Юнак і пантера лежали на пагорбку біля Вайнгунги. Нижче них мріли зеленувато-білі смуги вранішнього туману. Зійшло сонце, і туман розплився червонясто-золотистим морем, що ледь-ледь колихалося, а потім зовсім розтав. Навкісні промені сонця осяяли просохлу траву, на якій сиділи Мауглі і Багіра. Холодна пора кінчалась. Листя і дерева здавалися стомленими і побляклими. Від найслабшого подиху вітру здіймався шурхіт. Невеличкий листочок шалено бився об гіллячку, ніби потрапив у якусь струмину. Це розбудило Багіру. Вона вдихнула ранішнього повітря, глухо кашлянула, миттю перевернулася на спину і передніми лапами ударила листочок, що метлявся вгорі.
— Рік повернувся, — промовила пантера. — Джунглі йдуть уперед. Наступає Пора Нових Пісень. Лист знає це. Дуже добре.
— Трава суха, — відповідав Мауглі, нарвавши цілий пучок рослин. — Навіть Весняне Очко (маленька червона восковидна квіточка, що сурмочкою росте в траві), навіть Весняне Очко ще не розпукнулося, а Багіра… Хіба до лиця чорній пантері валятися на спині і розмахувати лапами, наче дика кішка?
— Аух! — видавила Багіра. Здавалося, вона думає зовсім про інше.
— Я кажу: хіба до лиця чорній пантері позіхати, вити і перекидатися? Не забувай, що ми Повелителі Джунглів.
— І справді так. Я чую, Людське дитинча, — Багіра квапливо перевернулася і сіла, струшуючи свої скуйовджені боки (вона саме линяла). — Звісно, ми Повелителі Джунглів! Хто такий дужий, як Мауглі? І хто такий мудрий?
У голосі Багіри звучали якісь дивні нотки. Це змусило Мауглі обернутися і глянути на пантеру, чи, бува, вона не глузує з нього. Адже в Джунглях багато слів, значення яких зовсім не таке, як їх звучання.
— Я сказала, що ми, безсумнівно, Повелителі Джунглів, — повторила пантера. — Що я поганого зробила? Звідки мені знати, що Людське дитинча вже не лежить на землі. Га? Можливо, воно літає?
Мауглі сидів, спершись ліктями на коліна, і дивився в долину, залиту денним світлом. Десь далеко внизу, поміж дерев, переривчастим, тремтячим голосом пташка виспівувала перші ноти весняної пісні. Та це лише тінь могутньої гучної пісні, яку вона щебетатиме пізніше. І все ж Багіра почула цей спів.
— Повторюю, що наближається Пора Нових Пісень, — загарчала пантера, помахуючи хвостом.
— Чую, — відповів Мауглі. — А чому ти тремтиш, Багіро? Сонце ж пригріває.
— Це Ферао, Червоний Дятел… — озвалася пантера. — Він не забув. І я також повинна пригадати мою пісню.— І Багіра почала муркотіти і монотонно наспівувати, прислухаючись до свого голосу; але він її не задовольняв, і вона починала знову і знову.
— Ніде немає ніякої дичини, — промовив ліниво Мауглі.
— Братику, невже в тебе вуха заткнуті? Це ж мисливське слово, а я розучую свою пісню, щоб уміти, коли доведеться співати.
— Я забув. Коли настане Пора Нових Пісень, тоді і ти, і всі інші втечете й залишите мене одного, — похмуро сказав Мауглі.
— Ну, звісно, Братику, — почала Багіра, — ми не завжди…
— Я сказав, що завжди, — заперечив сердито Мауглі, посварившись пальцем, — ви втікаєте, а я, Повелитель Джунглів, мушу блукати сам. Що сталося минулої весни, коли я хотів набрати цукрової тростини на полях Людської Зграї? Я вирядив посланця — саму тебе послав до Хаті, наказавши загадати йому, щоб він пішов і хоботом нарвав для мене солодкої трави.
— Хаті запізнився лише на дві ночі,— відповіла Багіра, трохи прищулившись, — а довгої солодкої трави, яку ти любиш їсти, він приніс більше, ніж будь-яке Людське дитинча може з'їсти за всі ночі дощів. Я тут нічого не винна.
— Хаті не прийшов тієї ночі, коли я послав за ним. Ні, він бігав, сурмив і бурмотів при місячнім світлі. Після нього залишився такий слід, ніби там три слони працювали, бо він не ховався за деревами. Осяяний місячним світлом, Хаті витанцьовував перед самими домівками Людської Зграї. Я бачив старого слона, але він не з'явився до мене. А я ж Повелитель Джунглів.
— То була Пора Нових Пісень, — дуже скромно відповіла пантера, — можливо, Братику, ти не промовив йому Владичного Слова? Послухай Ферао!
Напевно, поганий настрій Мауглі розвіявся. Юнак знову ліг, підклавши руки під голову, і заплющив очі.
— Я не знаю, або… мені байдуже, — промовив сонно Мауглі. — Давай спати, Багіро. Але мені важко. Я покладу на тебе голову.
Пантера лягла, зітхнувши, — вона ж бо чула, як тренувався дятел Ферао, готуючи свою весняну пісню до Пори Нових Пісень, як кажуть мешканці лісу.
В індійських Джунглях одна пора року переходить в іншу майже непомітно. На перший погляд здається, що їх лише дві — волога й суха. Та придивившись уважно між зливами й хмарами куряви, ви побачите, як правильно й тут чергуються усі чотири пори року, і найкраща з них — весна, бо їй не доводиться встеляти чисті голі поля новими квітами і листям. Весна лише згонить і знімає всю побляклу зелень, усе напівживе, напівзасохле, що пощадила м'яка зима, і стомлена, напіводягнена земля знову почуває себе юною і оновленою. І вона робить це так гарно, що ніде в світі немає такої чудової весни, як у Джунглях.
Настає такий день, коли все в Джунглях стомлюється, і навіть пахощі, що пропливають у важкому повітрі, здаються застарілими й набридлими. Цього неможливо пояснити, можна тільки відчути. Потім настає інший день: око не помічає ніяких змін, але всі запахи робляться новими і прекрасними, і вуса мешканців Джунглів тремтять аж до самих коренів, а зимова шерсть на них починає вилазити довгим лахматим клоччям. У таку пору, як тільки випаде дощик, дерева, кущі, бамбуки, мохи, всі рослини з соковитим листям прокидаються і ростуть з шумом, який ви навіть можете чути. Серед того шуму вдень і вночі лунає глухе гудіння. Це — шум весни, трепетливий звук, але не дзижчання бджіл, не сплеск спадаючої води, не шелест вітру у верховітті дерев — ні! То муркотіння зігрітого щасливого світу.
Досі Мауглі завжди втішався зміною пір року. Це він перший помічав і Весняне Очко глибоко між травою, і перше пасмо весняних хмар, які ні з чим не сплутаєш у Джунглях; його голос лунав під зоряним небом в усіх вологих квітучих моріжках. Хлопець підспівував хору жаб або сміявся з маленької сови, яка літала білими ночами. Як і все його плем'я, для довгих переходів Мауглі вибирав весну і з радістю пробігав миль тридцять — сорок, а то й п'ятдесят од присмерку до ранкової зорі; а назад повертався задиханий, веселий і у вінку з дивних квітів. Четвірка не супроводжувала хлопця в шаленому бігу по Джунглях, а ходила співати з іншими вовками. Мешканці Джунглів дуже зайняті навесні, і Мауглі чув, як вони, залежно від своєї породи, то гарчать, то кричать, то свистять… У цей час голос у всіх їх мінявся, і це одна з причин, чому весна називається Порою Нових Пісень.