Пані Камюзо була маленька білява жіночка, повна і свіжа, з надміру опуклим чолом, запалим ротом і випнутим підборіддям — риси, які молодість трохи скрашує, але які рано надають жінці старечого вигляду. Її жваві розумні очі надто промовисто виражали простодушне прагнення вибитися нагору і заздрість до чужого успіху, породжену приниженим становищем, вони освітлювали це пересічне обличчя, наче два вогники, ушляхетнюючи його силою почуття, яке зникне, коли прийде успіх. Аби гарно вдягтися, Амелі вдавалася до всіляких хитрощів, вигадувала оздоби, вишивки; вона обмірковувала свої убори разом з покоївкою, яку привезла з Парижа, і в такий спосіб підтримувала в провінції свою репутацію парижанки. В місті остерігалися гострого язичка Амелі й не любили її. Прониклива і спостережлива, як більшість жінок, котрі нудяться від неробства і не знають, чим заповнити свій день, вона в решті решт розгадала таємні наміри голови суду і вже якийсь час тому порадила Камюзо оголосити йому війну. Справа молодого графа могла дати для цього чудовий привід. Того дня, коли вони збиралися на вечірку до дю Круазьє, Амелі легко довела чоловікові, що в цій справі перший помічник прокурора пішов проти бажання начальства. Камюзо повинен скористатися цим процесом як сходинкою до успіху, зробивши послугу родині д'Егріньйонів, набагато впливовішій, ніж прибічники дю Круазьє.
— Панну Дюваль ніколи не віддадуть за Соваже, його тільки поманили нею. Наші макіавеллі з вулиці Валь-Нобль, заради яких він готовий пожертвувати своїм становищем, ошукають його, мов дитину. Цей процес проти д'Егріньйонів, так підступно налаштований дю Ронсере, який діє на користь дю Круазьє, принесе вигоду насамперед тобі, ось побачиш, Камюзо,— сказала вона чоловікові, коли вони повернулися додому.
Прониклива парижанка розгадала також, що дю Ронсере потай підлещується до Бландюро, для неї було очевидно, чому він намагається порушити плани старого Блонде. Але досі вона не бачила ніякої для себе вигоди в тому, щоб остерегти старшого або молодшого Блонде від небезпеки, яка над ними нависла. Вона втішалася цією комедією, не здогадуючись, у якій великій пригоді стане їм розкрита нею таємниця шлюбної пропозиції, з якою від імені Фаб'єна дю Ронсере звернувся до батьків панни де Бландюро наступник Шенеля. Пані Камюзо берегла ці відомості на випадок, якщо голова суду надумає чимось допекти Камюзо — і тоді вона пригрозила б дю Ронсере, що попередить садовода про те, що квітку, яку Блонде мріяв пересадити до своєї оранжереї, хочуть у нього викрасти.
На відміну від пані Камюзо, Шенель не зумів відгадати, якими засобами дю Круазьє та голова суду перетягли на свій бік старшого помічника прокурора, але, вивчаючи різних людей з їхніми різними інтересами, котрі гуртувалися навколо геральдичних лілей королівського суду, він дійшов висновку, що може розраховувати на підтримку прокурора, слідчого Камюзо та Мішю. Якби пощастило залучити на бік д'Егріньйонів двох суддів, процес не зміг би відбутися. А нотар добре знав про заповітну мрію старого Блонде і сподівався, що навіть цей неупереджений суддя виявить упередженість заради мети свого життя — призначення сина на посаду помічника судді. Отож Шенель заснув, сповнений надій, вирішивши, що завтра піде до судді Блонде і допоможе старому здійснити його надії, розкривши йому очі на підступний задум голови дю Ронсере. А заручившись підтримкою судді, Шенель збирався потім вступити в переговори зі слідчим, якого сподівався переконати, якщо не в цілковитій невинності Віктюрнієна, то принаймні в тому, що він припустився необережного вчинку, й, отже, звести справу до необачної витівки легковажного юнака. Сон Шенеля був тривожний і недовгий, бо вдосвіта домоправителька розбудила його, повідомивши про появу вродливого юнака,— герцогині де Мофріньєз, яка приїхала в кареті, сама, перевдягнена чоловіком.
— Я тут, щоб урятувати його або загинути разом з ним,— сказала вона нотареві, якому здавалося, що він досі спить і бачить сон.— Зі мною сто тисяч франків, які король дав мені із своїх особистих коштів, щоб ми змогли купити підтвердження Віктюрнієнової невинності, якщо наш ворог продажний. На випадок невдачі я привезла отруту, яка звільнить графа від усіх життєвих розчарувань, а заодно — й від суду. Але невдачі бути не може. Слідом за мною їде королівський прокурор, якого я сповістила про те, що тут відбувається. Він не зміг приїхати разом зі мною, бо чекає розпоряджень від міністра юстиції.
Шенель відповів герцогині не менш драматичною сценою. Він загорнувся в халат, упав перед нею навколішки й поцілував їй ноги, перепрошуючи за те, що від радості геть розгубився.
— Ми врятовані! — вигукнув він і відразу розпорядився, щоб Брігітта приготувала все, в чому герцогиня мала потребу після ночі, проведеної в поштовій кареті.
Він закликав прекрасну Діану до мужності й попросив її негайно піти з ним до судового слідчого, поки не розвиднілося, адже треба зберегти цей візит у таємниці, та й буде краще, щоб у місті не знали про приїзд герцогині де Мофріньєз.
— Хіба мій паспорт не в порядку? — мовила герцогиня, показавши Шенелю документ на ім'я віконта Фелікса де Ванденеса, доповідача в державній раді й особистого королівського секретаря.— І хіба я погано граю чоловічу роль? — додала вона, поправляючи кучері модної перуки і змахнувши хлистом.
— Ох пані герцогине, ви просто ангел! — вигукнув Шенель зі слізьми на очах. (Ангелом герцогині судилося бути завжди, навіть у чоловічому вбранні).— Застебніть ваш сюртук на всі ґудзики, закутайтеся з головою в плащ, беріть мене під руку й біжімо до Камюзо, поки на вулицях немає людей.
— Камюзо? Це його так дражнять?*
— Та ні. Але ніс у нього цілком виправдовує його прізвище.
* Камюзо — кирпатий (фр.).
Хоча серце в старого нотаря стискалося від болю, він, одначе, вважав за необхідне підкорятися примхам герцогині — сміятися, коли вона сміялася, плакати, коли вона плакала. Але його вражала легковажність цієї жінки, яка, навіть роблячи таку важливу справу, знаходила в ній привід для жартів. Та чого він лишень не витерпів би задля порятунку свого дорогого Віктюрнієна! Поки Шенель одягався, пані де Мофріньєз пила каву з вершками, яку подала їй Брігітта; герцогиня дійшла висновку, що провінційні куховарки переважають паризьких шеф-кухарів, які нехтують тонкощі, такі важливі для людей з вишуканим смаком. Завдяки своїй передбачливості, яка розвинулася в неї на службі в хазяїна — любителя попоїсти, Брігітта змогла подати герцогині чудовий сніданок. Потім Шенель і його чарівний супутник попрямували до будинку подружжя Камюзо.