Ніхто не озвався й словом.
— Де ті, кого ви тримаєте під замком? — спитав вродливець. Він ступив наперед.
— У надійному місці,— сказав Хаджі Міхалі.— В надійному й добре замкненому місці.
— Ми прийшли по них,— сказав вродливець.
— З таким же успіхом ви могли б прийти по привид самого Метаксаса.
— Ми вимагаємо, щоб нам видали цих ув'язнених.
— Вони метаксисти. Роками вони пили кров із літ-тосців. Ти сам не розумієш, чого вимагаєш. Забирайся геть, чуєш? І всі забирайтеся звідси.
— Пізно вже нам домовлятися з тобою, Хаджі Міхалі,— сказав гладкий.— Ми тебе просили по-доброму, а ти відмовився. Я кажу це при всіх, щоб усі чули.
— Скоріше я з'їм своє лайно й вип'ю свою сечу, ніж дам згоду.
Вони стояли і не ворушились. Гладкий і вродливець попереду, обличчями до Хаджі Міхалі й Ніса; Стоун на одному коліні перед мінометом, як і тоді, коли пояснював його Нісові. А позаду Талое і літтосець. Отак вони й стояли, немов завмерли в перерві між діями.
— Звільніть їх,— закричав вродливець.
— Сам себе звільни. Звільни себе від клятого Іоанна Метаксаса.
— Ну? — сказав вродливець ї виставив з-під бурки томпсонівський ручний кулемет.— Ну? — закричав він.— Ну?
—< Зачекай,— сказав йому гладкий.
— Що там чекати,— сказав вродливець.— Ну?— знову мовив він до Хаджі Міхалі.
Стоуна, що стояв на коліні, здивувала поява кулемета. Він пильно дивився на нього знизу догори. Жовте мастило поблискувало при світлі. Невже ці греки не знають, як його витирати? Він був страшенно здивований, побачивши кулемет. Він не розумів, про що йде мова. Дивився тільки на кулемет. Він не бачив, як на обличчі вродливця вималювався переляк. Переляк — після того як сам зчинив цю бучу. А очі Хаджі Міхалі налилися чорною кров'ю, і в них ніби танцювали п'яні змії.
— Метаксист,— холодно сказав Хаджі Міхалі вродливцеві.— Сучий виплодок.
— Ну? — знову гримнув вродливець, але вже не так різко.
Хаджі Міхалі пильно втупився в нього. Хаджі Міхалі не здавався на його погрози, й вродливець не знав, що робити далі. Він почував себе ніяково, майже розгублено — цей зухвалий гарний грек. Ніс бачив, що він знітився, й чекав, що хтось із його супутників втрутиться.
Може, нічого й не сталося б, якби Стоун не скочив на ноги й не наважився, мов опалий парашут, на вродливця.
Може, нічого й не було б.
Може, гладкий не став би сперечатися далі й повів вродливця з мерії. Але Стоун не знав цього так, як це знав Ніс. Стоун не знав про те, що вродливець уже знітився.
У ньому спрацював його давній рефлекс: побачивши зброю, зачувши крик, відразу, не чекаючи, кидатися на того, хто її на тебе наставив.
Тому Стоун і кинувся на вродливця з "томпсоном". Але у "томпсона" легкий спуск, він відразу зіскочив, і кулемет оглушливо бухикнув три, чотири, п'ять разів. Та-та-та-та, а потім іще: та-та-та-та-та-та. І знову кулі заспівали нескінченним хвалебним гімном: слава тобі, о Томпсоне, нашому творцеві.
Кулі влучили Стоунові в живіт і в лівий шлуночок серця. Він був так близько, що черги пронизали його навскрізь, зробивши в спині діру, в яку увійшла б голова. Вони розвернули Стоунові нутрощі й силою поштовху підкинули його в повітря. А потім звалили його навзнак на підлогу мерії.
Одна. Тільки одна куля влучила Хаджі Міхалі в око. В чорне від гніву око. Пробила отвір завбільшки із томпсонівську кулю. Сила її розрослася на льоту і, виходячи, геть розвернула череп. Так від внутрішнього жару руйнується земна поверхня, морщиться, ламається, кришиться за якусь частку секунди. Зі швидкістю світла. Хаджі Міхалі відкинуло назад, і він упав без жодного звуку на міномет. Тільки з голови витікало кипляче місиво, розтікаючись калюжкою по підлозі, та струменями била кров.
Отак вони обидва й лежали. Так і лежали.
Розділ тридцять п'ятий
Тільки-но пролунали постріли, літтосець підскочив до вродливця й ударив ногою в голову. Він учепився вродливцеві в горлянку, щоб тут-таки його задушити. Двоє інших і не подумали тікати, і коли на них блискавично налетіли Ніс і Талое, піддалися з великим подивом. З таким самим подивом, що його Стоун відчув хвилину тому. Вони намагалися відбивати удари скоріше підсвідомо, аж доки їх відкинули в куток, як відкидають стерво.
А юний Талое, Талое із Сірноса, уже схопив кулемет Томпсона й смикав, смикав за спуск. Але тут сталася звичайна річ. Спускова защіпка ходить легко, якщо її відтягати вниз, як це робив вродливець. А Талое просто смикав. Він натискав на спуск, але кулемет не стріляв. Навіть не клацав.
Вродливець лежав непритомний, око в нього було в крові й запухло, а літтосець усе бив його ногою в голову. Гладкий нічого не міг зробити, бо відчував проти себе силу, якій не міг чинити опір. А два інші від подиву були ніби паралізовані.
Ніс намагався підняти Стоуна. Навіщо? Підняти його. Розворушити. Щоб рудий велетень став на ноги, з усіма його ранами. Весь залитий червоною кров'ю з вивернутих нутрощів. Його руда чуприна зовсім червона в світлі ліхтаря, червона, мов та кров. Червона-червона. Борода теж червона. Усе червоне. Борода. Кров. Весь червоний велетень. І нутрощі вивернуто, й немає широкої усмішки на обличчі. Натомість гримаса болю, яка, скрививши обличчя, так і прикипіла до нього. Не вдарив би собаки. Нерівні зуби в закривавленому роті, цівки крові на червоному обличчі. Стоун, велетень Стоун, велетень і досі, дикий дервіш Стоун у кріслі перукаря, так хотів виспатись сьогодні вранці й так безтурботно сміявся. Червоне волосся, тепер усе в нього червоне. Аж до великих черевиків, до коротких штанів, надто коротких для такого велетня. І червоні волосинки на тильному боці руки.
Кінець велетневі Стоуну.
І Ніс опустив його, щоб не бачити його таким мертвим. Знати, що він мертвий — то вже нехай, тільки не бачити його такого мертвого. Розвернутого, безживного, закривавленого. Кров на ньому й на Нісові. Кров на Стоуновій сорочці. На брудному злиплому лахмітті.
Кінець велетневі Стоуну.
А поруч Хаджі Міхалі. Батько всіх літтосців і ан-тиметаксистів. Чоловік без віку, що так швидко ставав лагідним, весело сміявся, мав добре серце, але знав суворість і гнів. Постійний, непримиренний гнів, але тільки проти метаксистів. І за все це томпсонівська куля пробила йому око й розчерепила голову.