Ми б не хотіли, щоб Сталін читав те, що ми на те відповімо (хоч він це знає й сам, не в приклад нашим мудрагелям!), але мусимо сказати: ні, то таки були українські патріоти і в кожнім разі не збільшовичені українські маси, і політичний актив з ними, бо то були ті самі, що в 1941 році рішуче повернули були зброю проти більшовиків, та швидко зорієнтувалися (після страшного досвіду), як стоять справи з тим "визволенням", з тою "новою Європою" і з "самостійною Україною в ній", швидко зорієнтувалися в тім, кого треба бить в першу чергу.
Отже, фашизм, діючи на спілку з більшовизмом проти українського народу, приніс лише спустошення.
В цей час український Схід зустрівся з українським політичним Заходом в тій формі, як його зарепрезентував "націоналізм" західної школи, будемо говорити прямо — в тій формі, як його зарепрезентувала ОУН як локальна (не територіальна, а, насамперед, ідейно-політична) сила. Враження було не на користь останнього. Сили, що прийшли з Заходу, мавши величезний плюс — високий рівень патріотизму, жертовності та здисциплінованості, були озброєні фальшивою і наскрізь реакційною ідеологією сумнівної вартості і чужого походження, яка плюси зводила нанівець. Політичний рівень тих людей був зовсім не відповідний до східноукраїнських умов і вимог. Страшний брак обізнаності зі Сходом поглиблював прірву. Причому не було бажання нічому вчитися, бо люди сліпо йшли за нежиттєвими догмами. Ці люди потрапили в зовсім інший світ. Ті два світи настільки виявилися відмінними, що було ясно для кожного, хто мав голову: справа боротьби українського народу в його цілості за свою свободу і за своє майбутнє — то є рух зовсім по іншій ідейно-політичній лінії, то є справа, яку мають очолювати справжні сили української революції з обох берегів Збруча, сперті, насамперед, на досвід багатомільйонного народу підрадянської України та на його інтереси зорієнтовані. Всі інші локальні сили мусять бути підпорядковані першим.
Таким чином, питання організації прогресивних сил революції не тільки не знімалося з порядку денного, а навпаки — вставало ще з більшою гостротою. Було ясно, вони і лише вони в цілості мусять забрати голос як провідна сила.
Перебіг воєнних подій, що закінчився розгромом фашизму і короткою передишкою перед новим, вирішальним туром цієї світової війни, призвів до того, що значна частина українського політичного активу з підрадянської України опинилася на еміграції, поза засягом всеподавляючого терору. І ось тут вони, нарешті, мають змогу і повинні здійснити те, чого не давалося зробити за всі роки радянського режиму і за роки війни. Ці умови, яких той актив ніколи не мав, мають бути спішно і максимально використані. Пам’ятаючи, що очі тих, що там, обернені сюди з надією, що тут буде довершене те, чого не давалося зробити там протягом десятиліть, хоч і сплачувалося великі жертви.
ІІІ
Криза, в якій опинилися всі існуючі досі політичні угруповання, не має перспективи і шансів розв’язатися в спосіб створення належної політичної керуючої формації всеукраїнського значення і сили. З причин хоч би тих, що локальні організаційно, а ще більше локальні ідейно-політично, політичні ці угруповання до того не надаються в своїй основі. А відтак вони лише заморожують велику кількість надзвичайно цінних резервів, що тим самим вибувають з активного балансу (між іншим, маючи деякі шанси перейти в активний баланс контрреволюції), в той час, як мусять бути належно використані, активно урухомлені в площині справді історичного чину. Вийти ж на цю площину всі угруповання так, як вони є (якими вони лишилися відучора), не мають шансів, не мають політичних перспектив.
Всі вони в цілому, навіть ті, що пробують випливти на поверхню з небуття порядком гальванізації, впорскування "демократичних" заштриків, надаються лише для того, щоб з їхніх ліпших кадрів формувати нові і єдино доцільні політичні формації високого рівня, яких досі не було, зливши їх з передовими силами, про які говорилося, в політичну партію всеукраїнського типу. В партію, сперту на най-поступовішу і справді революційну, викінчену доктрину, озброєну досконалою революційною теорією і стратегією відповідно до умов і завдань цілого українського визвольного руху там, на Сході Європи.
Зрештою, всі ці угруповання можуть існувати, але мусять числитися з тим фактом, що Україна потребує іншої політичної організації. Українська боротьба й українська революція її потребує. Мусять числитися з тим фактом, що сили сучасної східної України і співзвучні їм сили всіх інших земель, сперті на вирішальні маси українського трудового народу всіх земель, змикаючись з тими силами, що по той бік демаркаційної лінії, і діючи в єдиному з ними плані як продовження і оформлення всього попереднього процесу, забирають слово, прагнучи до належного політичного організаційного оформлення.
Ім’я тому оформленню — політична партія високого політичного рівня і всеукраїнського характеру.
IV
Продовжуючи процес багаторічної боротьби і використовуючи належно вперше дану сприятливу ситуацію, нині й відбувається рух в плані творення такої пробоєвої політичної партії з передових політичних кадрів всіх наших земель. Партії, що, як було сказано, була б озброєна досконалою революційною теорією, основаною на досвіді цілого українського народу та й цілої низки народів СССР, і сперта на їх прагнення. Коротше — партії, яка б відповідала історичним завданням там, на цілій Україні, сьогодні і завтра. Партії, яка б була справді прогресивною революційною силою в ідеології, програмі, стратегії та кадрах якої були 6 заложені гарантії успіху української визвольної боротьби й державного будівництва.
Оцінюючи зовнішню політичну ситуацію, перспективи і всі додатні та від’ємні передумови та всі українські потенціальні сили і числячись з можливим зовнішнім втручанням у справу розгрому більшовизму і навіть в справу створення Української "незалежної" держави, ми, одначе, на те не числимо. Через це й ставимо "незалежної" в лапки.
Ми числимо, насамперед, на сили української визвольної революції. На безоглядну і достойну боротьбу за справжню незалежність та таку устроєву форму, яка українському народові потрібна як вияв і гарантія його справжньої соціально-політичної та національної свободи й незалежності. А також на сили протибільшовицької революції в цілім СССР, які єдино лише й покликані розгромити більшовизм остаточно, навіть при умові зовнішнього втручання і розгрому більшовизму фізично, скажімо, через атомну бомбу. Остання все ж не спроможна буде розгромити більшовизм ідейно-політично — це зможе доконати по-справжньому і грунтовно лише революція. На сили тої революції ми числимо, активізувати і організувати які вважаємо за одне з основних завдань української політичної акції. Однаково, чи за умов "миру", чи за умов війни. Бо тільки завдяки їм можуть бути створені справжні передумови для виборення Україною свободи і незалежності.