Катався він, як виявилося, не гірше від Гарольда. Рефері нагадав, що в них не буде ні раундів, ні перерв, і будь-що з того, що вони одне одному робитимуть, вважатиметься дозволеним прийомом. Змагання буде припинено, лише якщо обидва одержать смертельні поранення. В такому разі суддя підкине монету, яка вирішить, кому з них бути переможцем, а кому переможеним. Живим ринг може залишити лиш один.
Гарольд ковзнув назад до свого лутка. Сів на стілець, Альбані розтер йому шию, як то з давніх давен роблять усі тренери.
– Головне – пам'ятай: кожна дія викликає рівну їй за силою протидію, – казав він. – То багато важить, коли вимахуєш бойовою сокирою.
– Мене турбує те, – зауважив Гарольд, – що Лувейн, начебто, надто певен своїх сил. І, здається, теж непогано катається.
– То блеф, аби тебе налякати.
Насправді Наводчик також звернув на це увагу. Слава Богу, він одержить свою винагороду незалежно від того, залишиться Гарольд живий чи ні. Не те, що його зовсім не цікавив результат поєдинку, просто людина має бути практичною.
– Наче Лувейн знає щось, чого ми не знаємо.
– Якщо я помічу, що щось не так, – запевнив Альбані, – негайно висуну протест. Буде надто пізно, але твою репутацію я врятую.
Задзеленчав дзвоник.
– Хай там що, – сказав Альбані, – в тебе шансів більше. Ти виграєш, Гарольде. Іди й поріши його, хлопчику!
Гарольд відштовхнувся від поручнів, і бій розпочався.
58
Сузер з свого кутка рингу спостерігав, як ковзанярі обережно кружляють по льоду, тримаючись на безпечній відстані один від одного. Лувейн катався чудово. Недарма всю зиму він провів у Швейцарії. Але й Гарольд був нічого собі. Однак йому дечого бракувало.
Дуелі на ковзанах вже відбувалися в Мисливському Світі й раніше. Отож, крім усього іншого, Сузер був готовий і до них. Разом із своїм приятелем-механіком вони власноручно підготували для Лувейна спеціальні ковзани.
До носової частини леза, там де воно заокруглюється, піднімаючись до великого пальця, було приварено гострі, мов голки, сталеві шипи. Ставши навшпиньки, Лувейн одержував величезну перевагу над супротивником. Він міг легко завдати тому смертельного удару, міцно встромивши шипи в лід. А Мисливцеві тільки того й треба було.
Крім того, він чудово володів бойовою сокирою. Він навіть представляв свою країну в дуелях на сокирах під час минулих Олімпійських ігор.
У такій маленькій країні, як Есмеральда, то не обов'язково означало, що він був неперевершеним майстром у цьому виді спорту. Але його вмінь відчутно бракувало Гарольду. Новачку лишалося тільки покладатися на везіння, і те вже майже скінчилося.
Тепер Лувейн і Гарольд почали рухатися швидше, виписуючи кола, розвертаючись, кружляючи один навколо одного, немов виконуючи справжнє па-де-де смерті на льоду під супровід Державного оркестру Мисливського Світу, що грав вибрані фрагменти з "Лебединого озера" Чайковського.
Бойові сокири синьо відсвічували в світлі прожекторів. Супротивники вдавалися до облудних маневрів, з'їжджалися, тримаючи сокири напоготові, щось бурмочучи, зупинялися і з новими силами починали все спочатку.
Лувейнові вдалося зачепити сокирою ліве Гарольдове плече, виступила кров. Гарольд у стані крайнього збудження почав, не цілячись, шалено вимахувати сокирою.
Лувейн відскочив убік, знов наблизився, замахнувся, втратив рівновагу, впавши на канати, піднявся й побачив, що на нього, занесши сокиру, насувається Гарольд.
Крізь ревіння натовпу долинав збуджений коментар Гордона Філакіса. Усі посхоплювалися з місць і пронизливо верещали. Навіть кишенькові злодюжки на мить облишили свою справу, спостерігаючи за найголовнішою подією есмеральдського року.
Сузер міг точно сказати, коли Лувейн зробить свій смертельний кидок. У таких випадках обличчя Мисливця прибирало особливого виразу. Секундою пізніше Лувейн знов почав діяти. Вимахуючи сокирою, він загнав Гарольда в куток. А тоді став навшпиньки. Сокира піднеслася над його правим плечем. З усієї сили він обрушив її на супротивника; такого смертельного удару не змогла б уникнути людина на ковзанах.
Гарольд врятувався єдиним можливим способом: упав на лід і проїхався на животі.
Лувейнова рука з сокирою знов піднялася. На сталевих шипах він по льоду побіг до Гарольда, щоб посікти його на шматки.
До супротивника було кілька футів, а Гарольд усе ще лежав, розпластавшись на льоду, і борсався, не маючи змоги піднятись. Він зробив єдине, що йому лишалося. Закрутивши сокиру, кинув її вперед.
Вона мала влучити Лувейнові в ноги. Аби уникнути удару, він відскочив. Приземлився на ковзани, і ноги його поїхали вперед.
Гарольд нарешті перестав борсатись на животі і підвівся, але знову впав. Хлопець не міг знайти своєї сокири. Він був безпорадний. Закрив голову руками і чекав смертельного удару.
Але Лувейн лежав на льоду і не рухався. Лежав у калюжі крові, яка поступово збільшувалася. Натовп ревів. Гарольд не одразу второпав, що Лувейн впав на жало сокири. Одне її лезо застряло у кризі. Друге вп'ялося в хребет.
Гарольд на всіх чотирьох поповз по льоду. Обома руками узяв голову Лувейна. І відчув, як піднімається в ньому хвиля чуття.
– Все буде гаразд, – сказав він Лувейну.
Той жалісно закашлявся:
– По правді мовити, не думаю. Рана не така глибока, як колодязь, і не така широка, як церковна брама, проте й такої вистачить. Я завжди вважав Меркуціо одним з найцікавіших шекспірівських героїв, він набагато розумніший за того дурника Ромео.
– О Лувейне, як прикро, що то був саме ти. Я полюбив тебе, чорт забирай!
– А я тебе. Але ми ніколи б не стали друзями, якби не намагалися одне одного вбити. Дивно, правда? Прощавай, Гарольде. О, ще одне, останнє...
– Так? – запитав Гарольд, схиляючись низько-низько, щоб розібрати ледь чутні слова.
– Скажи, нехай поховають мене під моїм індіанським іменем. Анко-Пі-Кас, Той-Хто-Сміється-Перший на мові алгонкінів.
– Звідки в тебе індіанське ім'я?
Лувейн болісно всміхнувся:
– Якби ж я мав час розказати!
Його повіки сіпнулися і завмерли, мов отруєні метелики.
Гарольд закинув голову і голосно завив од скорботи, злості й тріумфу. А тоді на ринг увірвався натовп, підхопив і виніс його на руках, аби коронувати як переможця Великої Розплати і Короля Сатурналій.