— Все гаразд, — заспокоїв він Сексон. — Оце штука скоїлася! Трохи полатали боки, але не біда. Він обережно переступив поріг. — Заходьте, хлопці. Ми всі пошилися в дурні.
За ним увійшли хлопчик з капелюхом, Бад Строзере, ще один биндюжник, якого Сексон знала, і двоє незнайомців. То були кремезні високі хлопці; вони зніяковіло дивилися на Сексон, немов побоюючись її.
— Все гаразд, Сексон, — знову почав Біллі, але Бад урвав його:
— Перш за все треба покласти його в ліжко й розрізати одежу. Обидві руки в нього поламано, а оце й штукарі, що наробили лиха.
Він показав на двох незнайомців, які потупилися й ще зніяковіліше стали переступати з ноги на ногу.
Біллі сів на ліжко, і, поки Сексон тримала лампу, Бад з незнайомцями розрізали й зняли з нього піджака, верхню та спідню сорочку.
— Не схотів піти до приймального пункта, — озвався Бад до Сексон.
— Ні за що в світі,— підтвердив Біллі.— Я послав по доктора Гентлі, і він скоро буде. Мої руки — все моє багатство. Досі вони служили мені непогано. І я теж мушу про них подбати. Не хочу, щоб якісь студенти вчилися на моїй шкурі.
— Але як же це сталося? — запитала Сексон і перевела погляд з Біллі на незнайомців, ошелешена їхньою взаємною приязністю.
— О, вони молодці! — озвався Біллі.— Вони просто помилилися. Це биндюжники з Фріско, і вони прийшли нам на допомогу — чимало їх.
Почувши ці слова, обоє биндюжників начебто трохи повеселішали й кивнули головами.
— Еге ж, місіс, — хрипко промовив один з них. — їй-бо, це чиста помилка… лукавий збив з пантелику.
— У кожному разі — могорич за вами, — всміхнувся Біллі.
Сексон аніскілечки не гарячкувала й узагалі ледве чи була збуджена. Чого ж іншого можна було сподіватися від Окленда? Стільки вже ж лиха наробив він їй та її близьким! До того ж Біллі було поранено не дуже серйозно. Переломи на руках і побита голова загояться. Сексон принесла стільці й усіх посадовила.
— А тепер розкажіть мені, що трапилося, — попрохала вона. — Я ніяк не зрозумію, чому ці парубки перебивають моєму чоловікові руки, а тоді проводять його додому і ще воркують з ним!
— І справді,— погодився Бад Строзере. — Бачте, сталося це таким чином…
— Заткай рота, Баде! — перебив його Біллі.— Ти ж нічого не бачив.
Сексон глянула на сан-франціських биндюжників.
— Ми приїхали сюди на підмогу, бачивши, що оклендським товаришам непереливки, — почав один з них. — І декотрим страйколомам уже показали, що упряж — то ще не вся на світі робота. Отож ми з Джексоном видивлялися туди-сюди, де б його злапати такого голубка. А тут, як на гріх, саме ваш чоловік поспішає. І тільки він…
— Стривай, — урвав його Джексон, — не так! Бачте, своїх хлопців-биндюжників ми знаємо кожного в лице. Ну, а вашого чоловіка ні разу раніше не бачили, бо ж він…
— Як то кажуть, був тимчасово вилучений, — знову перебрав мову перший биндюжник. — Отож як ми побачили його, то подумали, що це, мабуть, страйколом тікає від нас завулком…
— Знаєш, той, що за бакалійнею Кембела, — докинув Біллі.
— Еге ж, за бакалійнею, — провадив далі перший биндюжник. — Ми були певні, що він з тих телепнів, що їх найняли за посередництвом Мюрея та Реді, і що він хоче поза огорожами прошмигнути до стаєнь.
— Колись і ми з Біллі спіймали там одного, — вставив Бад.
— Отож ми гав не ловимо, — повів далі Джексон, звертаючись до Сексон. — Це-бо нам не первина, знаємо, як дошкулити цим капосникам. Ну, й так ми злапали вашого чоловіка в завулочку.
— Я шукав там Бада, — пояснив Біллі.— Хлопці сказали мені, що він десь у тому кінці завулка. Коли це підходить Джексон і просить у мене сірника.
— Отут я й узявся до роботи, — озвався перший биндюжник.
— Що за роботи? — не зрозуміла Сексон.
— А оцієї самої.— Робітник показав на Біллину покалічену голову. — Я приголомшив його. Він упав додолу, як підрізаний бик, а потім насилу підвівся на коліна, забубонів, — манджайте, мовляв, на своїх двоїх, поки вони ще цілі… Видко, памороки йому забило, чисто, як з перепою. І тоді ми й зробили це.
Чоловік замовк, вважаючи розповідь скінченою.
— Тоді перебили йому ломом обидві руки, — пояснив Бад.
— Допіру як кістки хруснули, я опам'ятався, — підтвердив Біллі.— А оці двоє стоять та й зуби шкірять. "Це тобі відіб'є охоту на часину", — приказує Джексон. А Енсон і собі: "Цікаво, як ти, небоже, правитимеш тепер кіньми". Тоді Джексон: "Треба йому дати ще на щастя"… — і трісь мені кулаком по зубах.
— Ні,— заперечив Енсон, — це я тебе тріснув.
— Ну, тут мені знов у голові замакітрилося, — зітхнув Біллі.— А коли опам'ятався — бачу, Бад, і Енсон, і Джексон обливають мене водою з колонки. А тоді ми всі втекли від репортера і разом пішли додому.
Бад Строзере показав свого кулака зі свіжою уразкою.
— Репортерові страх кортіло дізнатися, що до чого! — сказав він. І вдався до Біллі: — Ось чому я звернув на Дев'ятій і наздогнав вас аж на Шостій.
За кілька хвилин прибув лікар Гентлі й випровадив чоловіків з кімнати. Ті, дочекавшись, поки він скінчив перев'язування, і пересвідчившись, що Біллі почуває себе непогано, попрощалися й пішли. Лікар Гентлі мив на кухні руки і давав Сексон останні вказівки. Витираючись рушником, він повів носом і глянув на плиту, де щось булькало в горняткові.
— Скойки, — сказав він. — Де ви їх купили?
— Я їх не купувала, — відповіла Сексон. — Сама набрала.
— Невже на болоті? — запитав він, раптово зацікавившись.
— Атож.
— Викиньте їх! Викиньте швидше! В них згуба і смерть! Тиф. У мене було вже три випадки, і все через ці скойки з болота.
Коли лікар пішов, Сексон слухняно виконала його наказ. Ще один злочин Окленда, подумала вона, Окленд — пастка: кого не заморить голодом, того отруює.
— Ну, як тут не запити, — застогнав Біллі, коли Сексон вернулася до нього. — Чи ти чула коли таке? Скільки я боровся на рингу, — ніколи жодної переламаної кісточки, а тут — раз-два і обом рукам капець!
— О, могло бути ще гірше, — лагідно всміхнулася Сексон.
— Як то?
— Вони могли скрутити тобі в'язи.
— Хіба що. Ні, Сексон, ти мені скажи, що могло бути гірше?
— І скажу, — впевнено озвалася Сексон.
— То що?
— Хіба не гірше було б, якби ти залишився в Окленді, де таке може статися і вдруге, і втретє?