ДИРЕКТОР. Якщо це цікавить вас особисто, то скоріше за все – ні.
РІЧАРД. Отримаєте ви чотириста підписів чи чотири тисячі...
ДИРЕКТОР. Ми звикли отримувати такі петиції. Ми не надаємо їм значення.
РІЧАРД. А якщо під зверненням буде сорок тисяч підписів, якщо все населення Медфорда виступить проти оборудки, це матиме для вас якесь значення?
ДИРЕКТОР. Для мене – ні.
РІЧАРД. А якщо проти будуть фахівці з лісівництва, ви прислухаєтеся до них?
ДИРЕКТОР. Ні. Мене не хвилюють будь-які публічні виступи.
РІЧАРД. Ми б хотіли зрозуміти, чому ви такі впевнені, що варто наполягати на своєму, незважаючи на протести громадськості.
ДИРЕКТОР. Ну, ми просто займаємося своїми справами.
РІЧАРД. Траплялося таке, що ви скасовували продаж лісу з огляду на протести громадськості?
ДИРЕКТОР. Ні. Ніколи.
Спостерігаючи за екраном комп'ютера, Леслі навіть не зворухнулася.
– Чудово. Збережімо цей текст у файлі "Відсутність доброї волі" на дискеті номер двадцять два після файла "Угода порушує закон про охорону довкілля".
Леслі дуже рідко сердилася на наших опонентів. Вона документувала докази, записала їх до окремих файлів, тим самим готуючи матеріали для розгляду в суді.
Якось я сказав їй:
– Якби ми мали належні психічні здібності й довідалися, коли та як директор відділення помре... Якщо б нам було відомо, що йому лишилося жити два дні – до післязавтра, бо, скажімо, з вантажівки впаде колода й привалить його, чи змінилося б наше ставлення до нього?
– Ні, – відповіла Леслі.
Гроші, од яких відмовилася податкова служба, були витрачені на сплату досліджень: "Попередній аналіз складу води в струмках Грауз-Кріка, Вотерз-Ґалча, Мюл-Кріка та інших у водному басейні округу Джексон, штату Ореґон", "Звіт про небажані наслідки запланованої вирубки лісу в місцевості Ґрауз-Кріка та вплив лісозаготівельних робіт на анадромні види риби й лісову фауну", "Економічний огляд угоди про продаж лісу в районі Ґрауз-Кріка". І ще вісім інших з такими ж хитромудрими назвами.
Час по час ми стояли на груні й розглядали ліс. Устигли звикнути до думки, що він такий самий незнищенний, як гори. А тепер сприймали його, як тендітне сімейство рослин і тварин, що живуть у гармонії, підтримуючи нестійку рівновагу, не підозрюючи про небезпеку вимирання, яку несуть їм люди з бензопилами.
– Тримайся, лісе! – гукали ми в гущавину. – Тримайся! Не турбуйсь! Обіцяємо зупинити їх!
Іншим разом, коли було ніколи й угору глянути, ми кидали погляди у вікно:
– Робимо все, що в наших силах, – бурмотіли ми.
Комп'ютери були нашою зброєю, яка не поступалася револьверам часів підкорення Заходу. Перш ніж привести механізм у рух і почати знищення лісу, бюро з питань землекористування дає громадськості тридцять днів на підготовку протестів проти продажу лісу. Там очікують отримати від громадян кілька сторінок із пристрасними закликами й слізним проханням пощадити природу. Від нас, нашої групи та її персональних комп'ютерів, надійшло три томи обсягом шістсот сторінок, які містили задокументовані матеріали, приклади й докази. Копії усіх документів ми надіслали до Сенату й Палати представників, до преси.
Битва з бюро відбирала ввесь наш час і тривала двадцять місяців.
Я продав усі свої літаки. Вперше за все доросле життя минали тижні й місяці, а я жодного разу не літав, не піднімавсь у небо. Замість того щоб окидати землю поглядом з борту улюблених свободолюбних машин, я спостерігав за ними з землі, згадуючи, як багато важить для мене можливість літати. Так ось як почувають себе створіння, прикуті до землі, думав я. Бр-р-р!
Аж ось якось у середу, наче підтверджуючи затяту впевненість Леслі, на моє велике здивування, уряд прийняв рішення скасувати продаж лісу.
– Умови продажу передбачали порушення положень і процедури, якими керується бюро з питань землекористування, і тому не можуть вважатися законними, – повідомив журналістам заступник директора відділення бюро в штаті Ореґон. – Аби не порушувати своїх власних положень, у нас не лишалося вибору й ми відмовились від продажу, відхиливши всі пропозиції.
Директора місцевого відділення не розчавило колодою. Його та ще регіонального менеджера перевели за межі штату в інші ешелони бюрократичної системи.
Наша перемога вмістилась у два речення офіційного повідомлення.
– Будь ласка, не забувай одного, – сказала мені Леслі, вимкнувши комп'ютер. Той уперше з початку кампанії отримав можливість охолонути. – Гасло урядової пропаганди – "Боротися з муніципальною владою неможна". Але якщо люди зважилися виступити проти неї... просто жменька людей проти чогось велетенського й несправедливого, то ніщо – ніщо! – не може їх зупинити!
Леслі впала на ліжко й проспала три доби поспіль.
СОРОК ОДИН
Якось у самому розпалі боротьби з бюро пробив час податкової служби, чого ніхто не помітив. Служба зволікала чотири роки й не приймала щодо мене жодного рішення. Давно минув рік, коли я пропонував ліквідувати мою заборгованість у розмірі мільйона доларів, проголосивши себе банкрутом.
Поки тривала війна із землекористувачами, в нас не лишалося жодної вільної хвилини на обдумування варіанту банкрутства, а коли битва завершилася, ми тільки про це й думали.
– У тому нічого привабливого, маленька Вукі, – сказав я. Це була моя четверта мужня спроба спекти лимонний торт за рецептом її мамусі. – В нас нічого не залишиться. Мені доведеться починати з нуля.
Леслі накривала стіл до вечері.
– Ні, не доведеться, – відповіла вона. – В правилах про оголошення банкрутства говориться, що тобі повинні залишити "знаряддя, необхідне для праці". У тебе ще залишиться якийсь мінімум, щоб ти не загинув з голоду надто швидко.
– Справді? Будинок буде за нами? Дах над головою? – Я тоненько розкачав тісто, виклав його на деко й подумки закликав на допомогу добрих фей кондитерської справи.
– Будинок – ні. Навіть трейлера нам не залишать.
– Ми можемо жити в лісі.
– Аж до такого не дійде. В кінозірки є деякі збереження. Не забувай: вона ще не банкрут. Але ось як ти поставишся до втрати прав на свої книжки! Як сприймеш те, що хтось перекупить авторські права й ставитиме другосортні картини на основі твоїх прекрасних книжок?