Фекла раптом заревла гучно, грубим голосом, але зараз-таки стримала себе та зрідка схлипувала все тихше й глухіше, поки не змовкла. Часом з того боку, з-за річки, чути було, як бив годинник; але годинник бив якось чудно: вибив п'ять, потім три.
— О господи! — зітхнув кухар.
Дивлячись на вікна, важко було зрозуміти: чи все ще світить місяць, чи це вже світає. Мар'я встала й вийшла, і чути було, як вона на подвір'ї доїла корову і .говорила: "Сті-ій!" Вийшла й бабка. Було ще темно в хаті, але вже стало видно всі речі.
Микола, що не спав цілу ніч, зліз з печі. Він дістав із зеленої скриньки свій фрак, надів його і, підійшовши до вікна, погладив рукави, потримався за фалдочки — і усміхнувся. Тоді обережно зняв фрак, заховав у скриню й знову ліг.
Мар'я вернулась і стала топити в печі. Вона, як видно, ще не зовсім прочумалась від сну і тепер прокидалась на ходу. їй, мабуть, приснилося що-небудь або спали на думку вчорашні розповіді, бо вона солодко потяглася перед піччю і сказала:
— Ні, воля краща!
VII
Приїхав пан,— так у селі називали станового пристава. Про те, коли і чого він приїде, було відомо за тиждень наперед. У Жукові було тільки сорок дворів, але недоїмок, казенних і земських, набралося понад дві тисячі.
Становий спинився в трактирі; він випив тут дві склянки чаю і потім попрямував пішки до хати старости, біля якої вже чекала юрба недоїмників. Староста Антип Седельников, дарма що молодий — йому було тільки тридцять років з чимось,— був суворий і завжди був на боці начальства, хоч сам був бідний і платив податки несправно. Як видно, його тішило те, що він — староста, і подобалася свідомість вдади, якої він не вмів виявляти інакше як суворістю. На сході його боялись і слухали; траплялось, на вулиці чи біля трактиру він раптом налітав на п'яного, зв'язував йому руки назад і садовив у холодну; раз навіть посадовив у холодну бабку, за те що вона, прийшовши на сход замість Осипа, стала сваритися, і продержав її там цілу добу. У місті він не проживав і книг ніколи не читав, але звідкись набрався усяких мудрих слів і любив уживати їх в розмові, і за це його поважали, хоч і не завжди розуміли.
Коли Осип з своєю оброчною книжкою ввійшов у хату до старости, становий, худорлявий старик з довгими сивими бакенбардами, в сірій тужурці, сидів за столом на покуті і щось записував. У хаті було чисто, всі стіни рябіли від картин, повирізуваних з журналів, і на самій видноті, біля ікон, висів портрет Баттенберга, колишнього болгарського князя. Коло столу, склавши руки на грудях, стояв Антип Седельников.
— За ним, ваше високоблагородіє, сто дев'ятнадцять карбованців,— сказав він, коли черга дійшла до Осина.— Перед Великоднем як дав карбованця, то з того часу ні копійки.
Пристав підвів очі на Осипа й спитав:
— Чому ж це, братику?
— Змилуйтеся, ваше високоблагородіє,— почав Осип хвилюючись,—дозвольте сказати, торік люторецький пан: "Осипе,— каже,— продай сіно... Ти,— каже,— продай". А чого ж? Було в мене пудів зо сто на продаж, в низині молодиці накосили... Ну, сторгувалися... Все гаразд, добровільно...
Він скаржився на старосту і раз у раз повертався до чоловіків, ніби запрошуючи їх бути свідками; обличчя в нього почервоніло й спітніло, і очі стали гострі, злі.
— Я не розумію, навіщо це ти все говориш,— сказав пристав.— Я питаю тебе... я тебе питаю, чому ти не платиш недоїмку? Усі ви не сплачуєте, а мені за вас відповідати?
— Несила мені!
— Слова ці без наслідку, ваше високоблагородіе,-—сказав староста.— Воно дійсно, Чикільдєєви недостатнього класу, але звольте запитати в інших, причина вся — горілка, і бешкетні дуже. Без усякого розуміння.
Пристав записав щось і сказав Осипові спокійно, рівним голосом, наче просив води:
— Іди геть.
Скоро він поїхав; і коли сідав на свій дешевий тарантас і кашляв, то навіть з вигляду його довгої худої спипи видно було, що він уже не пам'ятав ні про Осипа, ні про старосту, ні про Жуковські недоїмки, а думав про щось своє власне. Не встиг він від'їхати й версти, як Антип Сєдель-пиков уже виносив з хати Чикільдєєвих самовар, а за ним ішла бабка й кричала верескливо, напружуючи груди:
— Не віддам! Не віддам я тобі, окаянний!
Він ішов хутко, широко ступа'ючи, а та гналася за ним, задихаючись, мало не падаючи, горбата, люта; хустка в неї зсунулась на плечі, сиве, з зеленкуватим відблиском волосся маяло на вітрі. Вона раптом спинилась і, як справжня бунтівниця, стала бити себе в груди кулаками і кричати ще дужче, співучим голосом і ніби ридаючи:
— Православні, хто в бога вірує! Батечки, скривдили! Ріднесенькі, задушили! Ой, ой, голубчики, заступіться!
— Бабко, бабко,— сказав суворо староста,— май розум у своїй голові!
Без самовара в хаті у Чикільдєєвих стало зовсім сумно. Було щось принизливе в цій нестачі, образливе, наче хату раптом позбавили її честі. Краще б уже староста забрав і виніс стіл, усі лавки, всі горшки,— не так би здавалось порожньо. Бабка кричала, Мар'я плакала, і дівчатка, дивлячись на неї, і собі плакали. Старий, почуваючи себе винним, сидів у кутку похмуро і мовчав. І Микола мовчав. Бабка любила й жаліла його, але тепер забула жаль, па-кинулась на нього раптом з лайкою, з докорами, тикаючи йому кулаками у с&ме обличчя. Вона кричала, що це він винен у всьому; і справді, чому він присилав так мало, коли сам же в листах хвалився, що здобував у "Слов'янському базарі" по п'ятдесят карбованців на місяць? Чого він сюди приїхав, та ще з сім'єю? Якщо помре, то на які гроші його ховати?.. І було жалко дивитись на Миколу, Ольгу і Сашу.
Старий крякнув, узяв шапку і пішов до старости. Вже темніло. Аптип Седельников паяв щось біля печі, надимаючи щоки; було чадно. Діти його, худі, невмивані, не кращі за чикільдєєвських, вовтузились на підлозі; негарна, веснянкувата жінка з великим животом мотала шовк. Це була нещасна, вбога сім'я, і тільки сам Антип мав вигляд молодця і красуня. На лаві вряд стояло п'ять самоварів. Старий помолився на Баттенберга і сказав:
— Антипе, змилуйся, віддай самовар! Христа ради!
— Принеси три карбованці, тоді й одержиш.
— Несила мені!
Антип надимав щоки, вогонь гув і шипів, одсвічуючи на самоварах. Старий пом'яв шапку і сказав подумавши: