Одначе, говорити тоді про поразку — значило зраду і тим самим воєнний суд, але Герман напевно вже про це думав і інколи йому дуже кортіло почути, що про це кажуть з Лондону... Але, як високому державному урядовцеві, йому це було суворо заборонено,
А що ж до мене, то я слухав Лондон день-удень. Там тепер бушувала дотепно організована пропаганда відомостей з окупованих німцями теренів сипались, як з рогу щедроти, там знали про всі наші навіть кухонні справи, кпилися з Геббельса і Фріче, висміювали Ґерінґа, співчували Гітлерові. Сталінградську подію обговорювали кожен день і пророчили їй дуже печальний вихід.
Заголовки воєнних звідомлень мали тоді такий вираз: "Німецька армія ставить героїчний опір", "Всі наступи ворога відбито", "Завзяті бої тривають з невгаваємою силою", "Відвага німецького вояка", "52 дні видержували велетенську ворожу перевагу". Це заголовки лишень з однієї газети за один день. Все це свідчило про вийняткове напруження фронту, яке вагалося на вазі бути чи не бути.
І не зважаючи на це, наше "мирне" життя йшло своєю дорогою. Я писав фейлетони, робив інтервенції в урядах, діставав щодня листи. З Харкова писав Бернард Пайєр, Віктор Петров. Інформували мене про хід роботи з виданням журналу, якого назву остаточно встановлено вже без моєї участи — ' Український засів". Десь з початком вересня Петров залишив Кременчук і переїхав до Харкова. Від 11 вересня вій мені вже писав: "Справа з часописом стоїть зовсім певно, 9.ІХ відбулася перша нарада У-4, що тепер перебуває в Харкові. В передмові, написаній д-р Б. Пайєром, Ви зможете читати: "Цей журнал, під випробуваним проводом відомого українського письменника, Уласа Самчука, ставить собі за завдання згуртувати навколо себе старі й молоді сили"... Ітд.
За щасливою ідеєю д-р Б. Пайєра, який безпосередньо організує цю справу з журналом, в першому числі буде передруковано частину "Марію". Але разом з тим ми хочемо всі тут одержати від Вас нові речі для дальших чисел журналу.
Це одне й перше. Друге, за Вашою ініціятивою, чекаємо на речі, що можуть бути здобуті за Вашим редакторським проводом, а рівно й ідеї, пляни, які могли б бути тут переведені в життя за змістом журналу. І ще одно: очевидно, передруковуючи "Марію" в номері І, треба подати від редакції відомості про автора, про інші його твори і про цей самий твір. Дозволимо собі безпосередньо звернутися до Вас за відомостями та матеріялами, що їх бракує нам тут в Харкові.
Усе не бажано, потрібно одержати якнайшвидше.
Щодо себе, то оце переїхав до Харкова, шукаю кімнату, мрію про захід, дещо пишу, працюю. Думаю, що треба було б написати про "Фейлетони У. С.", навіть дещо почав писати.
Покищо в Харкові тепло, але вже починають перепадати дощі. Як Вам подобалось це місто? Куточками, окремими кутковими ансамблями, Харків інтересний і приємніший за Київ. Однак у мене одна і єдина весь час думка: далі на Захід.
Чекаємо од Вас матеріялів, речей, пляшв, проектів"...
В цьому самому дусі писав і Б. Пайєр. Вони намагалися втягнути мене в цю справу і зобов'язати мене до її очолен-ня. Але дарма. У мене не було найменшої віри в це підприємство і від певного часу я перестав ним цікавитись. Думаю, що не цікавився ним і Петров з його "одною і єдиною думкою — далі на Захід", а тому я не спішився пересилати туди ма-теріяли. Одначе, той журнал все таки вийшов і таки в Харкові того самого року з передмовою Пайєра. "Дух великого Тараса Шевченка, співця ідеалу України піднісся в найгірші часи пригноблення, як живе зобов'язання і пророчий символ творчого буяння його нащадків", — говорилося в тій передмові. І навіть не хочеться вірити, що це писав баварець в уніформі німецького вояка. Розуміється, що про якесь "творче буяння" годі було тоді говорити, одначе "дух великого Тараса" дійсно діяв "в найгірші часи пригноблення". Зміст того видання — молоді автори — Василь Боровий, Дмитро Нітчен-ко, Герась Соколенко, Олекса Веретенченко, переклад з Ганса Кароса (В. Борового), передрук Григорія Косинки, оповідання Миколи Лешенка, В. Плат (мабуть Петров), В. Корінець і уривок з моєї "Марії". Як також спогад Юрія Бойка про Косинку, П. Гришка про Хвильового, науковий фейлетон В. Петрова — "Готи на Україні та культура полів поховань", нарис про Кременчук і хроніка.
Такий ось зміст того "Українського засіву" — одинокої спроби літературного журналу за німецької окупації в Україні, що колись творитиме особливу бібліографічну рідкість для збирачів рідкісних видань. Я мав також одне його число, але один з таких збирачів обдурив мене, позичив журнал для якихось там "наукових студій" і назад мені не повернув.
На Різдвяні свята цього переломового року, нас з Танею запрошено до Дерманя і то просто до доктора Федора Мар-тинюка. Вибираємось туди дуже охоче, бо де краще можна відсвяткувати це традиційне свято, як у нашому патріяр-хальному, традиційному Дермані. Напередодні на наше подвір'я приїжджають з Дерманя сани-обшивні, запряжені парою добрих коней зі всілякими кожухами й бараницями, ми старанно в них закутуємось і десь по обіді вирушаємо в дорогу. Небо вкрите хмарами, вітер південно-західній, навскіс падає рідкий сніжок. Десь біля села Лідава починає сутеніти, коні біжать білим простором по засипаних дорогах сливе напомацки. їдучи через заселені місця — приємно відчувати настрій свята, який ллється з розсвічених вікон мовчазних, засипаних снігом, хаток. їдемо також долиною Лебедщини, де то стояв колись хуторець моїх батьків і де минуло моє перше дитинство. Тепер там чисте поле, а був час, коли те взгір'я було вкрите лісом, а під ним над дорожиною стояла біла хатина, в якій також світилось віконце в такий час, серед такої ночі у такій порожнечі. І наша родина — батьки і троє дітей, сідали до столу на Свят-Вечір. Ніякої ялинки в нас не було, але ми були щасливі, бо серед наших дуже сірих і однотонних буднів, появлялося свято. Щось іншого... Щось, що нас зворушувало. Тридцять років минуло з того часу, світ за цей час неймовірно змінився, нема там уже нічого з того, що було колись, але їдучи тією місцевістю, приходило на думку безліч згадок і хотілося встати з саней та пройтися стежками, по яких ходили мої дитячі ноги, борхаю-чись у глибокому гнігу. Колядувати, щедрувати, посипати.