— А знаєш, Ернесте,— сказав Каналіс, доливаючи Буча вина,— з цього славного хлопця вийшов би чудовий секретар посольства...
— Такий чудовий, що зіпхнув би свого патрона! — зауважив карлик, кинувши на Каналіса погляд, зухвалість якого потонула в шумовинні шампанського.— Вдячності я не знаю, зате лукавства в мені досить, щоб сісти вам на шию. Уявляєте: великий поет недоноска несе!.. А втім, це часто трапляється... коли поет приходить до видавця з новою книжкою. Ну чого ви дивитесь на мене так, ніби я шпаги перед вами ковтаю? Ех мій дорогий генію, ви ж людина великорозумна і чудово знаєте, що тільки йолопи вірять у вдячність. Це поняття є в словнику, але воно відсутнє в людському серці. Вдячність має ціну лише на гірських вершинах, які не називають ні Парнасом, ні Піндом117. Чи не думаєте ви, що я в несплатному боргу перед дружиною мого патрона, яка виховала мене? Таж усе місто сплатило їй цей борг хвалою, пошаною, захопленням, тобто найповноціннішою монетою. Я не визнаю добродіянь, якими користуються, наче капіталом, щоб отримати проценти у вигляді потішеного самолюбства. Люди торгують послугами, а вдячність — одна з форм оплати — ото й усе. Зате інтрига — зовсім інше діло, вона — моє божество. Як,— вигукнув він у відповідь на осудливий жест Каналіса,— невже ви не захоплюєтеся, коли людина спритна легко обводить круг пальця генія? Адже це вимагає тонкої спостережливості, вміння підмітити вади і слабості тих, хто стоїть вище за нас, і обрати слушний момент. Запитайте в дипломатів, хіба найблискучіший їхній успіх — це не перемога хитрощів над грубою силою? Якби я служив вашим секретарем, пане барон, ви незабаром стали б міністром, бо я був би зацікавлений у цьому і навіть дуже! Хочете дістати доказ мого хисту в цих справах? Ну, то слухайте. Ви обожнюєте панну Модесту, і ви маєте слушність. Я глибоко її шаную — вона справжня парижанка. Іноді й у провінції трапляються парижанки, то там, то там... Наша Модеста — дівчина з розумом, така допоможе чоловікові пробитись нагору. Але ви маєте грізного суперника в особі герцога. Що ви мені дасте, коли я через три дні спроваджу його з Гавра?
— Допиймо пляшку,— сказав поет, наповнюючи келих Буча.
— Я сп'янію,— сказав клерк, перехиляючи дев'ятий келих шампанського.— У вас знайдеться ліжко, де я міг би поспати з годинку? Мій патрон здержливий, як верблюд, а пані Латурнель йому до пари. Вони люди суворі і ще стануть мене сварити... І правильно зроблять, бо голова в мене ні к бісу. А мені ж іще акти складати!..— Потім згадавши про щось і без усякого переходу, як це властиво п'яним, він вигукнув: — Ох, і пам'ять же в мене! Не поступиться моїй вдячності.
— Буча, ти собі суперечиш! — вигукнув поет. — Тільки щойно ти хвалився, що не знаєш вдячності.
— Аж ніяк,— відповів клерк.— Просто я забудькуватий. Хто забуває, той клопоту не знає. А коли мені це вигідно — ого, який я вдячний! Будьте певні, з мене вийде секретар хоч куди!
— А яким чином ти спровадиш герцога? — спитав Каналіс, задоволений, що розмова сама повертає в бажаному для нього напрямку.
— Це вас не стосується! — заявив клерк, голосно гикнувши.
Він покрутив головою, що з'єднувалася з плечима без шиї, і перевів погляд з Жермена на Лабрієра, з Лабрієра на Каналіса, як людина, котра вже сп'яніла і боїться, чи не зменшилася до неї пошана тих, хто на неї дивиться, бо коли всі почуття тонуть у вині, на поверхні лишається одне самолюбство.
— Послухайте, великий поете, та ви ж до всього ще й великий хитрун! Ви, мабуть, приймаєте мене за одного з ваших читачів. Це ж ви, признайтеся, змусили свого друга скакати що є духу в Париж і там зібрати відомості про родину Міньйон... Я все вигадую — я вигадую, ти вигадуєш, він вигадує... Ну гаразд. Але зробіть ласку, не вважайте мене за йолопа. Розрахунок у мене точний... Я ніколи не гублю тями. Я ж не якийсь там п'яничка, а старший клерк метра Латурнеля... Моя душа — це шухляда за сімома замками... Мій язик не викаже жодної таємниці клієнтів. Я знаю все — і я нічого не знаю. А моя пристрасть усім відома. Я люблю Модесту, вона моя учениця, і вона зуміє вдало вийти заміж... Я б і герцога заморочив, якби виникла потреба... Але вона за вас хоче...
— Жермене, каву й лікери! — звелів Каналіс.
— Лікери? — повторив Буча, затуляючись долонею, ніби куртизанка, що вдає з себе невинну діву.— О мої бідолашні акти! Там якраз лежить один шлюбний контракт. А наш молодший клерк — дурень заплішений... Ще переплутає статті в контракті й з...зазіхне на нев...від'ємне добро майбутньої дружини. Він кр...расенем себе в...важає, бо до стелі ростом вигнався... Б...бовдур, та й годі!
— Ось випийте "Чайного крему" — це лікер з островів...— сказав Каналіс.— Ви людина, з якою панна Модеста радиться, тож скажіть мені...
— Авжеж, радиться... Вона завжди зі мною радиться...
— І як ви гадаєте, кохає вона мене? — спитав поет.
— Звіс...сно, більше, ніж г...герцога! — відповів карлик, пробуджуючись із п'яного заціпеніння, яке він чудово розіграв.— Вона любить вас за вашу некорисливість. Вона казала мені, що заради вас готова на жертви, готова обходитися без розкішних уборів, тратити на рік тільки тисячу екю, усім своїм життям довести, що ви розумно вчинили, одружившись із нею... І вона т...така (напад гикавки) чесна... Ох, і чесна ж... Та й освічена... Усе вона знає... Ось яка це дівчина.
— Стільки переваг — і триста тисяч франків на додачу, так? — сказав Каналіс.
— А чого ж! Цілком можуть дати за нею і таку суму,— з ентузіазмом зауважив клерк,— Батько свою дочку любить. Татусь Міньйон — дав би й мільйон! (Та, на жаль, не може). Поважаю його. Він останнє віддасть, аби краще прилаштувати єдину дочку... Реставрація (напад гикавки) привчила полковника існувати на половину пенсії, і він буде радий-радісінький жити тихенько та скромненько разом з Дюме у Гаврі. А всі свої триста тисяч віддасть улюбленій доньці... І не забувайте про Дюме, він же обіцяв віддати свій статок Модесті. А Дюме бретонець. Він так сказав — отже, й договору не треба. Він свого слова не зрадить. А грошей у нього не менше, ніж у патрона. Обидва вони дослухаються до моєї думки, як от і ви сьогодні, хоча з ними я ніколи не балакаю так доладно і так багато. Ну, я їм і сказав: "Ви надто багато вгатили грошей у віллу". Якщо Вількен залишить її вам, ці двісті тисяч франків не дадуть і сантима прибутку... І залишиться у вас усього сотня тисяч на всі випадки життя. А цього, як на мою думку, не досить, бігме, не досить... Останнім часом полковник і Дюме усе радяться між собою та радяться. Повірте мені, Модеста багата. В порту та в місті дурниці базікають, вони просто заздрять... У всьому департаменті ви не знайдете дівчини з таким посагом! — вигукнув Буча і розчепірив пальці, щоб ліпше підрахувати.— Двісті — триста тисяч готівкою,— сказав він, загинаючи вказівним пальцем правої руки великий палець на лівій,— по-друге, вілла Міньйон, хоч і неприбуткова, а все ж таки вілла,— провадив він, загинаючи вказівного пальця,— і по-третє, статок Дюме! — додав він і загнув середній палець.— Як бачите, у крихітки Модести буде шістсот тисяч, коли обидва солдафони подадуться на той світ під командування отця небесного.