Отже на Волинь! І то самотужки. Не чекаючи ніяких "організаційних засобів". Так само, як це було з Краковом. .. Вагався лише, чи пропонувати цю справу Олені, яка напевно за неї схопилася б, але на цей раз переважив намір їхати одинцем, приватно, сказати б, додому, до рідних, без політики і без шуму. Отже їду туди сам!
Хоча буря з Оленою так само несподівано і скоро минула, як і прийшла. Чорна хмара, блискавка, грім, злива і, диви, знову блакитне небо, знову сонце. Це Олена. Вже другого ранку, в суботу, коли ми зустрілися в кухні, вона, як звичайно, кокетливо і трішки лукаво посміхнулася, сказала, що погано спала, але все, мовляв, минуло і тепер "мусимо про все подумати поважно". Я саме було дістав запрошення від Блавацького до театру і першою моєю "поважною" думкою було запропонувати Олені їхати зі мною до театру. О! Розуміється! Це чудово! їдемо! Що там дають? Гриця? Хай живе безсмертний Гриць! Захоплення моєї, на цей раз, Артеміди не мало меж.
І ми дійсно ще раз побували у театрі, ще раз разом сиділи у льожі Блавацького, ще раз втішалися грою артистів, ще раз пригадали і відчули нашу клясичну, як казав Маланюк, "Препон-тійську Елладу" Малоросію, зо всіма її мелодраматичними аксесуарами, з соняшниками, перелазами і іншим, і іншим добром нашого барвистого побуту . .. Настрій наш був, здавалося, рожевий, повний надій, але . .
Але увага, увага! Ля-Пу! Надходзі! — як казало на початку війни, точніше — першого її дня, польське радіо, заповідаючи наближення німецьких летунів. Моя блискуча Артеміда почала негайно перевтілюватися в Теміду, як тільки довідалася, що я почав підготовку від'їзду на Волинь, а пр" тому додав, що вже завтра їду на село з відчитом. Усе це було для Олени несподіванкою, а таких несподіванок вона не могла терпіти. Робити щось без її відома, "поза її плечима" було для неї незносним явищем. Перш усього дісталося порядно Ольжичеві за його нельояль-ність, а далі вже, розуміється, без кінця і краю сипалися блискавки і громи на мою бідну голову. Було б даремно їй перечити. Тоді кожне ваше слово не в лад, кожний звук — дисонанс, кожна думка — спротив.
Але моє рішення їхати на Волинь тверде, як діямант, і невмолиме, як фатум.
Випадок... В такі часи випадки заміняють пляни. . . Отже випадок допоміг це рішення здійснити. На нашій Академічній несподівано появилася нова оригінальна, красочна поява: молодий, високий і стрункий, з провокативною рудуватою борідкою манастирського послушника, добродій у старому, вилинялому однострої радянського піхотинця, з лапідарно висловленою жовто-синьою опаскою на лівому рукаві. При знайомстві, на превелике моє здивування, виявилося, що це був у власній особі, пізніше широко відомий, автентичний отаман з Полісся на ім'я Тарас Боровець, який очолював певну Поліську Січ і який, як це гордиться справжньому отаманові, прибрав собі ще й отаманське імення, що звучало ясно і виразно — Тарас Бульба. Явище, як казали клясики, гідне богів, бож той гнучкий, з ясними ліричними очима нестерівського херувима отрок скорше надавався на послідовника сартрівського екзистенціялізму (що за карколомне слово!), ніж на товстючого, як його малюють, славного полковника і рубаку Запорозької Січі Тараса Бульбу, з його довжелезними вусами, довжелезною матнею і не менш довжелезною люлькою. Для мене, зіпсутого урбанізмом, уже саме слово отаман наводило своєрідні корчі дихальних органів, але на моїй чудовій батьківщині, де все ще шабля і шаблі, а в тому числі і "Чотири шаблі" Яновського, користалиея винятковим культом пієтизму, слово отаман значило те саме, що батько, генерал і вождь, взяті разом, а тому без отамана не могло бути родини, війська, нації, а хто сказав, що модерний Бульба, якийнебудь пра-пра-правнук свого оригіналу, мусить конче йти за Гоголем. Отаман сонарної, оптично, для шарму, і будьмо благорозумні: що б ми робили без Січі, без Бульби в. часи барабанних римських кроків, сталевих танків і літаючих суперсрортець?
Наше знайомство було коротке, зате бурхливе і корисне, бо я довідався, що пан отаман прибув просто з Волині, що від нього ще пахне рідними очеретами, що він має власну тритонову тя-гарівку радянської марки ЗІС, що вже післязавтра вертається назад до Січі і охоче візьме мене з собою.
Отже радості моїй, як кажуть, не було меж. Отже на Волинь! І вже найближчого понеділка. І без ніяких охів і ахів. А це значить — додому. І прощай мій чудесний, дорогий Львове, а разом вибач, що я проциндрив на твоїх чесних бруках таких гарячих пару тижнів, хоча що значить проциндрив, коли сумління моє чисте, бож це вперше я мав нагоду бачити і чути тебе безпосередньо, торкатися твоїх ран, твоїх престолів і побувати в тих місцях, де з болями і заіканнями родилося наше західне українство.
Моє прощання зі Львовом патетичне і зворушливе, як і ли-чить чесному патріотові, використовувались ще останні добродійства пошти та розсилалося на всі боки, а передусім до Праги, листи, бо вже завтра переступалося кордон, за яким ніякої пошти . не існувало, бо там ще димилися сліди епохальної війни і, як сповіщали алярмуючі вісті, вже почала діяти відома наша міжусобиця, як це і личить гордому русо-козацькому племені Нестора Печерського і до днів наших. "Земля наша велика і обильна, але порядку в ній нема".
Ольжич реагував на моє підприємство ентузіястично, але наша богиня Олена розгнівалася вельми і зовсім зникла з мого зору. У неділю раненько я вже трясся селянською підводою, застеленою пасмугастим килимком, до тихого села Рудного біля Львова, весь день там промовляв, розмовляв, а вечором того ж дня, знов у Львові, старанно пакував свого рудого наплечника з наміром наступного дня, рано о сьомій, вирушити на вулицю Чарнецького, де мала на мене чекати славетна ЗІС отамана Бульби.
Бо такі льос випадл нам, Же дзісь ту, а ютро там! Бо такі льос дал нам Буґ, Же не веми ґдзє наш груб!
— співалося свого часу в шерегах армії Речі Посполитої, коли маршувалося в напрямку Заходу, що на карті світу визначає Европу в її есенційному розумінні, до якої тягнуло нас, як до чарівного джерела, де ми зможемо згасити спрагу пізнання життя плянети... І от, пізнавши і використавши Захід, тепер з такою ж спрагою вертаєшся назад до праджерела свого буття, без огляду, в якому місці плянети воно знаходиться. Всесвіт, пля-нета, земля! Але поруч слово — Батьківщина ... І молодість! Ненаситна жадоба і гострота почувань та полум'яно-жагучих вражень.