— Чому не мають? Я вам це виразно пояснюю.
— Але я не розумію, — казав я.
— Бо ви засліплені. І я з вами не погоджуюсь.
— Маєте на це право.
— Вдаєте наївного. Не бачите, не чуєте.
— Це чужі, особисті справи. Чому вони вас цікавлять?
Вона не мала відповіді, але вона мала темперамент.
Це помагало їй не давати відповідей, а разом перешкоджало думати взагалі. Її заливало почуття, вона плавала у цій стихії без вітрила і без керми і не було вигляду на якубудь зміну положення.
Це і було те, що мене бентежило, я майже знав, що так буде, лишень не думав, що це так різко, з першого дня, почне діяти. Зроблено помилку, але шкода — похід початий, повороту нема, мусимо йти далі. Єдине, що лишалося — змінити мій статус парубка і в цьому шукати рятунку.
Бо ж треба, либонь, розуміти, що становище парубка у певній стадії його розквіту, вийнятково дразливе, його містерійне — притягальна флюїдальність може стати загрозою нормального курсу навігації навіть дуже цнотливих арґонавток, а стіни, за якими він перебуває можуть перевтілитись у стіни зачарованого замку і стати мрійливою привабою не лишень дівчат і дівчаток, але й не в меншій мірі — жонам, жінкам і жіночкам з досить загрозливою перевагою цих останніх.
За парубком звичайно полюють, намагаються залучити в тенета, обернути його в знаряддя одруження... Рої завжди вишукано — модних спідниць, галереї ніг, плечей, прикрашені і неприкрашен! смішки, обіцяючі погляди, сконцентровані атаки терору і облави.
У природі явищ не існує більш досконалого поєднання хижацтва, естетики й насолоди, як в одному примірникові вродливої жінки, коли вона виконує свою місію ліквідації парубоцтва.
Тим більше, коли надходить мелянхолійно — отруйлива осінь з її запоморочливою анархією сентиментів поржавілого листя і партизанське — підступних ночей. Хто може встояти перед таким Бродвеем нахабства і драпіжних законів цієї тиранії.
Саме така осінь наближалася, все отямлювалось після літнього запаморочення, магазини звільнялись від позіхальних "розпродажів", вулиці запихалися автами, Йорки танцями, "Александри" оплесками, Одеони фільмами. І безмежно, як китайський тайфун, бушував барвистий чад неонової реклями.
О, ті з'їзди, конвенції, конференції, всі ті сходини, зустрічі, засідання! І торнада балів, і повені твіста, і громи весільних алилуїв. Кожного ранку ваша поштова скринька запихалася закликами, запрошеннями, зразками пральних порошків і — праця-не-праця — ви не вилазили з вечірнього одягу, прощалися з відпочинком, а їхали, спішили, засідали, танцювали.
Але цієї епохальної осени, я можливо знайшов вихід. Я ж маю, вибачте, власний берліг, як хитрий лис, я замів за собою сліди, я почуваюся ображеним, я напоєний гіркотою цикути, я нарешті зрікся світських спокус. Я намірився затверднути в певній формі, набути свідоцтво одруження, зайнятися збільшенням населення країни і помноження її податків.
До цього суворо виміряного клімату мого серця, був не менш суворо допасований мій господарський бюджет. Він був безоглядно підпорядкований диктатурі конечностей, кожний цент мав точно визначене місце, ніякого лібералізму не допускалося. І єдиного, чого я не міг перемогти, це спокуса музики. Я люблю цей солодкий гомін, як іспанець бій биків, а тому, не дивлячись на всі мої анахоретські затії, я не міг зректися настирливої думки набути власний радіо — апарат. І не тільки взагалі набути, а набути добрий, найкращий без огляду на його ціну.
Така ось бачите категорична наглість, і в цьому напрямку я почав негайну акцію. Я вичитав в "Телеграм"-і, що фірма "Юроп Редіо Саплай", при вулиці Бей, мабуть збанкрутована, робить випродаж радіо апаратів марки "Філіпс", яку я знав ще з Европи і мав до неї довір'я, за дуже провокуюче зниженими цінами. При найближчій нагоді їду на вулицю Бей, находжу потрібну фірму, оглядаю апарати, вони мені справді подобались, їх ціни справді доступні, але керуючись відомою істиною — сім раз відмір, а раз відріж, вирішаю оглянути також і інші цього роду об'єкти, щоб мати повніше уявлення про дійсну суть справи. І випадково, при вулиці Батерст, недалеко схрещення Дандес, натрапляю на невеличку, мабуть, нововідкриту крамничку з симфонічною назвою "Батерст Редіо енд Телевіжен ЛТД", деякі зовнішні ознаки якої дискретно вказували, що її власником міг бути хтось з моїх новоприбулих ланців. Я не помилився. Її власником був не лишень новоприбулий, але й мій земляк і навіть знайомий, дуже симпатичний рудоголовий добродій на прізвище Коваленко, з яким ми інколи зустрічалися, який мав не тільки цю мініятюрну торгівлю найблагороднішими винаходами електронне — музичної техніки, а також майстерню для їх направи.
Ми дуже радо привіталися, а до того, коли він довідався, що я не прийшов збирати на ніяку благородну ціль пожертви, а лишень купити один з його дорогоцінних апаратів, ми стали цілком друзями. Великого вибору не було. Не дивлячись на виключно музичну вивіску, на складі значилось: два холодильники "Леонард", три ґазові печі "Полей", дві електричні печі "Дженерал електрик" і один єдиний радіо — апарат якраз тієї марки "Філіпса", який провокативно займав центральне місце головної вітрини і належав до "духозапираючої краси стилю, довірливого достосування до кожної хатньої обстановки, з надзвичайно багатою гамою звуко — тонів", як говорилося в газетній реклямі. Що ж до апаратів телевізії, то їх покищо не було, але завжди можна було набути в іншому місці за посередництвом мого благородного земляка.
Я заявив, що керуючись гаслом "свій до свого по своє", я маю добрий намір позбавити його цього одинокого "Філіпса", якщо він матиме не менше добрий намір... І показав йому випродажні ціни "Юроп редіо"... На що мій земляк відповів, що це ціни дефіцитні, можливо та фірма набула свій товар з якогось погорілого складу, що його апарат значно дорожчий, але... в кожному разі, не бажаючи випустити з голими руками свого "першого клієнта", він погоджується "нічого не заробити" і вже завтра доставити товар до мого дому. А був це великий, з патефоном на три скалі, з короткими хвилями суперсонік, яким я можу слухати навіть Европу.