіху.
Хай таємниці викажуть свої
Чужим коханим наші крутії.
А в другий раз їх здіймемо на глузи,
Лице відкривши та змінивши буси.
Розаліна А що коли запросять у танок?
Принцеса Ні, краще смерть, а з місця — ні на крок.
Не зглянемось на завчену їх мову:
Благатимуть — відвернемося знову.
Бойе Але зневага вразить їх серця,
І роль вони забудуть до кінця.
Принцеса Цього я хочу й сумніву не маю,-
Зіб'ються і забудуть все до краю.
Забавно бавити витівників
Тим, хто перехитрити їх зумів.
Своєю зробим їхню гру, й по тому
Вони, осміяні, підуть додому.
Сурми за сценою.
Бойе Сурма! Надіньте маски, йдуть артисти.
Дами надівають маски.
Входять король, Бірон, Лонгвіль і Дюмен у масках і російських
костюмах. За ними — Метелик, музиканти і слуги.
Метелик "Привіт красі, що найпишніша в світі!"
Бойе Пишніша за красу тафта їх масок.
Метелик "Священне товариство дам чарівних..."
Дами повертаються спиною.
"Які до смертних обернули... спини?"
Бірон
(до Метелика)
Та "очі", лиходію, "очі"!
Метелик "Які на смертних тут звернули очі.
Небе..."
Бойє І справді, ані бе... ні ме.
Метелик "Небесні духи, звольте не дивитись
На благо нам..."
Бірон
(до Метелика)
Дивитись, шалапуте!
Метелик "На благо нам іскристими очима,
Ясними, наче сонце..."
Бойє "Я з ними?" Що? Ти з ними, наче сонце?
Метелик Такий епітет їм не до вподоби.
Бірон Який же ти митець? Геть, шалапуте!
Метелик виходить.
Розаліна Прошу, Бойє, спитайте чужоземців,
Що треба їм, чи знають нашу мову?
Хай хтось про їхні наміри нам скаже.
Бойє Скажіть, чого вам треба від принцеси?
Бірон Лиш миру і люб'язного прийому.
Розаліна Чого вони бажають?
Бойє Лиш миру і люб'язного прийому.
Розаліна їх прийняли. Тепер нехай ідуть.
Бойє Ось відповідь: вас прийняли, ідіть.
Король Скажіть, відміряли ми сотні миль,
Щоб з нею в танці по траві пройтися.
Бойє Він каже, що відміряв сотні миль,
Щоб з вами в танці по траві пройтися.
Розаліна Спитайте їх, а скільки в милі дюймів?
Якщо відміряли багато миль,
То міру однієї легко взнати.
Бойє Якщо ви зміряли багато миль,
Сюди прийшовши, то скажіть принцесі,
Будь ласка, скільки дюймів має миля?
Бірон Скажи — ми лік вели томливим крокам.
Бойє Вона вас чує.
Розаліна Скільки ви тих кроків
Зробити встигли у важкій дорозі,
Та скільки випадає їх на милю?
Бірон Не лічим те, що робимо для вас!
І наша відданість така безмежна,
Що виявлять її без ліку можем.
Так звольте сонячний свій лик відкрити,-
Ми перед ним, як дикуни впадем.
Розаліна Мій лик — це місяць, хмарами закритий.
Король Блаженні хмари. Як їх відслонити?
О місяцю, ти з зорями сяйни,-
Як хмари, сльози наші прожени.
Розаліна Ні, ви просіть щось інше! Бог — мій свідок:
Ви просите лиш місячний відбиток.
Король До танцю вас прошу, якщо на те
Мені ви дозвіл щиро даєте.
Розаліна Грай, музико! До танців я жадлива.
Грає музика.
Не хочу вже,— як місяць я мінлива.
Король Чому не хочете іти в танок?
Розаліна Змінився місяць: з повні став ріжок.
Король Та все ж він — місяць, я — слуга йому.
А музика! Послухайте хоч трохи.
Розаліна Я слухаю.
Король Хай слухаються ноги.
Розаліна Чужинців я не смію ображать.
Ось дайте руку... Ні, не танцювать.
Король Тоді рука навіщо?
Розаліна На прощання.
Поклонимось і скінчим це вітання.
Король Найнижче уклонюсь — пройдім в танку.
Розаліна Не зійдемося за ціну таку.
Король Яка ж ціна остання — хочу знати.
Розаліна Ціна — відхід ваш.
Король Надто вже багато.
Розаліна Ну що ж, тоді цей торг — пусті слова.
Вам — півпривіту, вашій масці — два.
Король Ми знайдемо й без танцю спільну мову.
Розаліна Але віч-на-віч.
Король О, та це ж чудово.
Відходять убік розмовляючи.
Бірон Промов солодке слово, чарівна.
Принцеса Мед, цукор, молоко — аж троє на!
Бірон Тоді, якщо така ти скупердяга,
Ще три: медок, мальвазія та брага.
Є шість солодких слів.
Принцеса А сьоме — "Геть!".
Обманюй в грі, та щастя не прогледь.
Бірон На кілька слів!
Принцеса Солодких не тверди!
Бірон Ятриш ти жовч.
Принцеса Це гірко...
Бірон Нам сюди!
Відходять убік розмовляючи.
Дюмен Давайте обміняємось словами.
Марія Кажіть.
Дюмен Прекрасна дамо!
Марія Після "дами"
Вас красенем назву.
Дюмен Не на виду
В усіх скажу вам щось і сам піду.
Відходять убік розмовляючи.
Катаріна Чи язика не має ваша маска?
Лонгвіль Питання ваше я збагнув-таки.
Катаріна В чім суть його, скажіть мерщій, будь ласка.
Лонгвіль А в тому, що у вас два язики.
Один ви хочете мені віддати.
Катаріна Ні, краще ви позичте у теляти.
Лонгвіль Теля, сеньйоро?
Катаріна —Так, сеньйор— теля.
Лонгвіль Поділим слово?
Катаріна Та візьміть маля,
Вирощуйте, воно биком ще стане!
Лонгвіль Обачно з гострими словами, панно.
Це роги наставлятимете нам?
Катаріна Ви ще безрогі, тож умріть телям.
Лонгвіль Прошу одне слівце, поки живу я...
Катаріна Не надто мекайте — різник почує...
Відходять убік розмовляючи.
Бойє Насмішниць гострі язики все тнуть,
Мов лезо бритви, ледве-ледь відчуте,
Що ріже волосок тонкий, і суть
їх витівок не легко нам збагнути,
І не вловити їх розмови нить,
їх думка швидше вітру й куль летить.
Розаліна Ні слова більш, хай гості йдуть зухвалі.
Бірон Клянусь, добряче нас тут відшмагали.
Король Прощайте, вередунки навісні!
Король, вельможі, музиканти і слуги виходять.
Принцеса Бувайте, московити крижані!
І в те, що це розумники, ми вірим?
Бойє їх мудрість ви задули, як свічу.
Розаліна їх мізки запливли незрушним жиром.
Принцеса Про недоумство я уже й мовчу.
Скажіть, повісяться вони до ранку
Чи масок вік не знімуть із лиця?
Бірон-зухвалець знітивсь наостанку.
Розаліна Всяк жалюгідний став, як та вівця.
Король до сліз благав хоч слово ласки.
Принцеса Бірон божився, я ж була глуха.
Марія Дюмен себе віддав би й меч дамаський,
Я "ні" сказала, й змовкнув мій слуга.
Катаріна Лонгвіль казав — його я мучу потай.
Назвав мене...
Принцеса Нудотою, мабуть?
Катаріна Це справді так.
Принцеса Йди звідси, ти ж нудота.
Розаліна А втім, не в ковпаках вовняних суть.
Мені в коханні сам король поклявся.
Принцеса Бірон мені на вірність клятву дав.
Катаріна Лонгвіль служити вік зобов'язався.
Марія Дюмен до мене, як смола, пристав.
Бойє Моя принцесо й панни, вірте слову,
Сюди вони в звичайних шатах знову
Всі четверо повернуться притьмом,-
Бо їм не до душі сухий прийом.
Принцеса Невже повернуться?
Бойє Ні, прискакають,
Хоч від побою вашого кульгають.
Міняйтеся дарунками мерщій!
Розквітніть, мов троянди на кущі.
Принцеса А як розквітнути, скажи нам, друже?
Бойє Красуні в масках — це в бутонах ружі.
Якщо без масок з'являться в красі,
Мов квіти розів'ються у росі.
Принцеса Кажи пряміше! Як нам їх стрічати,
Коли вони одягнуть звичні шати?
Розаліна Я раджу брати знову їх на. сміх,
Так, ніби в масках ми були своїх.
Спочатку гнів нам треба проявити
На дурнів, ряжених, як московити;
Немов не знаєм тих, що вчотирьох
Нездарний розгорнули тут пролог
Та біля нашого шатра виставу
Дали нудну, самим же на неславу.
Бойє Ховайтесь, панни, вже куриться шлях.
Принцеса У шатра мчіть, мов кізки по кущах.
Принцеса, Розаліна, Катаріна і Марія виходять.
Входять король, Бірон, Лонгвіль і Дюмен у своєму звичайному
одязі.
Король Хай бог спасе вас, пане! Де принцеса?
Бойє В шатрі своєму. Чи величність ваша
Мене пошле з дорученням до неї?
Король Прошу мене прийняти, їй скажіть.
Бойє Біжу, й вона до вас так побіжить.
(Виходить)
Бірон Як голуб корм, він дотепи дзьобає,
А потім знову в обіг їх пускає.
Розносить всюди він добро своє,
На ринках і бенкетах продає.
Ми ж маєм дотепів запас багатий,
Товар лицем не вмієм показати.
Жінок цей залицяльник ловить всіх,
Адамом був би — ввів би Єву в гріх.
В коханні він — митець! А як співає,
Здаля цілунки сміло посилає,
Мавпує моду, знає етикет
Monsieur люб'язний і липкий, як мед.
Охоче він і в кості грає з вами,
І лається пристойними словами.
Він має успіх в жіночок і дам,
І сходинки легкі його ногам.
Це квітка, що до всіх всміхатись звикла,-
А зуби ж білі, мов китові ікла;
Йому пошану кожен віддає,
Солодкомовним зовучи Бойє.
Король Слід на язик йому насипать солі
За те, що збив Армадо пажа з ролі.
Бірон Та ось і він. Пристойносте, це — жах,
Чим стала ти в нахаби у руках?
Входять принцеса під руку з Бойє, Розаліна, Марія, Катаріна
і слуги.
Король Добридень, панно, зичу вам добра я...
Принцеса На долю я не скаржуся свою.
Король Тлумачте краще те, що вам бажаю.
Принцеса То краще зичте, дозвіл я даю.
Король Ми прибули просити вас в палати,
Так звольте йти, і двір наш засія.
Принцеса Лишуся в полі, вам — про клятву ж дбати,-
Відступників не любить бог і я.
Король Не дорікайте,— змушує до цього
Мене чеснота ваших же очей.
Принцеса Ні, не чеснота, як сказати строго,-
Порок ламає клятви і людей.
Дівочою ж я честю присягнуся,
Що, як лілея, чиста до цих пір,-
Я краще муки витерпіть рішуся,
Ніж гостею — ввійти до вас у двір:
Якщо зламати клятву вас примушу,
То непрощенний гріх візьму на душу.
Король Ви живете у пустці,— ох, жінки! —
Самі, без товариства, це ж нам сором.
Принцеса О ні, величність ваша,— навпаки,
Розваг тут досить, щиро вам говорим.
У нас і росіяни вже були.
Король Як росіяни?
Принцеса Так, люб'язні й ґречні,
їх поведінка — гідна похвали.
Розаліна Владарю, ці слова тут недоречні.
Моя принцеса ладна все хвалить,
Як звичай їй теперішній велить.
їх четверо прийшло, немов по ділу,
В російськім одязі, й годину цілу
Потеревенили, й за довгий час
Не втішили дотепним словом нас.
Хоч їх дурними не назву, одначе,
Як мучить спрага, дурні п'ють добряче.
Бірон Сухий це дотеп. Він страшить мене.
Красуне, ви — як сонце вогняне.
Ми зводим очі на небесне око
І тим-то сліпимо себе жорстоко;
Ваш розум обертає геть усіх
Багатих в бідних, мудрих на дурних.
Розаліна Тож ви — багаті й мудрі, очевидно...
Бірон Виходить, я дурний і зовсім бідний?
Розаліна Я вибачаю помилку таку —
Хапать слова, що ще на язику.
Бірон Мене ви можете взамін узяти.
Розаліна Всю глупоту?
Бірон Це все, що можу дати.
Розаліна Скажіть, в якій ви масці тут були?
Бірон Та що ви? Я у масці був? Коли?
Розаліна У масці, що являє, таємнича,
Не лик найгірший, а ясне обличчя.
Король Вони ж нас викрили і засміють.
Дюмен Зізнаймося і все на жарт зведімо.
Принцеса Що з вами, пане? Чом вдалися в тугу?
Розаліна Води! Зомлів наш гість! Морська хвороба:
Він із Московії до нас приплив.
Бірон Так зорі мстять усім, хто відступив.
Чий мідний лоб знесе цей стид великий?
Красуне, бий мене списами слів,
Здіймай мене на глузи, як на піки.
Рази безжально неуцтво сліпе,
Шматуй мене зневаги гостротою.
Я більш не запрошу в танок тебе,-
В російських шатах не піду з тобою.
Не зважу на пораду я чиюсь,
Школярську мову знехтую дочиста;
І в масці я до любки не з'явлюсь
Із віршами, як у сліпця-арфіста.
Геть фрази тафтяні, що ніжать слух,
Гіпербол оксамит, нудні звороти!
Не треба пишних слів, цих жирних мух,
Від них сяйним я став аж до глупоти.
Зрікаюсь їх, клянуся чарівній
Я ручці білій в рукавичці сніжній,
Що простим "так" і грубуватим "ні"
В любові буду присягатись ніжній.
Отож почну. Тебе кохаю, діво,
Без фальші, без обману й незрадливо.
Розаліна Облиште ваші "без".
Бірон Та це мене
Хвороба давня мучить, хай мине
Скоріш вона. Тим трьом було б підхоже
На чолах написать: "Спаси їх, боже!"
Вони заражені: чума — в серцях
Від іскри, що у вас мигтить в очах.
Та божі бачу я й на вас познаки,-
Отож талан і вас чека однакий.
Принцеса
(показуючи на подарунок, який прикрашає її сукню)
Ні, вільні ті, хто дав чи взяв алмаз.
Бірон Ми вже програли, не вбивайте нас.
Розаліна Ну, хто б програв і справу так підносив,
Що можна після гри вчиняти позов?
Бірон Мовчіть! Не хочу з вами мати справ.
Розаліна Я теж, такий нам жеребок упав.
Бірон За себе говоріть, я все сказав.
Король Принцесо, винні ми, тож як нам бути?
Принцеса Зізнання — шлях найкращий до спокути.
Скажіть, у масці ви приходили сюди?
Король Авжеж!
Принцеса І все могли б нам повісти?
Король Моя принцесо, так.
Принцеса Що ви коханій
На вушко шепотіли, вашій панні?
Король Що в світі над усе її ціню.
Принцеса Даруйте, це не схоже на брехню?
Король Клянуся — ні.
Принцеса Але я вам завважу:
Зламаєте ще раз присягу вашу.
Король Зламаю — покарайте неодмінно.
Принцеса Порушите — скараю... Розаліно,
Що шепотів тобі цей московит?
Розаліна Що цінить він мене над цілий світ,
Що я йому дорожча, ніж зіниця,
Що ладен він зі мною одружиться,
Що він помре, коли це не здійсниться.
Принцеса Так будь щаслива з ним! Прохання вволь,-
Не може слів своїх зректись король.
Король Клянусь, клянуся, слухайте стократ ви,-
Цій панні я не дав такої клятви.
Розаліна Дали і клятву й з нею річ одну,
Та я охоче вам їх поверну.
Король Я дар і слово дав принцесі зразу,
її впізнавши по цьому алмазу.
Принцеса О ні! Алмаз мій був на Розаліні,
І я Бірону суджена віднині.
Беріть мене чи камінь свій назад.
Бірон Я від обох відмовитися рад...
Це змова тут була! Мені все ясно;
Про задум наш довідавшись завчасно,
Зробили з неї мов різдвяний фарс.
Якийсь підлиза, дармоїд, пліткар,
Якийсь розумник, жартівник жорстокий,
В якого в зморшках від усмішок щоки,
Який принцесу й дам її смішить,
їм замір наш розкрив заздалегідь.
Дарами хитрі обмінялись дами,
Нас обманивши нашими ж дарами!
Присягу нам зламати довелось
Навмисне — раз, раз — мимохіть, і ось
Зламаєм знову...
(До Бойє)
Чи не ви забаву
Розбили нам, нас кинули в неславу?
Хіба не ви при домі — тінь незмінна?
Моргне вона — ви смієтесь, проте
Чи ви між нею і вогнем каміна
Із тацею в руках не стоїте?
Ви пажа збили — йдіть, усе проститься:
Вмрете — вам буде саваном спідниця!
Скосили очі? Погляд той страшний,
Як олов'яний меч.
Бойе Мов навісний,
Примчав цей пан до бою на арені.
Бірон Ну що ж! Зітнімось у борні шаленій!
Входить Довбешка.
Проходь і мудрий суд нам учини.
Довбешка Я посланий, панове, запитати,
Чи скоро трьом героям виступати.
Бірон Як три? А шість де ділись?
Довбешка Сеньйоре, все в порядку:
Один за трьох же грає!
Бірон То й маємо дев'ятку.
Довбешка Дозвольте, ваша милість, гадаю, що не так.
Ми те, що знаєм, знаєм і знаєм як-не-як.
Три рази та по три...
Бірон Хіба не дев'ять?
Довбешка Якщо не помиляюсь, мій сеньйоре, то знаю,
скільки вийде.
Бірон Клянусь Юпітером, я завжди вважав, що три
трійки — це дев'ять.
Довбешка О боже! Було б дуже погано, сеньйоре, якби
вам довелося заробляти на прожиток рахівництвом.
Бірон А скільки ж вийде?
Довбешка О боже! Самі ж виконавці, тобто герої, сеньйо-
ре, покажуть, скільки їх вийде. А щодо мене, то я, нещасний, як
вони кажуть, зображу тільки одного чоловіка... Помпіона Вели-
кого.
Бірон Значить, ти один із героїв?
Довбешка їм захотілося вважати мене гідним Помпіона
Великого. Сам я, повірте, не знаю, чи він справжній герой, але
зображати його — мушу.
Бірон Іди й проси їх готуватись.
Довбешка Це нам — пусте, ми будемо старатись.
(Виходить)
Король Затримай їх, Біроне, це ж осоромлять нас.
Бірон Перебули ми сором, тому-то в самий раз
Ще гірших виставляти акторів напоказ.
Король А я кажу — затримай їх!
Принцеса Хай буде по уявленню моєму!
Розвагу кожен знайде в цім окрему,
Бо через глупство зайвого старання
Втрачають глузд найкращі поривання;
Коли велике зводять на потіху,
Воно ще більше викликає сміху.
Бірон Чудовий опис нашої забави!
Входить Армадо.
Армадо Помазанику божий, я прошу такої витрати ва-
шого благодатного королівського дихання, яка потрібна для ви-
мовлення кількох слів.
(Відходить з королем убік, вручає йому папір і розмовляє з ним)
Принцеса Це служитель божий?
Бірон Чому ви так гадаєте?
Принцеса Тому, що він говорить не так, як сотворений за
божою подобою.
Армадо Це все одно, мій прекрасний, ласкавий і солод-
кий монарше! Адже шкільний учитель, запевняю вас,— над міру
чудернацький, занадто-занадто впевнений, занадто-занадто само-
впевнений. Але ми, як то кажуть, покладемо це на fortuna della
guerra *. Бажаю високій королівській парі душевного спокою!
(Виходить)
Король Схоже, що сюди з'являться славетні герої. Ар-
мадо грає Гектора Троянського, а селюк — Помпея Великого, па-
рафіяльний священик — Александра, паж Армадо — Геркулеса,
шкільний учитель — Іуду Маккавея.
Якщо вдадуться ролі героїв чотирьох,
Вони, змінивши одяг, зіграють ще п'ятьох.
Бірон Та їх і в першій дії п'ять.
Король Навчіться спершу рахувать.
Бірон Шкільний учитель, хвастун, неук-пастор, дурень
і селюк!
Ніхто із тих, що грають у кості з року в рік,
Подібної п'ятірки не викине повік.
Король Уже пливе вітрильник, у наш звернувши бік.
Входить Довбешка, який грає Помпея.
Довбешка "Ось я, Помпей..."
Бойє Не віриться мені.
Довбешка "Ось я, Помпей..."
Бойє Із левом — на броні.
Бірон Вже вірю. Цей штукар сподобався мені.
Довбешка "Ось я, Помпей, за прізвиськом Високий".
Дюмен Великий.
Довбешка Так, мій сеньйоре, Великий.
"Ось я, Помпей, за прізвиськом Великий,
Боялись вороги мого щита і піки.
Випадком я сюди здаля з'явивсь при зброї
І меч кладу до ніг француженки ясної".
Якщо ваша величність скаже: "Спасибі, Помпею", то я свою роль
закінчив.
Принцеса Велике спасибі, Великий Помпею.
* Військове щастя (іт.).
Довбешка Я стільки й не вартий, але сподіваюсь, що був я
зовсім гарний. Збився тільки на "великому".
Бірон Заставляю свій капелюх проти мідяка, що саме
Помпей виявиться найкращим героєм.
Входить отець Натанієль, який грає Александра.
Натанієль "Коли я в світі жив, я світом і вершив,
І північ, південь, схід і захід звоював.
Я — Александр! Мій герб це скаже вам
без слів..."
Бойє Ні, ви — не Александр, ваш ніс прямий сказав.
Бірон
(до Бойє)
А ніс у вас чуткий, якщо таке впіймав.
Принцеса Чом сміхом гасите героєві порив?
Натанієль "Коли я в світі жив, я світом і вершив..."
Бойє Ти й Алісандром був, грозою всіх держав.
Бірон Помпей Великий!
Довбешка Він же й Довбешка, ваш покірний слуга.
Бірон Виведіть Алісандра, грозу усіх держав.
Довбешка
(до Натанієля)
О сеньйоре, ви провалили Алісандра-завойовни-
ка! Стягнуть із вас за це розмальовані шати, а вашого лева, який
сидить на стільчаку і тримає алебарду, передадуть Аяксові, де-
в'ятому героєві. Завойовник, а знітився, не може доказати промови!
Тікай далі від сорому, Алісандре!
Натанієль виходить.
Ну ось, з вашого дозволу... Він же дурнуватий і порядний чоловік,
чесний чоловік, але, знаєте, швидко розгублюється. А сусід з нього
справді чудовий... І добре грає в кулі. Але щодо Алісандра, то,
самі бачите, роль не по ньому. Та ось ідуть сюди інші герої, вони
і скажуть своє по-іншому.
Принцеса Відійди набік, шановний Помпею.
Входять Олоферн із гербом Іуди Маккавея і Метелик із гербом Герку-
леса.
Олоферн "Великий Геркулес — оцей юнак,
Від нього Цербер впав, триглавий canus *,
* Пес (правильно: canis — лат.).
Це ж він, хоч був іще малим, однак
В дитинстві змій душив своєю manus *.
Quoniam ** він іще неповних літ,
Я, ergo ***, аполог сказав, як слід".
(До Метелика)
Відійди поважно і щезни з очей.
Метелик відходить убік.
"Іуда Я..."
Дюмен Іуда?
Олоферн Не Іскаріот, сеньйоре.
"Іуда я, що зветься Маккавеєм..."
Дюмен Відкинь Маккавея, і лишиться просто Іуда.
Бірон Зраднику, таж ти після поцілунку став Іудою?
Олоферн "Іуда я..."
Дюмен Тим ганебніше для тебе, Іудо.
Олоферн Чого ви хочете, сеньйоре?
Бойє Щоб Іуда сам повісився.
Олоферн Покажіть приклад, сеньйоре; ви — древніший,
Бірон Влучно сказано: Іуда повісився на древі.
Олоферн Я не бажаю, щоб мене ображали в обличчя.
Бірон Бо в тебе його немає.
Олоферн
(підносить руку до обличчя)
А це ЩО?
Бойє Головка на цитрі.
Дюмен Головка шпильки.
Бірон Мертва голова, вирізана на печатці.
Лонгвіль Стерте лице на старій римській монеті.
Бойє Руків'я Цезаревого меча.
Дюмен Різьблена голова на солдатській флязі.
Бірон Профіль святого Георгія на пряжці.
Дюмен Та ще й на олов'яній.
* Рука (лат.).
** Так, як (лат.).
*** Отже (лат.).
Бірон Яку на шапці носить зубодер.
Ну, далі. Нам ясна твоя особа.
Олоферн Ні, вбили ви мою особу.
Бірон Неправда. Ми надавали тобі стільки образів!
Олоферн І всіх образили.
Бірон Якби ти й левом був, ми теж вчинили б так.
Бойе Пустіть його, бо він — осел-в'ючак.
Бувай, Іудо, йди! Чого ти ждеш?
Дюмен Закінчення свого імені.
Бірон Іудо-осле, геть гоню тебе ж!
Олоферн Де ваша ввічливість? Лиш грубощі й погроза!
Бірон Вогню monsieur Іуді, а то розквасить носа!
Принцеса Ох, бідний Маккавею! Ти вбитий сміхом!
Входить Армадо з гербом Гектора.
Бірон Ховайся, Ахілле: йде озброєний Гектор.
Дюмен Хоча всі жарти впадуть на мою голову, я поті-
шуся тепер!
Король У порівнянні з цим справжній Гектор був зви-
чайним троянцем.
Бойе Хіба ж це Гектор?
Король Мені здається, Гектор мав не таку гарну статуру.
Лонгвіль його ноги товстуваті для Гектора.
Дюмен Особливо ж у литках.
Бойе Ні, він стрункіший.
Бірон Куди йому до Гектора!
Дюмен Він або ж бог, або богомаз: весь час удає якісь
чудні обличчя.
Армадо "Усемогутній Марс, той кидальник списів,
Дав Гектору..."
Дюмен Золочений горіх.
Бірон Лимон.
Лонгвіль Зі встромленою в нього гвоздикою.
Дюмен Ні, з гвіздком.
Армадо Тихо!
"Усемогутній Марс, той кидальник списів,
Дав Гектору, нащадку Іліона,
Таку могуть, що він міг бити ворогів
Од світу й поки сонце десь за кругом втоне.
Я ж є той квіт..."
Дюмен Чортополоху.
Лонгвіль М'яти.
Армадо Шановний Лонгвілю, загнуздай свого язика.
Лонгвіль Навпаки, я мушу попустити йому повіддя, бо
він мчить на Гектора.
Дюмен А Гектор сам, як хорт!
Армадо Доблесний воїн умер і згнив; милі дітки, не
ворушіть праху покійника. Він, поки дихав, був справжній чоло-
вік. Але я продовжую свою роль.
(До принцеси)
Ваша королівська високосте, звольте ласкаво схилити до мене
почуття вашого слуху.
Принцеса Кажи, хоробрий Гекторе, ми з приємністю тебе
послухаєм.
Армадо Я божествлю черевик вашої величності.
Бойе
(тихо, до Дюмена)
Він любить лише п'яти.
Дюмен
(тихо, до Бойє)
Бо не сміє піднятися вище.
Армадо "Цей Гектор осідлав ту Ганнібалу..."
Довбешка Та вона вже й так важка, брате Гекторе. Два
місяці важка.
Армадо Що ти маєш на увазі?
Довбешка їй-богу, якщо ви не будете чесним троянцем, то
бідній дівчині хоч пропадай. Вона непорожня: дитятко вже во-
рушиться в її лоні, а воно ваше.
Армадо Ти ганьбиш мене перед можновладцями? Ти ж
умреш за це!
Довбешка Тоді Гектора відшмагають нагаями за те, що
Жакнета зайшла від нього в тяж, і повісять за те, що він убив
Помпея.
Дюмен Незвичайний Помпей!
Бойє Знаменитий Помпей!
Бірон Більше, аніж великий, великий, великий Пом-
пей! Величезний Помпей!
Дюмен Дивіться, Гектор тремтить.
Бірон Помпей розгнівався. Давай, Ата! Давай, Ата!
Цькуйте їх, цькуйте!
Дюмен Гектор викличе його на бій!
Бірон Навіть якщо у нього крові не більше, ніж на
ковток блосі.
Армадо Клянуся обома полюсами, я викликаю тебе на
бій.
Довбешка Я не битимуся палицями, я посічу його мечем.
Дозвольте знов узяти мою зброю.
Дюмен Звільніть місце для розгніваних героїв!
Довбешка Я битимуся в самій сорочці!
Дюмен Відважний Помпей!
Метелик Хазяїне, дозвольте мені розстебнути вас. Хіба
ви не бачите, що Помпей роздягається для битви? Чого ви ждете?
Ви згубите свою репутацію.
Армадо Сеньйори та воїни, даруйте мені, я не хочу би-
тися в сорочці.
Дюмен Ви не можете відмовлятись: Помпей кинув ви-
клик.
Армадо Клянуся, і можу, і відмовлюсь.
Бірон 3 якої це причини?
Армадо Відкрию вам голу правду: в мене нема сорочки.
Я ношу на голому тілі шерстяний камзол, як волосяницю, заради
покаяння.
Бойє Справді, це було накладене на нього в Римі, бо
в нього нема білизни. Відтоді, присягаюсь, він і не носить нічого
під камзолом, окрім Жакнетиного рушника для витирання посу-
ду, і носить його на серці як запоруку любові.
Входить М є р к а д.
Меркад Принцесо, хай спасе вас бог!
Принцеса Будь ласка,
Меркаде, хоч розбили ви забаву.
Меркад Засмучений я тим, що маю звістку
Сказати вам сумну. Король, ваш батько...
Принцеса Помер? О боже!
Меркад Так. Я все сказав.
Бірон Герої, вийдіть! Сцена спохмурніла.
Армадо Що ж до мене, то я тепер зводжу дух. Я поба-
чив промінь загибелі крізь маленьку щілинку розсудливості. Але
я ще помщуся, як личить солдатові.
Герої виходять.
Король Що вирішить високість ваша?
Принцеса Бойє, готуйтесь! їдемо вночі.
Король Благаю, панно, залишіться з нами.
Принцеса Готуйтеся, кажу! Сеньйори славні,
Я дякую за всі турботи ваші
І сподіваюся в душі печальній,
Що зволите ви, мудрістю багаті,
Пробачити нам витівки нестримні.
Якщо ж вели ми з вами надто смілі
Розмови про життя, то ваша добрість
І вин"а в тім. Прощайте, володарю!
Забракло слів — німіє з горя серце.
Даруйте ж і мені нещедру вдячність
За здійснення моїх прохань великих.
Король Минає час, і надзвичайно швидко
Він під кінець прискорює події
І часто вмить розв'язує все те,
Чого раніш звершити не вдалося.
І хоч скорбота на лиці в дочки
З усмішками любові несумісна
При намірах її святих і чистих,
Але якщо любов уже прийшла,
То хай журба похмура й справедлива
її не тьмарить. Розумніше буде
Після біди новим радіти друзям,
Аніж за втраченими вболівати.
Принцеса Не розумію вас, глуха від болю.
Бірон І скруха теж почує щире слово.
Ви королівські натяки збагніть.
Ми ради вас не шкодували часу,
Зламали клятву. Ваша врода, панни,
Переродила нас і нашу сутність
Усупереч усім змаганням нашим.
Коли ми й мали щось таки смішне,-
То це тому, що і любов незвична,
Примхлива, як дитя, гаряча й горда.
Зродившись із очей, вона, як очі,
Всіляких повна образів та форм,
Що міняться із швидкістю тією,
З якою очі враження міняють.
Якщо ми з променистою любов'ю
З'явились на небесні ваші очі,
Зламавши клятву, скинувши поважність,
То ваші очі нас на це штовхнули,
Вони ж у цьому й винні. Тим-то, панни,
Якщо вже спричинили ви кохання,
То й помилки — також. Ми клятву раз
Порушили, щоб вірність зберігати
Навічно тим, хто нас до цього змусив.
Ось так відступництво, по суті грішне,
Саме очистилось і стало благом.
Принцеса Послання ваші, сповнені любові,
Дарунки ваші — посланців кохання —
Ми сприйняли дівочим розумінням
Як ввічливість люб'язну й жарт забавний,
І спосіб весело провести час.
І цим обмежилась повага наша,-
Зустріли ми насмішкою любов,
Бо в ній помітили саму насмішку.
Дюмен Були й не жарти у посланнях наших.
Лонгвіль І в поглядах...
Розаліна Ми їх не так збагнули.
Король То подаруйте нам своє кохання
В останню хвилю.
Принцеса Строк малий занадто,
Щоб уложить довічну нам угоду.
Ні, мій королю, часто ви грішили,
Ламали клятву; тож, коли готові
На все заради мене та любові,
Якої ще нема,— зробіть таке:
Не присягайтесь, а знайдіть негайно
Занедбаний пустельний монастир,
Далекий од мирських розваг і світу,
Побудьте там, покіль дванадцять знаків
У небесах річне зазершать коло.
Якщо самітницьке життя суворе
Палкі бажання ваші не остудить
І від нужди й постів не зблякнуть в холод
Яскраві квіти вашої любові,
А й після злигоднів цвістимуть пишно,
Тоді, коли скінчиться рік, приходь
І вимагай від мене по заслузі;
Клянусь рукою, що твою стискає,
Твоєю буду; а з цієї миті
Сама замкнуся у сумній оселі,
Де литиму гіркі скорботні сльози,
Покійного спогадуючи батька.
Якщо не хочеш — розімкнімо руки;
Сердець своїх не зв'яжемо з принуки.
Король Якщо ж на це я не зміню спокою,
Щоб силу в ліні зберегти свою,-
Хай очі смерть мені склепить рукою!
Тобі ж навіки серце віддаю.
Бірон А що мені, моя любове, скажеш?
Розаліна Вам слід очиститись після гріхів,
Бо теж порушили святу присягу;
Якщо ж ви прагнете мого кохання,
То мусите в лікарнях без спочинку
Весь рік шукати й доглядати хворих.
Дюмен Любове, що мені бажаєш ти?
Катаріна Здоров'я й жінки, честі й бороди
З потрійною любов'ю зичу нині.
Дюмен Вам дякувати можу як дружині?
Катаріна Ще ні, мій пане, рік і день уваги
Звертать не буду на любовні ахи.
Настане час принцесі й королю,
Приходьте — й вам любові я вділю.
Дюмен Слугою ж буду вам, повірте слову.
Катаріна Без клятви, бо відступитеся знову.
Лонгвіль А ви, Маріє?
Марія Рік мине, й по дню
Жалобну сукню на дружка зміню.
Лонгвіль Я ждатиму, хоч термін довгий дуже.
Марія На вас він схожий, довгов'язий друже.
Бірон Про що ти думаєш? Заглянь же в очі —
В ці вікна серця, що чекає спрагло
Відвіту на свою мольбу покірну.
Чи я твою любов здобути можу?
Розаліна Про вас я часто чула, мій Біроне,
Ще до знайомства, й людська поголоска
Повсюдно твердила, що ви — насмішник,
На прізвиська образливі мастак,
Готовий глузувати і знущатись
З усіх, хто на язик вам попадеться;
Щоб розум свій од полину звільнити
І тим любов мою завоювати,-
Без цього вашою повік не стану!
Ви також мусите весь рік щоденно
В лікарні бути між німих страждальців,
І з тяжкохворими вести розмови,
Та силою дотепності палкої
Калік смішити змучених і кволих.
Бірон Будити ярий сміх у грудях смерті?
Кому ж те до снаги? Чи може влитись
Веселість в душу, що лишає тіло?
Розаліна Але ж це в'їдливий гамує розум,
Якого вплив залежить від тих дурнів,
Що реготом підтримують розпусту.
Сприйнятним дотеп роблять вуха тих,
Хто слухає, а не язик того,
Хто жарт пустив. Отож якщо недужі,
Які від власних стогонів оглухли,
На ваші смішки зважать, то жартуйте,
І вас із цим недоліком прийму я.
Коли ж не схочуть слухати вас хворі,
Тоді переборіть в собі ту ваду,
Щоб я раділа з вашої відміни.
Бірон Дванадцять місяців! І щастя — далі!
Що ж? Рік я жартуватиму в шпиталі.
Принцеса
(до короля)
Так, володарю, з вами я прощаюсь.
Король Ні, панно, вас ми проведем в дорогу.
Бірон Раніше грали фарс не так, їй-богу,-
Там Джек вінчався з Джін; а наших дам
Не схилиш тут зробити все, як там.
Король За рік і день скінчиться все на славу.
Бірон Але вже й так ми затягли виставу.
Входить Армадо,
Армадо Найсвітліший володарю, дозвольте мені...
Принцеса Чи це не наш Гектор?
Дюмен Знаменитий троянський воїн.
Армадо Я хочу поцілувати королівський палець і попро-
щатись. _ Я дав обітницю — поклявся Жакнеті ходити заради її
солодкої любові троє літ за плугом. Але, вельмишановний королю,
чи не зволите послухати діалог, який склали двоє вчених на похва-
лу сові й зозулі? Його мали декламувати наприкінці нашої
вистави.
Король Кличте їх швидше: ми послухаєм.
Армадо Гей, заходьте!
Входять Олоферн, Натанієль, Метелик, Довбешка та інші.
З цього боку — Hiems, Зима; з того — Ver, Весна. Одну уособлює
сова, другу — зозуля. Ver, починай.
ПІСНЯ
І
Весна Коли фіалки й маргаритки
Ряхтять у зелені навкруг
І, жовті сиплючи лелітки,
Зозулинець вкрашає луг,-
Тоді зозулиці в галуззі
Беруть чоловіків на глузи:
Ку-ку!
Ку-ку! Ку-ку! Тривожний звук,
Несе мужам він стільки мук!
II
Коли пастух на дудці грає,
І в парі гнізда в'ють пташки,
І жайвір орачів гукає,
І діви білять сорочки,-
Тоді зозулиці в галуззі
Беруть чоловіків на глузи:
Ку-ку!
Ку-ку! Ку-ку! Тривожний звук.
Несе мужам він стільки мук!
Ill
Зима Коли беруться льодом стіни,
На руки хука Дік-пастух,
І молоко в дійниці стигне,
Піч топить Том, і сніг навкруг,
Коли з дороги легко збиться,-
Тоді кричить сова-нічниця:
У-ух!
У-ух! У-ух! Приємний знак,-
В гладкої Джен кипить баняк.
IV
Коли гудуть в полях бурани,
І пастор з кашлю втратив глас,
І ніс червоний в Маріанни,
І яблука печуть у нас,
Коли в замет забилась птиця,-
Тоді кричить сова-нічниця:
У-ух!
У-ух! У-ух! Приємний знак,-
В гладкої Джен кипить баняк.
Армадо Слова Меркурія різко звучать після Аполлоно-
вих пісень. А тепер вам — туди, нам — сюди.
Виходять.
Примітки
Надруковано в 1598 p. in quarto під назвою: "Весела й дотепна комедія, як вона була представлена її Величності на минуле Різдво, знову виправлена й доповнена В. Шекспіром". Це перший твір Шекспіра, що його було опубліковано з ім'ям автора. Час написання комедії за стильовими ознаками датується 1594— 1595 pp.
На відміну від більшості Шекспірових п'єс комедія "Марні зусилля кохання: не є обробкою готової фабули. Серед усіх ранніх творів драматурга вона Half-* ближча до типу проблемної комедії, в основу дії якої покладено не конфлікт характерів, а конфлікт ідей. Виявляючи зацікавленість етичними питаннями, автор комедії протиставить аскетичним догмам далекого від реальної дійсності розуму новий принцип людської природи, що його висунули гуманісти Відродження. Фізичне й духовне нероздільні; однобічність спростовується самою життєвою практикою. І тому спроба короля Наваррського та молодих придворних досягти абсолютного знання відмовою від земних насолод наперед приречена. Природа, що бунтує протії штучних норм,— у самій людській натурі, в примхливих метаморфозах людського почуття.
Розкриттю цієї ідеї підпорядкована вся структура п'єси. Інтрига комедії майже не розроблена. Події заступає дискусія, словесний двобій. За сюжетом комедія розпадається на три частини: 1) постанова наваррської знаті дотримуватись філософської концепції неоплатонізму; 2) поява французької принцеси та її фрейлін, що порушує замкнутість штучного сховища наваррців: вторгнення життя у світ абстрактних умовиводів; 3) оновлення наваррців під впливом кохання.
Дії комедії притаманна своєрідна єдність ідеального та побутового планів, що весь час взаємно врівноважуються й доповнюються. Герої ідеального плану (король Фердінанд, Бірон, Лонгвіль, Дюмен) поставлені у відповідні "романтичні" умови. Наваррський парк у даному разі — не тільки місце, а й символ дії. Ідилічна атмосфера парку неначе виводить героїв за межі реальної дійсності, створює необхідні умови для інтелектуальної гри. Час завмирає під зеленим шатром дерев, та й самі герої ще намагаються перемогти швидкоплинність часу шляхом наближення до вічного знання. Статичність, незмінність стають атрибутами зеленого світу молодих "мудреців".
Однак самоізоляція наваррців уявна: адже від початку філософічна ідилія порушується присутністю в наваррському парку персонажів другого плану (Довбешка, Жакнета, кмітливий паж Метелик), далеких від аскетичних поривань своїх покровителів. Жвава, активна людська природа, вриваючись у світ інтелектуальної пасторалі, вносить у нього певний дисонанс. Нетривкість ідилії підкреслюється й позицією Бірона, який з самого початку висміює нереальність планів короля, Дюмена й Лонгвіля.
Поява принцеси та її фрейлін (практицизм, тверезий іронічний розум наближає жіночі персонажі комедії до героїв другого плану), остаточно знищує ілюзію самоізоляції. Та не тільки зовнішній конфлікт — "наваррці — французькі дами"— визначає подальший розвиток дії. Джерела конфлікту глибинніші: це внутрішня суперечність між штучними догмами і всеохоплюючнм почуттям кохання, що зароджується в серцях героїв. Специфіка конфлікту висуває на передній план образ короля Фердінанда, який поступово еволюціонує від неприродності до натуральності. І коли король лише в кінці дії приходить до самопізнання, то Бірон з самого початку сповнений почуття ренесансної довіри до життєлюбної людської природи. Та й йому не знана вся примхливість кохання, що раптово перероджує людину.
Етико-психологічний характер конфлікту визначив нетрадиційний фіналі комедії.. Пригоди молодих закоханих героїв за звичаєм завершувались весіллям. У "Марних зусиллях кохання" — союз чотирьох закоханих пар лише можливий. Побутове розв'язання конфлікту — шлюб — поступається психологічному: герої приходять до відмови від гри в життя, сприймають кохання як найвище знання. Однак це лише початок еволюції молодих придворних, майбутній шлюб винесено за межі п'єси.
Комедія пронизана духом святкової свободи. Це один з найбільш карнавальних творів Шекспіра. Ігрові засади визначають ставлення автора до героїв, персонажів — до засвоюваної ними дійсності. Гра, кількість учасників якої все зростає, передає особливий настрій Ренесансу, що випробовує нові людські взаємини, відкриваючи невідомі досі можливості людської природи. В комедії сміються всі над усім: висміюється неприродний аскетизм наваррців, галантно-претензійні вияви їх кохання, модні захоплення, педантизм учених і ін. Виникає атмосфера загального жарту, взаємного пародіювання. Цікава в цьому відношенні інтермедія "Дев'ять героїв", що дає приклад подвійного пародіювання. Саме по собі внесення "театру в театр" опозиційне щодо основної дії. Кумедні виконавці ролей "героїв старовини". Комізм ситуації випливає з невідповідності реальних можливостей і прагнень героїв. Та не менш смішні глядачі цього спектаклю — наваррські вельможі, їхні спроби убити в собі людську природу сприяють успіхові не більше, ніж спроба сільського блазня Довбешки зіграти роль Помпея.
Принцип гри визначає й надмірність жартівливих дебатів у художній канві твору. Дотепні відповіді й запитання, що змінюють одне одного у прискореному темпі, створюють атмосферу святкової невимушеності, нагадують традиційні карнавальні дискусії Води й Вина, Весни та Зими тощо. Фамільярно-еротичний гумор, переповнюючи галантну гру персонажів, ще більше підсилює почуття карнавальної свободи. Однак другий план, сповнений балаганно-фарсовими сценами, дивертисментними номерами, функціонує лише в тісному зв'язку з основною лінією дії. Пародіюючи часом романтичну лінію сюжета, власне комедійний план, проте, не існує поза нею. Звідси багатомірність емоційного плану комедії. Зіткнення реального й ідеального нерідко породжує певну внутрішню напруженість, що призводить до ослаблення комедійної основи й посилення драматичного звучання. Весна змінюється Зимою, традиційна весільна плутанина витісняється темою смерті.
Літературний контекст "Марних зусиль кохання" надзвичайно різноманітний. До традиції англійської народної драми, зокрема до традиції мораліте з його двоплановістю дії, внутрішньою сюжетною симетрією, що визначається необхідністю розв'язання проблеми морального вибору, відноситься значною мірою архітектоніка комедії. Своєю будовою п'єса наближається і до так званих "масок" — галантно-любовних алегоричних вистав, що стали особливо відомі як окремий театральний жанр під кінець XVI ст. Вплив цього жанру визначив, наприклад, внесення до IV--V дій розважальних номерів. Використовує автор і типовий для маски сценічний прийом оточення центрального мотиву різноманітними епізодами, що наче вдруге програють його.
Звертається драматург і до досвіду своїх попередників, чия творчість визначила розквіт англійської ренесансної комедії ще з 80-х pp. XVI сторіччя (Р. Грін, Дж. Лілі та ін.). Особливо відчутний в п'єсі вплив евфуїстської поетики Джона Лілі. Від автора "Евфуеса" у Шекспіра вміння розкривати комічне в високому, створювати комедійні характери, комічні не за своєю природою, а за створеною ситуацією, захоплення мовними експериментами тощо. Однак в комедії претензійність та манірність евфуїстського стилю поступово стають і об'єктом пародії.
В комедії "Марні зусилля кохання" відображений певний етап розвитку творчої манери драматурга, визначається потяг до життєвої правди, характерний для всієї творчості Шекспіра, інтерес до людської природи.
Комедія на виставі в сезон 1597/98 р. мала певний успіх. Знаменитий актор Річард Бербедж, виконавець ролі короля Фердінанда, захоплювався її дотепністю. Вдруге була поставлена 1604 року при дворі за ініціативою Шекспірового покровителя графа Саутгемптона. Однак згодом вона стала однією з найменш популярних вистав.