Кривенко (з мукою). Ах, Тосю, ти завжди в такий час питаєш... (Вмить злісно, болісно кричить). Люблю!! Чуєш, люблю! Задоволена?.. (Антонина вражено дивиться на його. Він зразу хмуро заспокоюється). Вибачай. Я хворий... Піду я...
Антонина (тихо). Чудний ти... (Іде до колиски, обертаючись). А як він музику любить! Не знаю, що буду робить, коли виїде Орися і забере піаніно... (Нахиляється над дитиною і враз вся одкидається назад). Господи! Що з дитиною?! Вона вся горить! (Нахиляється). Хрипить як! Боже мій!.. Вона вся розмотана. Хто чіпав її?.. Весь горить!.. (Зразу повертаючись до Кривенка). Що ти зробив йому?! Що ти зробив?! Говори! (Наступає на його).
Кривенко. Заспокойся, ніхто йому нічого не робив.
Антонина. Брешеш! Ти отруїв її! Господи! (Кидається знов до дитини). Вона без пам'яті... Васильку, Васильку, крихтонько моя малюсінька! Що тобі пороблено? Що пороблено тобі, дитинонько ти єдина?.. Хрипить... (Кидаючись до Кривенка). Що ти зробив йому, страховище ти, говори зараз! Говори, а то я тебе вб'ю тут!.. (Дико шукає очима по хаті). Заріжу, задушу!.. Господи! (В одчаю хапає себе за голову).
Кривенко (мертво). Говорю тобі, нічого їй не робив... Застудився прямо, мабуть...
Антонина. Застудився? Брешеш! Ти отруїв його! Отруїв! Ти навмисне вислав Пашу... От чого ти хворий... О, звірюко! Безумець! Я поліцію покличу!.. (Хоче бігти до дверей).
Кривенко (хапає її за руку, суворо). Схаменись, що ти робиш! Ніякої отрути не було тут!
Антонина. А що було? Що? Говори!
Кривенко. Нічого! Безумна жінко ти! Застудилась дитина. І замість поліції лікаря поклич. Прощай. (Хоче йти).
Антонина (хапаючись за його). Ні, ти не підеш! Ти не підеш! Тепер ніякий лікар не поможе — ти отруїв її!
Кривенко (зупиняючись, дивиться їй в лице). Слухай, Антонино, пусти й не роби безумств. Пошли за лікарем, кажу. Пусти, я піду.
Антонина (хрипло). Ти не підеш!
Кривенко. Ти хочеш, щоб я насильно пішов?
Антонина. Я кричать буду!
Входить П а ш а з пакунком в руці. Здивовано зупиняється.
Антонина (кидаючись до неї). Що ви зробили з дитиною?! Навіщо ви покинули його?! Паша (злякано). Що таке?
Антонина (в дикій розпуці). Що? Підіть, подивіться, вона горить вся, лежить без пам'яті! її отруєно!.. Ось він, це страховище, батько, отруїв її!.. О!! Я збожеволію, я уб'ю себе, я... Господи! (Ридає).
Паша (біжить до колиски). Та що таке? Дитина була зовсім здорова...
Антонина (схоплюється, біжить за нею й сильно одпи-хає її од колиски). Куди! Застудить хочете ще? Не смійте! Убивці!.. Убили... О! (Ридає. Знов до Кривенка, люто). Що ти, проклятий, зробив їй?!
Кривенко (рішуче прямує до своєї одежі. Одягаючись). Нічого. Пашо, біжіть краще за лікарем. Не можна гаять часу.
Паша. Правда. Я зараз, зараз! (Розтеряно й хапливо біжить з хати).
Кривенко. Прощай, Тосю. Завтра прийду. (Виходить).
Антонина припавши до колиски, в розпуці ридає і б'ється головою об край її.
Картина 2
Там же.
Двері в кімнату Антонини розчинені. В ній видно край колиски і постаті Антонини та Орисі, які клопотливо миготять.
В кімнаті біля столу сидить Кривенко. Руки схрещені на грудях, лице мертво-кам'яне, губи тісно стулені
Долі валяється бавовна, мокрі ганчірки, на столі й стільцях пляшечки від
лікарств, на піаніно лежить рушник. Посеред хати таз з водою. Чути хапливу, одривчасту розмову Антонини, Бурчака й О'рисі. З дверей в сіни хутко входить Паш а,несучи в руках щось загорнуте в біле.
Кривенко (помалу повертаючи до неї голову). Паша, я вас питаю, як йому?
Паша, мов не чуючи, злісно задирає голову догори і, не обертаючись до
його, проходить в Антонинину кімнату. Кривенко якийсь мент дивиться їй вслід і знову непорушно сидить, мертво
дивлячись перед себе. Шамотня побільшується. Чути голос Орисі і ніби навздогін слово "моментально"! В цей же мент швидко виходить звідти Бурчак і йде в
сіни.
Кривенко (глухо до його). Йому гірше?
Бурчак, не одповідаючи, з ніяковістю нахиляє голову і поспішно виходить. Кривенко довго дивиться вслід йому, потім глибоко зітхає і закусює губу. Вбігає Орися, бере з підлоги таз і, не глянувши на Кривенка, біжить
— назад.
Назустріч їй вибігає з рушником у руках П а ш а і пробігає в сіни. З сіней з пляшками в обох руках прудко входить Бурчак.
Кривенко (до його). Слухайте, я вас питаю, гірше йому?
Бурчак (зразу зупиняється, очевидно, приготувавшись до цього, і з напруженою рішучістю говорить). Добродію! Я вас прошу не звертатись до мене. З людьми, які недостойні носить ім'я порядної людини, я... не можу...
Кривенко (скажено схоплюючись, підбігає до його, хапає за глотку і, струсивши ним, кричить). Я тебе питаю, слизняк ти поганий, як" моєму синові! Чуєш ти?! Говори: луч-че, гірше?
Бурчак (злісно викручуючись). Пустіть! Я з вами...
Кривенко. Говори, бо задушу, як собаку! (Струсює).
Бурчак. Йому гірше... Пустіть, бо я...
Кривенко (пихаючи його). Марш! (Одходить і сідає знову за стіл).
Бурчак. Ми з вами про це ще побалакаємо! Негодяй!.. (Поспішно іде в Антонинину кімнату).
Орися (вбігаючи). Що за галас тут?
Кривенко (апатично, в'яло). Я питав, як моєму синові, а Бурчак одповідав...
Орися (з закоченими рукавами, недбала зачіска, комір кофточки одстібнутий, вся пашить енергією і завзятістю). А вам цікаво? Да? Ну, так знайте, що лучче йому! Чуєте? Вашому синові лучче і він буде жить! Він буде жить! Заспокоїлось ваше батьківське серце? Я вам ручаюсь, що він буде жить! (Б'є себе рукою в груди). Я! Що б там не було! Зараз прийде лікар. Можете йти додому і спокійно спать. Ваш син буде жить. (З кімнати Антонини хутко виходить Бурчак і йде в сіни).
Входить Антонина. Розпатлана, лице змарніле, великі синяки під очима. Одягнена недбало. Безсило сідає на перший стілець і, звісивши руки, непорушно сидить. Убито, тупо до Орисі:
— Хрип більший... Він помре...
Орися (сильно, злісно). Він не помре! Зараз лікар прийде...
Антонина. Нічого не поможе... Я вже не маю сил... Треті сутки я не сіла ні разу. Не можу більше... Все одно...
О р и с я. Я вам казала, треба заснуть. Ви ляжте, засніть.
Антонина. Не засну. Зараз лікар прийде... (Раптом до Кривенка, з благанням, гаряче). Я благаю тебе: скажи, що ти зробив йому... Орися! Вийдіть, рідна, на хвилинку... (Орися виходить).