Виявляється, що його з в'язниці звільнили, але силою везли на роботу до Німеччини, і він у Здолбунові втік з потягу. Кілька з них прорізали в помості вагону діру і вночі втекли. За що його арештували? Таки дійсно за його зв'язки зі мною, при допиті весь час питали його про мене, що я роблю в Рівному, чи не маю контактів з партизанами і т. п.
Він пробув у Рівному деякий час, а потім знову зник. Перед тим одного разу зайшов до мене і подав мені маленький пакуночок. Розгортаю — шість п'ятирубльових золотих монет царського часу. Я дуже здивований, де він це взяв і чому приніс мені. Засоромлено і незграбно посміхаючись, каже, що це передав якийсь незнайомий, який не хотів свого прізвища назвати. Соколенко, як звичайно, був "омнія меа мекум порто" (все своє ношу з собою), але ніякі мої намагання бодай поділитись цим подарунком не мали успіху.
— Я маю все .. . Мені цього не треба .. .
А треба додати, що в той час кожна така "п'ятьорка" коштувала дві тисячі паперових карбованців.
Остання його листівка до мене в Рівному звучала так:
"Дорогий, Улас Самчук, привіт із Шопеніц Сілезія. Працюю на цегельні. Все гаразд, тільки нічого читати. Надіслав листи у Прагу та Львів. Потроху пишу. Дуже жалію, що не застав Вас, коли був у Рівному. А так хотілося. Після такої довгої розлуки, не зустрів ні жодного друга. "У час жорстокої розлуки мені ніхто не стис руки". Пишіть. Що нового? Привіт Вашій Дружині. З пов. Герась" (23. VIII. 43).
З Рівного він подався на схід, і там десь знов його піймали, їхав знову через Рівне, але на цей раз мене там, видно, не було. Правдоподібно, це було під час моєї поїздки до Берліну.
Пізніше, вже на еміграції, я мав ще відомості про нього з того самого табору, але з приходом совєтів слід за ним зник. Милий, хороший хлопчисько-поет!
А його друг Болкун писав мені також з робочого табору в Ганновері, просив допомоги, протекції, книжок. У вирі останніх подій він також зник з мого обрію ...
Такі поети... І їх багато. Євген Яворський, Микола Первач, Борис Котелянчук, Михтод Волинець, Петро Семенчук, Петро Цвінь . .. Ні, ні. ГодД їх всіх пригадати. А серед них чотирнадцятилітній Петро Г. Пригадую, хтось положив мені шматок, вирваний, як звичайно, з совєтського шкільного зшитка, дуже поганого паперу, на якому старанним школярським письмом було написано:
Вам — пане Самчук!
Від щирого серця гарячий привіт, Вам, пане Самчук, посилаю, Бажаю Вам сили і довгих Вам літ, Вашим думкам розквіту бажаю. Найкращого всього бажаю я Вам, Творцеві "Марії" й "Волині", Бажаю Вам твори прегарні писать, Щоб звучали по всій Україні.
І ще слід також щось сказати про наші поїздки в терен. По наших містах та селах відбувалося багато різних урочистостей, свят, річниць, на яких часто доводилося бувати. Звичайно, зустрічі, промови, обіди. Тоді запровадили звичай на сипання могил-пам'ятників на пошану героїв, що загинули в боротьбі за свободу. Це відновлення прадавньої, ще скитської, а пізніше запорозько-козацької традиції, достосованої до нових умов. Майже кожне місто, а то й село хотіло мати у себе таку могилу. На таку урочистість з'їжджалося багато народу, правили богослужби, влаштовували паради з промовами, і все закінчувалося великим громадським обідом.
Найвиразніше пригадується одна з таких поїздок до Дубна. Субота, 27 вересня. їду як представник Ради довір'я, замість Степана Скрипника, який у той час перебував в Берліні. Пропоную Вайсові їхати зі мною, він погоджується, і ми їдемо його "Сітро-еном". У дорозі розмовляємо на різні теми, а також і про те, як мали б німці організувати наш схід Европи, після їх перемоги. Весь цей простір мав би змінити свій вигляд, багато теперішніх його центрів перестало б існувати, прокладено б нові дороги, побудовано б нові міста. Столиця райхскомісаріяту Україна мала б бути десь там на сході, можливо, на місці Дніпропетровського, а його східні границі мали б сягати до Уралу. У Криму мала б постати окрема колонія під спеціяльним зарядом ес-есів, завданням якої було б плекання селективної раси людей найвищих фізичних і інтелектуальних прикмет. Ціла Україна мала б бути поділена на зони — окремі для німців, окремі для місцевого насе-леня. Завданням перших було б управляти країною, завданням других — виконувати всю фізичну працю.
Не можу сказати, чому Вайс вирішив таке мені казати, ми знали, що ці ідеї призначені лишень для німців і ми про них не сміли нічого знати. Розуміється, я лише слухав і мовчав. За розмовою ми скоро прибули до міста, де нас чекало велике свято. Кореспондент "Волині" так його описав:
"Дубно, а з ним цілий лубенський округ, пережили небуденну, пам'ятну подію.
"Біля міста, на полях, на найвищому місці, заложено сипання пам'яткового кіпця визволення. На це свято прибуло багато тисяч народу. З раннього ранку з усіх сторін округу, по всіх шляхах пливли походи з прапорами та піснями. У церкві Чесного Хреста у асисті чисельного духовенства відправлено урочисту службу Божу. Після відправи, яка відбувалася на широкій площі за містом, при участі двадцятитисячної народної маси відправлено молебен, після якого промовив до народу начальник округу мґр О. Сацюк.
"У промові він підкреслив головні моменти визвольної боротьби українського народу. Після нього з промовою виступив п. Іващук, який подав короткий хід історії визвольних змагань від найдавніших часів до останніх днів.
"По закінченні урочистости на площі похід рушив до міста). Звідти вийшли делегації, які склали багато вінків на могилах жертв большевицького терору у лубенській в'язниці та на могилах поляглих вояків німецької армії. Потім похід рушив і пройшов повз трибуну, де були представники української цивільної і німецької військової влади. Українську Раду довір'я заступав п. Улас Самчук, обласний уряд Рівного — його начальник доктор Карнаухів, окружий уряд Дубна — його начальник О. Сацюк, місто Дубно — голова п. Бурко, команду української міліції — сотник Шпільник. Німецьку владу заступав комендант міста і представник війська.
"Похід з прапорами, транспарантами і оркестрою тягнувся пів години, пройшов містом і вийшов на місце сипання могили. О годині п'ятій було відкрито урочистий акт сипання. Відкрив його начальник округу О. Сацюк, який передав слово п. Уласові Самчукові.