Відтак живіть, суворо дотримуючи правил, які перелічені нижче, й ми – ваш уряд, – можливо, дозволимо вам проіснувати трохи довше. Інакше – забудь надію кожен, хто сюди ввіходить".
Нічого потішного. Кожен, кому заманеться написати пісню нам для розваги, вважається, повинен бути досвідченим бухгалтером, обліковцем, опікуватися кредитами й дебітами, що сплачуються невидимим агентствам міста, штату й держави. Якщо знайдеться такий, хто нетямиться на цьому або кому Бог не дав досить глузду, кому непосильно вести облік, то його зоря на небі неодмінно потрапить у пастку і світитиме йому крізь в'язничні грати. А там увесь свій талант муситимеш спрямувати на вивчення правил тюремного життя, вдосконалюватись у цих нудних знаннях, дарма, що вони тобі не до шмиги. Багато років доведеться прогибіти в задушливому мороці, перш ніж зоря знову засяє над тобою, якщо до того часу від неї залишиться бодай жаринка.
Скільки зусиль витрачається намарне! Скільки фільмів, книжок не з'явиться на світ, скільки пісень залишиться невиконаними тільки тому, що ці години та місяці виливаються в бездонні щурячі нори-кабінети адвокатів і бухгалтерів, радників і консультантів, яким з розпачу платять за допомогу?
Спокійно, Річарде. Ти заглядаєш у майбутнє. Якщо зробив вибір і лишаєшся в цій країні, то постійне зосередження уваги на грошах та рахунках стане зашморгом у тебе на шиї. Будеш сіпатись, відбиватися – задушать. Сприймай усе спокійно й безжурно, ходи не поспішаючи, погоджуйся з усіма чиновниками й агентами, які трапляться на твоєму шляху, та ще й приязно всміхайся... Тільки так тобі дозволять дихати, зашморг на шиї не затягатиметься.
А як же свобода? Я вдихнув на повні легені. А-а-а!.. Захрипів. Б-р-р, страшна мотузка!
Моя свобода – це вибір між утечею до іншої країни та наполегливою, повільною роботою над купою черепків, що залишилися від моєї імперії. Колишній Річард зробив кілька необдуманих учинків та ідіотських помилок, за які розплачуватись доведеться Річардові теперішньому.
Я спостерігав, як Леслі переглядає декларацію, списує сторінку за сторінкою нотатками для адвоката.
Теперішній Річард і за холодну воду не береться, подумав я. Всім займається Леслі, а вона ж не несе навіть найменшої відповідальності за те, що трапилось. Це ж не Леслі літала швидкісними літаками. їй ще ніколи не доводилося рятувати імперій від катастрофи. Якщо зможе, вона прибере черепки. Яка чудова нагорода за службу з Річардом Бахом.
А він ще й бурчить на неї, бо вона, бачте, підвищила на нього голос, коли прочитав її особисті записи.
Річарде, присоромив я себе, а чи не здається тобі реальною ймовірністю, ніби насправді ти таки до біса нікчемний сучий син?
Вперше в своєму житті я всерйоз замислився над відповіддю на це запитання.
ДВАДЦЯТЬ ШІСТЬ
Єдина різниця полягала, мабуть, у тому, що Леслі була тихішою, ніж завжди, але я тоді цього не помітив.
– Не можу повірити, Леслі, що ти не маєш власного літака. Зустріч відбудеться в Сан-Дієго, а летіти туди менш як півгодини.
Я перевірив мастило у двигуні свого "Меєрса-200", яким цього разу прилетів на західне узбережжя, щоб побачитися з нею. Перевірив, чи щільно закриті горловини паливних баків, чи замкнуті їхні кришки.
Леслі щось відповіла. Майже пошепки, я не почув. Стояла в сонячному сяйві біля лівого крила. На ній був привабливий костюм кольору піску, пошитий, мабуть, на замовлення, але поряд з літаком вона почувалася ніяково.
– Що ти сказала, Вукі?
Вона прокашлялася.
– Кажу, досі мені якось щастило обходитися без літаків.
Не вмовкаючи ні на мить, я прилаштував її портфель із паперами за сидінням, умостився ліворуч, допоміг їй усістися з правого боку й зачинив кабіну зсередини.
– Коли вперше побачив панель управління цього літака, мені заціпило. Ти тільки поглянь на всі ці перемикачі, циферблати, пристрої, на радіостанцію й на все інше! Літаки марки "Меєрс" і справді мають на борту більше пристроїв, ніж інші, але з часом звикаєш і, виявляється, керувати ним не так важко.
– Добре, – відповіла ледь чутно Леслі. Вона дивилася на панель управління достеменно так само, як я – на знімальний майданчик, коли вона взяла була мене з собою. Я не спостеріг у її очах такого ж захвату, але міг би точно сказати, що нечасто бачив подібний вираз на її обличчі.
– Від ґвинта! – вигукнув я, й вона ошелешено глипнула на мене: мовляв, що трапилося й чому ти кричиш? Нічого дивного, здогадався я, все, що трохи менших розмірів, ніж гігантські пасажирські літаки, для неї вдивовижу.
– Усе гаразд, – сказав я. – Ми знаємо – поблизу літака нікого немає, але все одно гукаємо "Від ґвинта!" або "Обережно, пропелер!" чи ще щось. І кожен розуміє, що зараз ми рушаємо й не треба стояти на шляху. Старосвітська ввічливість авіаторів.
– Дуже гарно, – кивнула Леслі.
Головний умикач збагачення, ручку газу на півдюйма вперед, паливний насос (я показав пальцем на датчик тиску пального, аби вона побачила, як зростає тиск), запалення, кнопка стартера.
Закрутився пропелер, – двигун завівсь одразу: спочатку чотири циліндри, потім п'ять, шість, ревіння вщухло до бурчання лева, щасливого, що його знову розбудили. Зараз стрілки на всіх приладах ожили: тиск мастила, рівень вакууму, амперметр, вольтметр, індикатор курсу, штучний горизонт, навігаційні прилади. Загорілася шкала радіостанції, в навушниках почулися голоси. Знайома сцена, учасником якої з часу закінчення школи я ставав тисячі разів у тому літаку. Зараз Леслі мені подобалася не менше ніж колись.
Із контрольної вежі аеропорту я отримав необхідну інформацію, перемовився з диспетчером, повідомив, що ми – це "Меєрс", а не малюк "Невіон", відпустив гальма, й ми прокотилися півмилі до початку злітної смуги. Леслі спостерігала за роботою приладів, за літаками, які котились по землі, приземлялися, злітали. І спостерігала за мною.
– Я не зрозуміла жодного слова з того, що вони говорили, – сказала Леслі. Її волосся було стягнуте на потилиці й ховалося під кремовим беретиком. Я почував себе пілотом приватної авіакомпанії, якому вперше довелось обслуговувати вродливого президента.
– Це мова неба, своєрідний код, – пояснив я. – Ми розуміємо його, бо достеменно знаємо, що й коли треба говорити: номер літака, номер злітної смуги, послідовність, із якою літаки піднімаються в повітря, напрямок вітру, курс. Можна, звичайно, сказати щось, чого не сподіваються почути на контрольній вежі. Наприклад: "Це – "Меєрс", три, дев'ять, Майку, в нас тут сендвічі з сиром. Передайте, будь ласка, майонез". Диспетчер одразу вийде на зв'язок: "Що? Що? Як ви кажете?" А все тому, що таке поняття, як сендвічі з сиром, не існує в авіаційній говірці.