Гарольд обминув лежачого звіра і пройшов до вітальні. Завдяки інфрачервоним окулярам він не наліз на жоден з хистких столиків з виставленими на них антикварними дрібничками, бо інакше наробив би дзенькоту. Навшпиньках обійшов Лувейнові ролики, покинуті просто на підлозі. Тоненькі промені світла з маленьких лампочок на стелі блакитно мерехтіли на поверхні Гарольдового пістолета, затиснутого в руці. В теплому повітрі пахло смаженим м'ясом, йоркшірським пудингом і гаванськими сигарами – саме такі аромати має залишати по собі добра вечірка. Попереду видніли двері Лувейнової спальні.
Гарольд витяг спеціальну магнітну відмичку, яку дав йому Альбані, тихесенько встромив її в замок. Пролунав ледь чутний звук, щось чи то ляснуло, чи то клацнуло. Гарольд прошепотів давню Мисливську молитву "Нічого зі мною не станеться" і прослизнув до кімнати.
Крізь окуляри він розрізнив у кутку ліжко. На ньому щось темніло. Він звів пістолет. Палець застиг на гачку. І враз спалахнуло світло.
46
Тепер Гарольд побачив, що темна маса у ліжку – то старий Лувейнів спальний мішок, напханий одягом. А сам Лувейн примостився у зручному кріслі в нього за спиною.
– Не рухатись, приятелю, – проказав він. – Ти в мене на прицілі автоматичної гвинтівки "ремінгтон-1100", калібр двадцятий, повний комплект набоїв, у кожному – куля вагою 30 грамів і 11,5 грама пороху "червона цятка", так що повний комплект.
– Навіщо ти мені все це розповідаєш?
– Бо хочу, щоб ти зрозумів – один невиправданий рух, і я розмажу тебе по стінах.
– Стіни твої, роби як знаєш.
– Їх можна перефарбувати. – Однак було помітно, що така перспектива Лувейну не до вподоби.
– Ти, мабуть, хочеш, щоб я кинув пістолет додолу?
– Ні, якраз навпаки. Яке ж право я маю тебе вбити, коли в тебе не буде зброї в руках? Правду кажучи, якби ти зараз і спробував її позбутися, я примусив би тебе узяти її знов.
– Що ти робитимеш, якщо я викину пістолет?
– Я все одно тебе вб'ю, – відповів Лувейн. – Це ж і є мета всієї операції, чи не так? А тепер я хочу трохи позловтішатися.
Гарольд за звичкою методично все обміркував.
– Що ж, – промовив він нарешті, – гадаю, в тебе є таке право.
– Але не бачачи твого обличчя, я не одержу справжнього задоволення. Повільно розвертайся, пістолет тримай униз.
Гарольд виконав наказ. На Лувейні був білий оксамитовий халат з вишитими китайськими драконами. Він спокійно розвалився в кріслі; так може сидіти в своїй спальні людина, яка направляє грабіжникові в діафрагму пістолет.
– Я все сам придумав, – сказав Лувейн. – Сузер допоміг мені, але тільки в дрібницях. То була виключно моя ідея – підмовити Фута продати Картку Зради тому тупоголовому Альбані, заманити тебе сюди, вимкнути сигналізацію, аби ти зміг потрапити до моєї спальні. Отож від самого початку ти був приречений. Бо я спритний. Дуже спритний. Визнай це, Гарольде, хто ж, як не ти, має це зробити. Хіба ні?
– Ти й справді спритний, – погодився Гарольд. Він ніколи не кривив душею, якщо хтось заслуговував на похвалу. – Мої вітання, Лувейне.
– Дякую.
Якусь хвилю панувала напружена тиша. А тоді Лувейн мовив:
– Мені чомусь важко.
– Що?
– Отак тебе вбивати. Коли ти просто стоїш. Чи не міг би ти мені якось допомогти?
– Це вже трохи занадто.
– Так, мабуть, ти правий. Слухай, ти не вимкнеш свій бісовий хамелеон? Такі кольори, що мені вже очі болять.
Гарольд виконав прохання і розстебнув спереду "блискавку". Костюм таки був защільний, а тканина з світловодів абсолютно не всотувала поту.
– Ну, – сказав Лувейн, – часу обмаль. І це погано. Ти мені сподобався Гарольде.
Він звів гвинтівку. Гарольд не зводив з нього очей.
– Будь ласка, не дивися на мене так.
Мисливець заплющив очі.
– Ні, так ще гірше.
Гарольд їх знов розплющив.
– Річ у тім, що мені ніколи не доводилося ось так убивати. Тобто Убивству щоразу передували погоні, переслідування. Розумієш?
– Можу собі уявити.
– Ні, так діло не піде, – вирішив Лувейн. – А що, як ти відчиниш он те вікно і спробуєш втекти?
– А ти що робитимеш?
– Кілька секунд почекаю, а тоді підстрелю тебе з гвинтівки.
– Так я й гадав, – сказав Гарольд. Йому раптом спало на думку, що в нього, може, є шанс вистрелити перше, ніж це встигне зробити Лувейн. Якщо йому хоч трохи повезе, він хоча б щось виграє: вони будуть мертві обоє. Не така вже й принадна перспектива.
Він перетнув кімнату і сів на Лувейнове ліжко. Розраховував, що тут його Лувейн не вбиватиме, слуги-бо повернулися ночувати додому, і йому власноручно доведеться міняти білизну.
– Гаразд, – промовив Лувейн, – ще трохи повтішаюся, а тоді треба з тобою кінчати, навіть якщо сьогодні мені доведеться спати в кімнаті для гостей.
Отож жодного шансу в нього немає! Гарольд увесь напружився, чекаючи, що Лувейн, може, хоч на мить розслабиться, і тоді йому вдасться витягти пістолет і вистрелити.
Зненацька в кімнаті спалахнуло сліпуче світло, щось загуркотіло. Вражений Гарольд блискавично перекотився через ліжко і закляк долі з іншого боку. Лувейн вистрелив, але через те, що прицілюватися йому було ніколи, взяв надто високо і влучив у лампу на стелі. Внизу істерично загавкав доберман. У повітрі смерділо смаженим м'ясом і кордітом.
Нараз залунав оглушливий, підсилений гучномовцем голос:
– Гей, ви, там! Офіційне повідомлення! Негайно припиніть стріляти! Поки що дуель відкладається.
– В чім справа? – запитав Гарольд у Лувейна.
– Не маю ані найменшого уявлення. Дуель, якщо вона вже почалася, ніколи не припиняється, хіба що...
– Що?
Двері до спальні прочинилися. У супроводі освітлювачів і звукооператорів зайшов Гордон Філакіс, конферансьє "Мисливського Шоу".
– Привіт, хлопці, – сказав він, – Отож ми на віллі Лувейна Добрея, винахідника Стриптизу-навпаки і дуже рішучого, однак безталанного (принаймні останнім часом, чи не так Лувейне?) Мисливця. Поряд із ним – Гарольд Ердман, молодий Мисливець-новачок, це його перше Полювання, ви, можливо, пам'ятаєте його з нашої вчорашньої передачі. Як справи. Гарольде?
– Тепер, коли ви тут, уже трохи краще. Однак через що ви приїхали?
– Ваша приятелька, Нора Олбрайт, подзвонила на передачу і дуже вас розхвалила. Тоді ми з'ясували ще деякі деталі... – він кинув промовистий погляд на Лувейна, – ...і вирішили на якийсь час відмовитися від нашого звичного вибору за допомогою лотереї. Джентльмени, поєдинок відкладається на завтра... коли ви з явитеся в Колізеї для Великої Розплати!