Можливо, любий друже, тепер, коли я в усьому призналася, вам видасться надто безглуздим ім'я, яким я підписувала свої листи. Але мене звуть Модеста, і, як легко переконатися, я майже не обманювала вас, підписуючись О. д'Еста-М. Не вводила я вас у оману й тоді, коли писала про свій статок; він, я думаю, досягає тієї суми, яка спонукала вас переглянути свої погляди на шлюб. Я говорю про це так просто, бо знаю, що гроші для вас не мають ваги. І все ж дозвольте мені сказати, яка я щаслива, що завдяки своєму багатству можу дати нашому щастю цілковиту свободу, сказати: "їдьмо!", якщо нам заманеться побачити нові краї, і, сидячи поруч, мчати у зручному екіпажі, не турбуючись за гроші. А ще я дуже рада, що маю змогу надати вам право сказати королю: "Я володію тим багатством, яке ви бажаєте бачити у своїх перів!" Бодай у цьому Модеста Міньйон буде вам корисна, а її золото знайде найшляхетніше застосування. Щодо вашої покірної слуги, то ви вже бачили її одного разу невдягненою у вікні... Атож, білява дочка білявої праматері Єви була справді вашою незнайомкою. Але як мало сьогоднішня Модеста схожа на вчорашню! Та вчорашня була вбрана в саван, а нинішня (я вже, здається, про це вам писала) отримала від вас у дар живе джерело життя. Кохання, чисте й дозволене, кохання, яке схвалить батько, що повернувся з мандрів — і повернувся багатим! — підвело мене з могили, де я спочивала, і я встала з неї невинною, мов дитя, і водночас сильною. Ви пробудили мене, як сонце пробуджує квіти. Погляд вашої коханої вже не той, що у колишньої такої зухвалої Модести. О ні, він сором'язливий, він бачить щастя і цнотливо ховається під віями. Сьогодні я боюся, що я не гідна своєї долі. Король з'явився в усій славі, і його віддана раба просить свого повелителя прощення за надмірну сміливість, як просив у кавалера де Граммона прощення гравець, що по-шахрайському обіграв його в кості. Так, дорогий поете, я буду твоєю Міньйоною93, але Міньйоною щасливішою, ніж героїня Гете, бо ти ж не позбавиш мене батьківщини, правда? А моя батьківщина — в твоєму серці. В ту мить, коли я, твоя наречена, писала ці слова, соловей у парку Вількенів відповів мені замість тебе. О, скажи мені скоріше, що соловей не обманював мене, виводячи свою чисту, виразну, дзвінку трель, яка, наче благовіст, наповнила моє серце радістю і коханням!
Мій батько буде в Парижі проїздом з Марселя. Він неодмінно повідомить свою адресу банкірській фірмі Монжено, з якою його поєднують ділові стосунки. Сходіть до нього, мій любий Мельхіоре, скажіть, що ви кохаєте мене, але не проговоріться, як я кохаю вас, хай це назавжди залишиться таємницею між нами і Богом. Я ж, мій коханий, про все розповім матері. Та, чиїми предками були Валленроди, Тушталі, Бартеншільди, зрозуміє мене і поцілунком висловить своє схвалення, вона буде така щаслива, коли довідається про нашу таємну і романтичну поему, таку земну й таку божественну водночас! Ви вислухали признання дочки, і тепер вам лишається дістати згоду графа де Лабасті, батька вашої
Модести.
Р. S. Але в жодному разі не приїздіть до Гавра без згоди мого батька. Якщо ви мене любите, ви знайдете його, коли він буде проїздом у Парижі".
— Що це ви робите о такій пізній годині, мадмуазель? — спитав Дюме.
— Я пишу листа батькові, — відповіла вона старому солдатові.— Адже ви завтра їдете до Парижа, чи не так?
Не знаючи, що відповісти, Дюме пішов спати, а Модеста стала писати довгого листа батькові.
Наступного дня Франсуаза Коше, налякана гаврським штемпелем на конверті, особисто принесла листа своїй молодій господині в Шале і забрала той, якого написала Модеста.
"Панні О. д'Еста-М.
Серце підказало мені, що ви — та перевдягнена і схована під вуаллю жінка, яка приходила до церкви з Латурнелями, адже вони мають лише сина. О моя кохана, якщо ви живете скромно, без блиску, без слави і навіть у вбогості, ви не уявляєте, яку радість принесе мені ця звістка! Ви тепер мене знаєте — чому б вам не сказати мені всю правду? Щодо мене, то я поет тільки завдяки коханню, завдяки своєму серцю, що пробудилося ради вас. О, якою великою має бути моя любов, щоб я примусив себе залишитися тут, у готелі "Нормандія" і не піти в Інгувіль, який я бачу із своїх вікон? Чи покохаєте ви коли-небудь мене так сильно, як я вже кохаю вас? Поїхати з Гавра в Париж у такій непевності — чи не означає це бути покараним за свою любов, ніби за злочин? Я скоряюся сліпо. О, хоч би скоріш отримати вашого листа, бо якщо ви окутали себе таємницею, то я відплатив вам тим самим, і я повинен нарешті скинути маску свого інкогніто, сказати вам, який з мене поет і відмовитись від слави, позиченої мені на короткий термін".
Цей лист неабияк стривожив Модесту, і вона знову й знову перечитувала останні рядки, намагаючись збагнути їхній таємний зміст, але повернути своє освідчення в коханні вона не могла, бо Франсуаза вже віднесла його на пошту. Модеста піднялась до себе в кімнату й написала відповідь, вимагаючи пояснень.
Тим часом у Гаврі відбувалися різні дрібні події, які, проте, незабаром змусили Модесту забути про свої тривоги. Спустившись рано-вранці в місто, Дюме швидко довідався, що жоден архітектор до Гавра учора не приїздив. Розлючений брехнею Буча, яка свідчила про очевидну змову, бретонець просто з мерії кинувся до Латурнелів.
— Де ж ваш глибокошановний Буча? — спитав він у свого друга нотаря, не побачивши клерка в конторі.
— Буча, друзяко, вже в дорозі до Парижа, він пароплавом вирушив. Сьогодні вдосвіта зустрів у порту моряка, який розповів йому, що його батько, шведський матрос, забагатів. Був він начебто в Індії, служив у якогось князя,— їх там звуть магараджами, — а тепер він у Парижі...
— Все це вигадки і нахабна брехня! О, я знайду цього клятого горбаня, умисне поїду в Париж і знайду! — вигукнув Дюме.— Буча нас ошукав! Він щось знає про Модесту, а нам нічого не каже. О, якщо він з нею у змові!.. Він ніколи не стане нотарем, я втопчу його в багнюку, з якої він вийшов, я його...
— Вгамуйся, друже, не слід вішати злочинця до суду,— сказав Латурнель, наляканий роздратуванням Дюме.