— Біжи, Уфті, перенести клівера! — звелів Вовк Ларсен.— Келлі, піди на корму попусти грота-шкот! Ти, Керфуте, паняй на бак та глянь, що там з коком! А ви, містере Ван-Вейдене, лізьте знов нагору, обріжте все стріп’я.
Повіддававши накази, він помчав до штурвала, стрибаючи, як тигр. Поки я дерся на фор-ванти, "Привид" поволі вивертався під вітер. Та цього разу, коли шхуна провалилась між дві водяні гори, на ній не було вже вітрил, що їх могло б зірвати. Я ще не доліз до салінга, коли мене притисло вітром до вантів так, що якби я й хотів, то не міг би впасти. Шхуна так накренилась, аж трохи щогли не лягли на воду, і я бачив палубу не внизу, а спереду, майже з собою врівні. Та я, властиво, й не бачив її, бо вона вся була під водою. З води стирчали дві щогли — оце й усе. На хвилинку "Привида" зовсім затопило. Але потроху, все більше вивертаючись під вітер, шхуна стала вирівнюватись, і скоро її палуба, мов китова спина, виринула над поверхнею води.
Тоді ми помчали далі по розшаленілому морі; а я, наче та муха, повис на салінгу, виглядаючи інших шлюпок. За півгодини я побачив другу шлюпку, перекинену догори дном; за неї чіплялись Джок Горнер, огрядний Луїс і Джонсон. Цього разу я лишився нагорі, а Вовкові Ларсенові пощастило лягти в дрейф так, що нас не залило хвилею. Як і перше, нас понесло на шлюпку. Швидко наготували талі, кинули людям кінці, і вони, немов ті мавпи, видряпалися на борт. Шлюпка розбилася об шхуну, коли її витягали на палубу, але її все ж принайтовили до палуби, сподіваючись колись полагодити.
І знову, гнаний бурею, полетів "Привид" уперед, часом Так поринаючи у воду, що, здавалося, вже не вирине ніколи. Навіть штурвал, дарма що він був куди вище шкафута, раз у раз покривало водою. В такі хвилини мене охоплювало дивне почуття: мені здавалося, що я тут наодинці з богом і сам бачу весь шал його гніву. Але штурвал виринав знову, виринали широкі плечі Вовка Ларсена, і його руки, що стискали спиці і кермували корабля, підвладного його волі, волі земного бога. Він панував над бурею, струшував із себе водяні гори, що вергала вона на нього, і, ніби осідлавши її, мчав на ній до своєї мети. Ну, чи не диво! Чи не диво дивне, що якісь комашки-люди живуть, дихають, працюють, ведуть таку утлу споруду з дерева й парусини крізь таке грізне, страхітливе буяння стихій!
Знов і знов "Привид" злітав на хребет хвилі, палуба зринала над водою, і шхуна мчала далі серед шаленого виття бурі. Десь близько шостої години, коли останній промінь дня погас і над морем залягли зловісні сутінки, я нагледів третю шлюпку. Вона також плавала догори дном, тільки людей не видно було. Вовк Ларсен знову виконав свій маневр, тобто відплив, а потім зайшов проти вітру і ліг у дрейф. Та цього разу він прорахувався футів на сорок, і шлюпку пронесло у нас за кормою.
— Шлюпка номер чотири! — гукнув Уфті-Уфті: гострі його очі прочитали номера, коли човен на мить виринув із піни.
То була Гендерсонова шлюпка; разом з ним на ній загинули Голіок і Вільямс, іще один з досвідчених матросів. Що вони загинули, було очевидно, але шлюпка лишилася на воді, і Вовк Ларсен зробив ще одну відчайдушну спробу здобути її. Я спустився на палубу і побачив, що Горнер і Керфут марно протестують проти цієї спроби.
— Авжеж, так я й попущу, щоб вітер забрав у мене шлюпку, хай він навіть із самого пекла! — кричав Ларсен, і хоч ми всі четверо понахиляли голови до нього, здавалося, наче голос його доходить із незмірної далечини.
— Містере Ван-Вейдене! — гукнув він, а мені серед реву і свисту вчувся тільки шепіт.— Станьте до клівера з Джонсоном і Уфті. Решта — до грота! Та швидко, а то я з вас дух повипускаю! Зрозуміли?
І коли він раптом наліг на штурвал і "Привид" почав повертатись, мисливцям нічого не лишилося, як тільки скоритися і якнайкраще виконати небезпечне завдання. Який то був ризик, я зрозумів лиш тоді, коли ще раз опинився під хвилею і в смертельному страхові вчепився в планку біля фок-щогли. Але пальці мої не втримались, мене відірвало і змило за борт. Плавати я не вмів, та на дно піти не встиг, бо хвиля зараз же вишпурила мене назад на палубу. Чиясь дужа рука схопила мене, і коли "Привид" нарешті виринув, я побачив, що свій порятунок маю завдячувати Джонсонові. Він стурбовано озирався навколо, і я помітив, що Келлі, котрий хвильку тому прийшов на бак, щез.
Шхуна й цим разом проскочила повз шлюпку, а що тепер ми були з іншого боку від неї, Вовкові Ларсенові довелося вдатись до іншого маневру. Йдучи фордевінд з вітрилами на правім борті, він привів шхуну до вітру і вернувсь до шлюпки круто бейдевінд лівим галсом.
— Молодчага! — гукнув мені Джонсон у вухо, коли ми після маневру щасливо витримали справжній потоп. Я розумів, що він хвалить не Вовка Ларсена, а шхуну.
Вже так смеркло, що шлюпки й не видно було, але Вовк Ларсен упевнено вів шхуну крізь страшне кипіння хвиль, ніби ним керував якийсь несхибний інстинкт. Тепер, дарма що весь час заливані водою, ми не могли провалитися в безодню між двох бурунів, і нас понесло прямо на перекинуту шлюпку; скоро ми підняли її на палубу, добряче побивши.
Далі ми ще дві години працювали до знемоги. Всі — двоє мисливців, троє матросів, Вовк Ларсен і я — брали рифи на клівері та гроті. При зменшеній площі вітрил нашу палубу вже не так заливало водою, коли лягали в дрейф, і шхуна стрибала по хвилях, мов корок.
З самого початку роботи я пообдирав собі пучки, і мені було нестерпно боляче; коли ми брали рифи, то від болю в мене котилися по щоках сльози. А коли роботу закінчили, я не витримав і, геть зовсім висилений, повалився на палубу.
Тим часом Томаса Магріджа, наче мокрого щура, витягли з-під півбака, куди він з переляку заховався. Дивлячись, як його потягли на ют, до кают-компанії, я раптом сторопів: камбуз кудись ізник. Тільки виднів біліший прямокутник на палубі, де він стояв.
Всі, й матроси теж, зібралися в кают-компанії, і поки на маленькій пічці варилася кава, ми пили віскі та гризли сухарі. Ніколи зроду не їв я з таким апетитом. І ніколи гаряча кава не була мені така смачна. "Привида" так гойдало й жбурляло, що навіть матроси не могли ступити кроку, не тримаючись за що-небудь руками. І не раз після окрику "Ну, держись!" ми падали купою на стіну, що, лігши поземо, правила якийсь час за палубу.