Невже мене врятувало видіння?
Мене захистили небезпідставно.
Невже, схилившись на користь любові, замість смерті я обрав життя?
ТРИДЦЯТЬ ШІСТЬ
Змія згорнулася кільцями в колії дороги, ладна кинутися на нашу вантажівку, що наближалася зі швидкістю десять миль на годину. Я різко загальмував і простяг руку до мікрофона.
– Егей, Вукі, ти мене чуєш?
Я зачекав хвилю. Леслі відповідала по радіо з трейлера позаду вантажівки:
– Так. Чому ми зупинилися?
– Змія заступила нам дорогу. Заглянь до довідника про змій. Я тобі її опишу.
– Я миттю, любий!
Я під'їхав ближче до плазуна, звернув з дороги, щоб не зачепити його. Змія ніби нахмурилася й лизнула повітря чорним язичком. Коли загудів двигун, вона заторохкотіла і почулося сухе сичання: я вас попереджаю...
Яка смілива змія! Мені б її відвагу, я міг би голіруч вистояти проти танка заввишки як хата, вширшки як три: "Не наближайся! Я попереджаю тебе!.."
– Ось книжка про змій, – озвалася Леслі по радіо. – Будь обережний. Залишайся всередині й не відчиняй кабіну, гаразд?
Он як, сказала змія. Ти послухаєшся її й будеш обережним. Це моя пустеля. Будеш щось замишляти проти мене, я вб'ю твою вантажівку. Я не хочу цього робити, але якщо вимусиш мене, мені не лишиться вибору. Жовті очі дивилися на мене не блимаючи, язик обмацував повітря.
Леслі не могла втримати своєї допитливості:
– Я вийду подивитися...
– Ні! Краще залишайся в трейлері. Тут, у пісках, їх може бути ціле кубло. Чула?
Тиша.
– Леслі?!
Тиша.
У дзеркалі заднього огляду я побачив, як від трейлера відокремилася постать і рушила в мій бік. У цих сучасних стосунках між чоловіком і жінкою, подумав я, по-справжньому бракує слухняності.
– Вибач, – звернувся я до змії. – Ми зараз повернемось.
Я розвернув вантажівку й зупинився біля Леслі. Вона сіла з правого боку. В руках тримала дві книжки: "Польовий довідник рептилій і земноводних" та "Путівник натураліста Сьєра-Клубу "Південно-західна пустеля".
– Де змія?
– Чекає на нас, – відповів я. – А зараз я хочу, щоб ти залишалась у кабіні. Хочу, щоб ти й носа не показувала з вантажівки. Зрозуміло?
– Як ти, так і я... – В повітрі запахло пригодою.
Змія ані зрушила з місця, своїм сичанням змусивши вантажівку зупинитися.
Що, знову назад! Як собі хочеш, але далі ані на дюйм.
Леслі перехилилася через мене, щоб краще роздивитися.
– При-віт! – сказала вона весело й грайливо. – Привіт, зміїочко! Як справи?
Жодної відповіді. Щоб ви сказали, бувши пустельною гримучою змією, якби милий погожий дівочий голосок запитав вас: "Як справи?" Ви б не знали, що відповісти. Заблимали б очима, але нічого не сказали б у відповідь.
Леслі сіла на місце й розгорнула першу книжку:
– Що в неї за колір, по-твоєму?
– Змія зеленкувато-піщаного кольору, кольору пороху, блідо-оливкового. Чорні бобовидні плями на спині, смуги світлішого оливкового відтінку, навколо них спина майже біла. Широка й плеската трикутна голова, маленькі ніздрі.
Леслі перегорнула кілька сторінок.
– Ти дивися, тут трапляються досить суворі екземпляри. Вона дуже велика?
Я всміхнувсь. Останнім часом, коли одне з нас виявляло схильність до статевої дискримінації, друге завжди його поправляло. Делікатно або й не дуже. В залежності від обставин. У Леслі це виходило краще.
– Це не маленька змійка, – сказав я. – Якби витяглася вздовж... це було б, мабуть, футів чотири?
– Чи можна сказати, що овальні плями ближче до хвоста звужуються до малопомітних поперечних смуг?
– Щось таке. Ні. Чорні та білі смуги на хвості. Вузькі – чорні й широкі – білі.
Змія розпросталася й поповзла в траву край дороги. Я торкнувся стартера, щоб завести двигун, і вона одразу ж знову згорнулась кільцями, її очі запалали, затремтів хвіст: я попереджала вас, і то ніякі не жарти! Якщо хочете, щоб ваша вантажівка померла, то так і буде! Тримайтесь подалі від мене, так, аби вас бачила, інакше...
– Луска розташована вздовж тіла в двадцять п'ять рядів? – запитала Леслі. – Ось воно! Чорні та білі кільця навколо хвоста! Або ще це: "Світлі смуги за очима тягнуться назад під кутом до рота..."
Бачите цю світлу смугу за очима? – наче промовила змія. – Що ще ви хочете почути від мене? Тримайте руки так, щоб я їх бачила, й поволі йдіть собі геть...
– Маєш рацію! – вигукнув я. – Це вона. Як називається?
– Гримуча змія, – прочитала Леслі. – Crotalus scutrelatus. Ось вона на фотографії.
Змія на ілюстрації не всміхалася.
Леслі відкрила "Путівник натураліста", перегорнула сторінки. – "Доктор Лоу стверджує, що гримуча змія цього виду має унікальну отруту нервово-паралітичної дії, для цієї отрути ще не винайдено антитоксичної імунної сироватки, укус потенційно небезпечніший, ніж західної діамантової змії, з якою ії часто плутають".
Тиша. Оскільки поряд жодної західної діамантової, то цю змію нема з чим переплутати.
Ми з Леслі перезирнулися.
– Мабуть, краще лишатись у вантажівці, – запропонувала Леслі.
– Я й сам не відчував надто сильного бажання виходити.
Аякже, засичала гримуча змія, горда й сувора. Не треба робити різких рухів...
Леслі знову виглянула з кабіни:
– Що вона робить?
– Каже, щоб я не робив різких рухів.
По деякому часі змія розпросталася, не зводячи з нас очей, готова до будь-яких витівок з нашого боку. Але не дочекалась.
Чи помру, майнуло мені, якщо вона мене вжалить? Звичайно, ні. Я поставлю психічний щит, перетворю отруту на воду або на пиво, позбавлю впливу загальноприйняте переконання, що змії вбивають. Я б міг це зробити. Однак саме зараз немає потреби випробувати себе.
Ми захоплено спостерігали за плазуном.
Я подумки зітхнув. Так, я відчув був дурний набридливий легкопередбачуваний наказ із підсвідомості: вбити! Що, коли рептилія вскочить у машину й стане всіх кусати? Краще взяти лопату й гримнути її по голові, перш ніж таке трапиться. Це – найсмертоносніша змія пустелі. Взяти рушницю й розстріляти її, перш ніж вона вб'є Леслі!
Ох, Річарде, яке розчарування, що певна частина тебе й досі мислить так потворно й жорстоко. Вбити. Коли ти досягнеш того рівня, де вже немає страху?
Я звинувачую себе несправедливо! Думка про те, щоб убити, народилася випадково, через переляк і божевільний здогад. Я не несу відповідальності за свої здогади, – тільки за вчинки, за остаточний вибір. Мій вибір – віддати належне цій змії. Вона є проявом істинного життя, такого ж істинного, як і ця двонога істота, яка звикла використовувати знаряддя праці, водити вантажівки, яка нікому не поступається запальністю й здатна навчатись. У цей момент я був готовий повернути лопату проти кожного, хто зважився б виступити проти нашої сміливої гримучої змії.