Світло й дотик, м'які тіні та шепіт... ранок перетворився на день, потім на вечір. Ми відшукали спосіб зустрітися знову після життя, перебутого нарізно. На вечерю кукурудзяні пластівці. І нарешті ми знову могли спілкуватися за допомогою слів.
Скільки ж слів доводиться вимовити, скільки часу забирають прості слова: "Хто ти?" Як багато часу потрібно, щоб запитати: "Чому?" Набагато більше, ніж у нас лишалося до третьої ранку, коли знову зійде сонце. Декорації часу зникли. За вікнами могло бути видно або темно, міг лити дощ, могло бути сухо, годинник міг показувати десяту годину, але ми не знали ранку й вечора, дня чи тижня. Ми прокидалися, коли над мовчазним містом горіли зорі, стискали одне одного в обіймах, ніби опівночі, хоча в цю пору в Лос-Анджелесі на вулиці аж вирувало – був час обіду.
Споріднена душа існувати не може. Цю істину я засвоїв за довгі роки ще відтоді, коли обернув "Фліт" у гроші й вибудував навколо себе імперію стін. Вона не може існувати для людей, які несуться відразу в десятьох напрямках на десятьох швидкостях, не може існувати для тих, хто женеться за наживою. Може, я щось невірно зрозумів?
Одного з наших ранків, десь посеред ночі, я повернувся до спальні Леслі, балансуючи тацею з нарізаними яблуками, сиром і печивом.
– О! – вигукнула вона, сіла в ліжку й, кліпаючи очима зі сну, пригладила волосся, яке впало пасмами на плечі. – Ти – диво! Ти такий турботливий!
– Я міг би бути ще турботливішим, але в тебе на кухні немає молока й картоплі, щоб приготувати картопляний торт.
– Kartoffelkuchen! – ошелешено вигукнула вона. – Коли я була маленька, мама часом готувала картопляний торт. Я вже гадала, що, крім мене, на світі не лишилося жодної душі, яка б пам'ятала про цю страву! Ти вмієш готувати картопляний торт?
– Рецепт, отриманий від бабусі Бах, надійно зберігається в моїй непересічній голові. А ти єдина людина, від якої за останні п'ятнадцять років я почув це слово... Нам треба скласти перелік усього, що ми... – я поправив подушки й зручно вмостився, щоб краще бачити її всю. Боже, подумав я, як я люблю її вроду!
Леслі помітила це й сіла в ліжку, вигнула спину, аби ще раз побачити, як мені перехопить подих. Потім підтягла простирадло до самого підборіддя.
– Ти б відгукнувся на моє оголошення? – зненацька знітившись, запитала вона.
– Так. А на яке оголошення?
– З рубрики "Знайомства", – Леслі поклала прозору скибочку сиру на печиво. – Знаєш, про що в ньому йдеться?
– Про що? – Мій крихкий крекер зламався під куснем сиру, що я поклав поверх крекера. Воно й не дивно – під такою вагою.
– Потрібен стовідсотковий чоловік. Повинен бути розумним, творчою особистістю, веселим, здатним до найніжнішої близькості й утіхи. Хочу ділити з ним свою любов до музики, природи, мирного, тихого та радісного життя. Він не повинен палити, пити, вживати наркотики. Повинен навчатись і самовдосконалюватися. Симпатичний, високий, стрункий, з красивими руками, чулий, ніжний, люблячий. Палкий і якомога сексуальніший.
– Яке оголошення! Так! Я відповім на нього!
– Я ще не закінчила, – сказала Леслі. – Чоловік повинен бути емоційно врівноваженим, чесним, вартим довіри, позитивною конструктивною особистістю. З високою духовністю, але не обмежуватись рамками певної офіційної релігії. Повинен любити котів.
– Ти ба! Та це ж дослівно про мене! Навіть твоя кицька полюбилася мені, хоча я підозрюю, що це почуття не взаємне.
– Дай їй шанс, – відказала Леслі. – Вона ще певний час ревнуватиме.
– Ага, ось ти й зізналась!
– Зізналася – в чому? – запитала Леслі, відпускаючи простирадло й нахиляючись уперед, аби поправити подушки.
Цей простий рух, те, що Леслі нахилилася, подіяло на мене, наче лід і полум'я водночас. Поки вона сиділа непорушно, я ще міг устояти перед її принадами. Коли ж поворухнулась і прийшли в рух її м'які округлості – всі мої слова сплуталися, зазнали аварії.
– Гм... – промимрив я, не зводячи з неї очей.
– То в чому ж я щойно зізналася, негіднику?
– Не рухайся, будь ласка, й продовжимо нашу приємну розмову. Я сам повинен тобі зізнатись: поки ти роздягнена, варто тобі поворухнутися на подушках – і я йду під укіс.
Я тут-таки пошкодував, що сказав це. Леслі затулила груди простирадлом, притримала його рукою й манірно глянула на мене, надкусивши крекер.
– Ну, добре, – зітхнув я. – Сказавши, нібито кицька не довго ревнуватиме, ти зізналася, що, на твою думку, я відповідаю вимогам оголошення.
– Саме це я й мала на увазі, – відповіла вона, – і я рада, що ти це зрозумів.
– А ти не боялася, що коли я про це знатиму, то в мене з'явиться перевага над тобою?
Леслі на дюйм відпустила простирадло й звела брови вгору:
– А тобі хочеться мати таку перевагу?
Зробивши над собою гігантське вольове зусилля, я випростав руки й підтяг біле простирадло вище.
– Мені здалося, воно ось-ось упаде. Так, певно, буде краще. А задля того, аби викроїти ще хвилинку для розмови, на мою думку, варто, щоб воно лишалося на місці.
– Дуже любо з твого боку.
– Ти віриш у янголів-охоронців? – запитав я.
– Які захищають, спостерігають за нами і спрямовують нас? Деколи – так.
– Тоді скажи мені, чому вони повинні оберігати наше кохання? Чому мають спрямовувати наші романи?
– Дуже просто, – відповіла Леслі. – Для янгола-охоронця любов важливіша, ніж хай там що. Для них те, що ми кохаємо, набагато важливіше від усього іншого, чим ми займаємося впродовж усього життя! Чим ще повинні перейматись янголи-охоронці, як не коханням?
Саме так, подумав я. Вона має рацію! Я запитав:
– Як ти гадаєш, чи може трапитися, що янголи-охоронці набирають людської подоби, щоб раз на кілька життів стати одне для одного коханцям?
Леслі відкусила трохи крекера, замислилася над моїми словами:
– Так. – І додала за хвилю: – А чи озвався б на моє оголошення янгол-охоронець?
– Неодмінно. Кожен янгол-охоронець чоловічого роду цієї країни відгукнувся б на оголошення, знаючи, що зробила його ти.
– Але мені потрібен тільки один янгол, – сказала вона. – А чи маєш оголошення ти?
Я ствердно кивнув головою, чим здивував самого себе:
– Кілька років складав його. Потрібен стовідсотковий янгол-охоронець жіночого роду в людській подобі. Обов'язково – незалежність, потяг до пригод, глибокий розум. Віддам перевагу тим, хто здатний творчо підходити до спілкування в різних людських виявах. Знання "кінської латини" – обов'язкове.