За Законами Джунглів, вбивство поблизу водопою після проголошення Водяного Перемир'я карається смертю. Причина та, що пити необхідніше, аніж їсти. Кожен у Джунглях може якось перебитися, коли не вистачає дичини; але вода — це вода, і коли залишається тільки одне джерело, всяке полювання по сусідству з ним припиняється, тому що мешканці Джунглів ходять туди тільки пити. Звичайної пори, коли води багато, ті, хто приходять напитися до Вайнгунги чи в інше місце, ризикують життям, і цей ризик є одна з насолод нічного життя. Спуститися так, щоб не зашарудів жоден листочок; по коліна бродити у воді, шум якої заглушає будь-який шелест; пити, щохвилини озираючись і напружуючи всі м'язи, щоб на випадок тривоги одчайдушно плигнути; валятися на піщаному березі і, досхочу напившись, повернутися з мокрою мордою до захопленої зграї — все це до нестями приємно молодим оленям з блискучими рогами і, головним чином, тому, що вони знають: Багіра і Шер-Хан кожної миті можуть кинутися на них і розірвати. Але тепер ця гра життям закінчилася, і мешканці Джунглів — тигри, ведмеді, олені, буйволи і дикі свині,— голодні, ослаблі, приходили до висохлої річки, пили каламутну воду і, неспроможні йти далі, лягали тут же.
Олені й дикі свині блукали цілий день, шукаючи чого-небудь поживнішого за суху кору і зів'яле листя. Буйволи не знаходили болота, де можна було б освіжитися, і зелених сходів, щоб там нишком попастись. Змії поприповзали з Джунглів до річки, сподіваючись спіймати яку-небудь заблудлу жабу; вони обвивалися навколо мокрих каменів і навіть не кусалися, коли дика свиня, риючи землю, зачіпала їх рилом. Усі річкові черепахи давно вже поїла Багіра, найспритніша з ловців, а риби позаривалися глибоко в твань. Тільки Скеля Миру тяглась уздовж обмілини, мов довга змія, і стомлені хвильки шипіли, висихаючи на її гарячих боках.
Мауглі приходив сюди щоночі освіжитися і зустрітися зі звірами. Найголодніший з його ворогів навряд чи зачепив би тепер хлопчика. Завдяки голій шкірі, він здавався худішим і нещаснішим за всіх своїх товаришів; волосся вигоріло на сонці і стало схоже на клоччя; ребра стирчали, як прутики в корзині; а через мозолі на ліктях і колінах, які він натер, часто лазячи рачки, його виснажені руки і ноги видавалися вузлуватими стеблинками. Але з-під скуйовдженого волосся дивилися спокійні і холодні очі хлопчика, тому що Багіра, його порадник в цей небезпечний час, навчила Мауглі триматися спокійно, полювати без поспіху і ніколи, ні за яких умов не втрачати самовладання.
— Настала погана пора, — сказала чорна пантера одного гарячого, як піч, вечора, — але вона мине, якщо ми зможемо протриматися до кінця. Чи повний твій шлунок, Людське дитинча?
— В моєму шлунку є їжа, та що з того. Як ти гадаєш, Багіро, дощі забули нас і ніколи більше не повернуться?
— Ні. Ми побачимо ще, як зацвіте мохва і молоді олені погладшають на свіжій траві. Ходімо до Скелі Миру і послухаємо новини. Сідай мені на спину, Братику.
— Тепер не час носити важкі речі. Я ще можу стояти на ногах. Що й казати, не дуже ми схожі на вгодованих биків.
Багіра глянула на свої витерті, вкриті пилом боки і прошепотіла:
— Минулої ночі я вбила вола в ярмі. Я до того опустилася, що не посміла б плигнути на нього, якби він був одв'язаний… Бау!
Мауглі засміявся.
— Так, ми тепер великі ловці,— сказав хлопчик. — Я тепер такий хоробрий, що…, їм червів.
І обоє вони спустилися хрусткими хащами до берега річки, де, ніби мереживо, в усі боки тяглися обмілини.
— Вода не виживе довго, — сказав Балу, наближаючись до них. — Дивись, скрізь сліди, схожі на стежки людини.
У низинах на місці берега жорстка трава повисихала і перетворилася на стоячі мумії. Уторовані стежки оленів і диких свиней, що тяглися до річки, порізали безбарвну низину запиленими коліями, пробитими у високій десятифутовій траві. В цей ранній час на всіх стежках було повно звірів, і кожен з них намагався перший потрапити до води. Чути було, як кашляють олені та їхні малята, задихаючись від їдкої, мов нюхальний тютюн, куряви.
Вище, там, де застояна вода облямовувала Скелю Миру, охоронницю Водяного Перемир'я, стояв Хаті, дикий слон, з трьома своїми синами, великими і сірими при світлі місяця; вони весь час похитувались туди й сюди. Трохи нижче перед ним розташувався авангард оленів; за ними — дикі свині й буйволи, а на протилежному березі, де високі дерева тяглися до самої води, відведено місце для хижаків: тигрів, вовків, пантер, ведмедів та інших.
— Справді, всі ми підкоряємося одному Закону, — промовила Багіра, бродячи по воді й оглядаючи ряди рогів і принишклих очей, де олені і дикі свині, збившись докупи, торсали один одного. — Доброго полювання всім, хто однієї крові зі мною! — додала пантера, витягнувшись так, що один бік її виглядав із води. Потім крізь зуби процідила:— Якби не Закон, можна було б дуже добре пополювати.
Насторожені вуха оленів розчули останні слова, і рядами пронеслося злякане шепотіння:
— Перемир'я! Не забувайте про Перемир'я!
— Тихше там! Тихше! — крикнув Хаті, дикий слон. — Перемир'я, Багіро, триває. Нині не час говорити про полювання.
— Хто ж знає це краще за мене? — відповіла Багіра, дивлячись своїми жовтими очима вверх по річці. — Тепер я їм черепах і ловлю жаб, Нгайах! Якби-то я могла вдовольнитися, обгризаючи гіллячки!
— Ми б цього дуже хотіли, — промекало оленя, яке народилося тієї весни і якому не подобалося багато чого на світі. Незважаючи на те, що мешканці Джунглів перебували в дуже жалюгідному становищі, всі, навіть Хаті, не втрималися від сміху; а Мауглі, спершись на лікті в теплій воді, голосно розсміявся і збив ногами піну.
— Гарно сказано, крихітко безрога, — муркнула Багіра. — Коли скінчиться Перемир'я, я згадаю це, на твоє щастя, — і стала пильно вдивлятися у темряву, щоб краще розгледіти маля і потім його впізнати.
Поволі на водопої заговорили всі. Вже можна було почути хрокання дикого кабана, що просив поступитися місцем; буйволів, які бродили піщаними обмілинами і щось буркотіли між собою, оленів, що розповідали історії про те, як вони збилися з ніг, марно намагаючись знайти їжу. Час від часу вони питалися хижаків, що тупцювали на другому березі, але ті не могли сказати нічого втішного, і пекучий вітер Джунглів дув між скелями та сухим шурхітливим гіллям, збиваючи на воду листя і куряву.