— Хто там? — почулося з-за дверей.
— Політіс,— сказав рибалка.
Верхня половинка відчинилася, і в ній з'явився чоловік, ще вищий за Стоуна. Риси обличчя в нього були грецькі, але шкіра чорна, як у єгиптянина або сі-рійця. Справжній джин. Високий темно-коричневий череп був зовсім лисий. Навколо очей дрібні зморшки, погляд пильний, насторожений.
— Калімера, старий пугачу,— сказав він.
— Калімера й тобі,— відповів рибалка.
— А хто це з тобою? — Він кивнув на Ніса і Стоуна.
— Відчиняй двері.
— А ти не поспішай.— Велетень Сарандакі, Сороківка, був, видно, хитрий.
— Відчиняй двері,— повторив рибалка.
— Навіщо? — спитав той тонким голосом. І широко-широко всміхнувся.
Тоді Ніс знов подумав, що треба сказати все як є.
— Я Ніс Галланос. Мені потрібно побачити когось із сірносців або Хаджі Міхалі.
— їм теж кортить бачити тебе,— глузливо сказав Сарандакі й засміявся, наче засопів ковальський міх.
— Мені треба їх бачити,— твердо сказав Ніс.
— Послухай, молодий пугачу. Ти отак раптом приходиш сюди із своїм франком і кажеш: мені потрібен Хаджі Міхалі. А звідки тобі відомо, що я його знаю?
— Знаєш,— сказав Ніс, дивлячись йому у вічі.— Мені потрібен молодий сірносець.
— Навіщо?
— Бо мені потрібен Хаджі Міхалі. Де його знайти?
— Нібито ти не знаєш.— Саран дані весело сміявся.
— А от і не знаю,— сказав Ніс.— Кажи, де він.
— Не гарячкуй,— повільно й весело мовив Саран-дакі. Його, видно, усе це неабияк тішило.— Я зроду про такого не чув.
— А про Талоса? Брата Екса.
— Ні.
Ніс терпляче й докладно став розповідати про те, як вони забрали човни з Сулії. Потім про Талоса, який з другим асстралос на ймення Берк попливли до Літ-тоса.
Якусь мить джин Сарандакі недовірливо дивився на нього.
— Хтозна, може, тут і справді знайдеться який сірносець,— сказав він і знову засміявся.
Він вийшов на вулицю й повів їх до іншої, такої ж довгої й низької хижі, що стояла просто над морем. Відчинив суцільні, сплетені з рафії двері.
— Попитайте тут своїх сірносців,— сказав Сарандакі, тикаючи пальцем усередину.
Стоун увійшов слідом за Нісом. Підлога була вимощена каменем, в одному кутку лежала велика купа білих губок. У другому кутку, в темряві, ворушилися люди.
— Талосе! — гукнув Ніс. Він нічого не міг побачити.— Талосе! — повторив ще раз. Але не був певен, що Талое тут.
Врешті хтось ознався:
— Що? Це ти, Георгію?
— Ні. Це Ніс Галланос.
Талое вийшов на світло, що падало з дверей. Його обличчя Пана сяяло невинним лукавством.
— Ти ба! — закричав він.— А ми вже думали, що вас схопили.
Вони міцно потиснули один одному руки, а Берк стояв поруч. Отак просто, ніби нічого й не сталося. Це було дуже схоже на Берка. Вони несподівано з'явилися, і він вийшов їм назустріч. Але зустрічає тепло. А Стоуна він навіть радий бачити. Ніс відчував приховану теплоту в стосунках цих двох людей і цінував її.
— Здоров, Стоуне,— першим мовив Енгес Берк.
Це привітання стало сигналом. Усі троє потисли один одному руки. Це в них вийшло якось похапцем і трохи незграбно, особливо у Берка й Ніса.
— Коли ви прибули сюди? — спитав його Стоун.
— Наступного ранку. А де ви пропадали?
— Ішли пішки,— відповів Ніс.
— Вони що, потопили ваш човен? — спитав Берк у Ніса.
— Ні,— відповів Ніс.— Ми йшли пішки тільки від Ентоса.
— Вони, хай їм чорт, мало не спіймали нас,— сказав Берк.
— Ми чули, як вони гналися за вами,— сказав Стоун.
— Цей паливода,— про Талоса,— відразу погнав у відкрите море. А вони, мабуть, шукали нас попід берегом.
Ніс тим часом квапився побалакати про все з Тало-сом. Про Ентос. А спершу про моторку. Про Хаджі Міхалі. І про те, що його, Талосів, брат Екса досі не вернувся від англійців.
— Я поживу з австралос у хатині ловців губок, поки він повернеться,— сказав Нісові Талое.
— А хіба в цьому селі живуть ловці губок?
— Ні,— відповів Талое.— Ловці губок приходять сюди влітку.
— Отой вулкан Сарандакі, судячи з кольору його шкіри, мабуть, теж ловець?
— Це знаменитий Сарандакі.— Коли хлопець починав щось розповідати, його обличчя прибирало лукавого й задоволеного вигляду.— Знаєш, чому його так прозвали? Бо він і два його брати могли пірнати на глибину сорока морських саженів. Так, аж на сорок саженів. Що глибше, то кращі губки.
— Його брати тут?
— Ні. З усіх живий зостався тільки Сарандакі. Один брат як пірнув, то більше й не виплив. А другого уколошкали наші "родичі" — метаксисти.
Ніс невиразно пригадував ловців губок із Фамагус-ти, теж чорних від постійної праці на сонці та вітрі, з широченними грудьми — від тривалих перерв у диханні.
— А де ж твій Хаджі Міхалі? — спитав Ніс.
— Тут.
■— Він уже налагодив зв'язок з англійцями?
— Та ще не зовсім,— відповів Талое.
У хлопця знов з'явився вираз зосередженого лукавства.
— Зараз я піду побалакаю з ним,— сказав він. І докинув: — Ми з австралос оце саме снідали. При-зволяйтесь і ви: чим багаті, тим і раді.
Не чекаючи відповіді, Талое рушив до дверей і вийшов.
— Куди це він подався? — спитав Берк.
— До отого Хаджі Міхалі,— відповів Ніс.
— Знаєте,— сказав йому Берк.— Ваш Хаджі Міхалі заправляє тут усім.
Вони відійшли в куток кімнати. Берк розчинив віконниці, які захряпнув був, коли почув, що хтось іде. При світлі Ніс побачив чашку з тертим часником та круглу селянську паляницю. Стоун і Ніс сіли й жадібно накинулись на їжу, вони були страшенно голодні.
— Я нічого про нього не знаю,— сказав Ніс.
— Наше щастя, коли ми виберемося звідси,— сказав Берк.
— Ви вже заводили які-небудь розмови? — спитав Стоун.
— Тут іще є п'ятеро таких, як ми,— сказав Берк.— Два англійських офіцери і троє солдатів живуть у старій хатині на горі. Я збирався зайти до них завтра. Був би вже досі зайшов, але хотів дочекатися вас.
— Англійці? — спитав Стоун.
— І він їх збирається переправляти? — поцікавився Ніс.
Ні. Цей Хаджі Міхалі не хоче випустити звідси жодного човна.
— Чому?
— Чи то чекає англійців, чи то збирається когось потурити із якогось там острова.
— Звідки це вам відомо? — спитав Ніс.
— Серед англійців є один майор. Він розмовляє по-грецьки. Він на цього Хаджі Міхалі вовком дивиться за те, що той не дає їм човнів. А Міхалі не дає, доки не прибуде хтось із Єгипту. Він, видно, надумав собі щось своє з човнами. Ми тут засядемо на цілий рік.