Вислухайте ж усю правду до кінця — хіба не повинен я висловити вам її у відповідь на ваші п'янкі лестощі? Якщо шлюб із знаменитим чоловіком і тішить жіноче самолюбство, то незабаром жінка помітить, що її геній нічим не відрізняється від інших людей. І чим більше сподіваються від нього чудес, тим менше виправдовує він покладені на нього великі надії. Й тоді уславленого поета чекає те саме, що й жінку, чию красу занадто розхвалили. "А я думав, вона куди гарніша",— скаже чоловік, уперше її побачивши. Бо вона більше не відповідає портретові, якого намалювала уява,— чарівниця, що їй завдячую я вашого листа. І зважте, що творчі здібності розвиваються і розквітають лише у сферах невидимих. Дружина поета зазнає через це тільки прикрощів і незручностей, вона бачить, як виготовляють дорогоцінності і знає, що ніколи себе ними не прикрасить. Якщо ви засліплені блиском слави, то знайте, що її втіхи — недовговічні. Та й хто б не роздратувався, зустрічаючи стільки перешкод на шляху, який спочатку здавався гладесеньким, і знайшовши саму кригу на вершині, здалеку такій осяйній! Крім того, жінки, не звичні до життєвих знегод, дуже скоро перестають цінувати те, чим раніше захоплювалися — досить їм лише переконати себе, що вони розгадали його суть і призначення.
На закінчення листа хочу сказати (і ви помилитеся, якщо побачите за цими словами приховане прохання, вони — лише порада друга), що задушевне листування можливе тільки між людьми, які нічого не приховують одне від одного. Чи захочете ви показати себе такою, яка ви є, незнайомому чоловікові? Ставлю крапку, не снуючи ніяких здогадів на цю тему. Прийміть цього листа, панно, як знак пошани, що її ми повинні виявляти до всіх жінок, навіть до незнайомок у масках".
Цілий день носити цього листа під корсетом на розпашілих грудях! Відкласти його читання до півночі — на ту годину, коли всі уже сплять, з болісним хвилюванням, породженим палкою уявою, чекати настання цієї урочистої тиші! Благословляти поета, наперед перечитати подумки тисячі листів, уявляти собі все, тільки не цю краплю холодної води, яка падає на прозорі витвори фантазії і розчиняє їх, як розчиняє синильна кислота живу матерію! І не дивно, що Модесті захотілося сховатися — сховатися від самої себе, бо ж вона була сама в кімнаті — й, погасивши свічку, дівчина занурилась обличчям у подушку і заплакала гіркими слізьми.
Стояла перша половина липня. Модеста підвелася, підійшла до вікна і розчахнула його. Їй бракувало повітря. До кімнати влилися пахощі квітів разом з прохолодою і таємничими ароматами ночі. Освітлене місяцем, море виблискувало, мов дзеркало. В парку Вількенів затьохкав соловей.
"Ось він який, мій поет!" — подумала Модеста, і гнів її вщух.
Найрозпачливіші думки проносились у її голові. Лист поета вразив її в саме серце, і вона захотіла перечитати його. Запалила свічку і заглибилася в цю вишукану прозу, аж поки до неї долинув натужний подих реального світу.
"Він має слушність, а я помиляюся,— сказала собі Модеста.— Але хіба могла я припустити, що під зоряним плащем поета ховається мольєрівський дід73"?
Якщо заскочити жінку чи дівчину на місці злочину, вона затаїть глибоку ненависть проти свідка або винуватця своєї помилки. І ось навіть щира, безпосередня і замкнута Модеста відчула неподоланне бажання отримати перемогу над цим бездоганно логічним розумом, зловити його на якійсь суперечності, відповісти ударом на удар. Сонячний промінь, що торкнувся обличчя цієї невинної дівчини, в якої читання романів, довгі розмови з умирущою звабленою сестрою та небезпечні роздуми в самотині розбестили тільки уяву, захопив її зненацька. Цілих три години мандрувала вона по неозорому морю Сумнівів. Такі ночі ніколи не забуваються. Не вагаючись, Модеста сіла за китайський столик — подарунок від батька — і написала листа, продиктованого пекельним духом помсти, який зачаївся в серці кожної дівчини.
III
"Панові де Каналісу
Шановний добродію!
Ви, безперечно, великий поет і навіть більше, ніж великий поет: ви чоловік порядний. Написавши з такою шляхетною відвертістю дівчині, що стояла на краю прірви, ви, сподіваюся, без найменшого лицемірства, без ухилянь відповісте мені й на ось яке запитання:
Чи написали б ви такого самого листа у відповідь на мій, чи висловили б ті самі думки і тими самими словами, якби хто-небудь шепнув вам на вухо — а може, це й правда! — що в панни О. д'Еста-М. шість мільйонів посагу, і вона не хоче мати своїм повелителем йолопа?
Розгляньте таке припущення і повірте в нього бодай на хвилину. Будьте відверті зі мною, як із самим собою, нічого не бійтесь, я доросліша за свої двадцять років, і жодне признання, аби тільки воно було щирим, не зашкодить вам у моїх очах. Після того як я прочитаю це зізнання — якщо, звісно, ви зволите прислати мені його — я відповім на ваш перший лист.
Я вже висловила свій захват перед вашим незрівнянним талантом, дозвольте мені тепер віддати належне вашій делікатності та порядності, що зобов'язує мене й надалі вважати себе вашою відданою шанувальницею
О. д'Еста-М.".
Прочитавши цього листа, Ернест де Лабрієр вийшов прогулятися по бульварах; у його душі здійнялася буря, схожа на ту, яка шаленіє на морі, коли вітер налітає з усіх боків, люто шарпає і носить по хвилях маленького човна.
Який-небудь пересічний молодик, справжній парижанин, тільки й сказав би: "Еге, та ця крихітка бувала в бувальцях!" Але Ернест, хлопець з шляхетною і чистою душею, сприйняв цей заклик до правди, цю вимогу присягтися у своїй щирості з таким хвилюванням, що в його душі пробудилися три судді, які ховаються у глибині нашої совісті: Честь, Істина й Справедливість — і звернулися до нього з такими словами:
"Дорогий Ернесте,— казала Істина,— звичайно ж, ти не читав би проповідь багатій спадкоємиці! Так, так, любий хлопче, ти негайно вирушив би до Гавра, щоб довідатися, чи дівчина гарна, і ти напевне зажурився б, що вона віддала перевагу знаменитому поетові. А якби тобі пощастило зробити підніжку другові, якби тебе прихильно зустріли замість нього, панна д'Еста видалася б тобі бездоганною!"
"Отакої! — озвалася Справедливість.— Ви, люди розумні й талановиті, але з порожньою кишенею, нарікаєте, що багаті дівчата одружуються з чоловіками, яких би ви не взяли до себе в лакеї, ви обурюєтеся практицизмом нашого століття, що прагне поєднувати гроші з грішми і ніколи не поєднає вродливого й талановитого, але бідного юнака з вродливою, шляхетною і багатою дівчиною! І ось одна така дівчина повстає проти звичаїв своєї епохи, а поет відповідає їй ударом, спрямованим у саме серце!"