Теорія теж може бути прекрасною, як біломармурова скульптура або навіть і жива жінка рідкісної вроди. Асистент трудився над своєю теорією з таким самим натхненням, як Пігмаліон над Галатеєю. Він хотів потрясати душі і знав, що потрясе. Ці спокійні, аж до байдужості, сини степів занадто занурені в свої земні справи, але він розбудить їх, вирве зі сплячки і хоч на коротку хвилю розчинить перед ними високі брами палацу науки!
Трохи зіпсував настрій асистентові товариш Зновобрать, який повинен був представити зборам ученого гостя у висловах коли не вишуканих, то принаймні належно поштивих, він же сказав:
— Товариші! Тут у нас вийшло деяке збурення в зв'язку з— діяльністю отих присланих ексгуматорів, у яких нема нічого святого за пазухою. Для вашого вспокоєння вам прочитає лекцію шановний астроном з наукової столичної організації, йому й надаю оце слово.
"Село! — подумав Кудипошлють.— Боже ти мій, яке село!"
Але почуттів своїх не виявив ні звуком, ні рухом, бадьоро пройшов до трибуни, взявся за її закрайки, глянув у зал, смикнув головою догори, промовив урочисто, з піднесенням:
— Ми — діти зірок. Десять мільярдів років тому кожен атом наших тіл знаходився в центрі одної з зірок.
Сини степів були зовсім не такі сонні, як уявлялося асистентові. Прослухавши першу тезу його ізиступу, вони одразу ж вирішили її обговорити.
— Товаришу лектор! — гукнув з задніх рядів дебелий чорноголовий дядько.— А чого ж воно так, що я свою Гальку зву "ти ж моя зіронько!", а вона мене тільки "чорт проклятий!"?
За реготом, що здійнявся в залі, Кудипошлють не зумів ні дотепно відповісти, ні хоча б нагадати, що він не лектор, а вчений,
— Простір, у якому ми живемо, викривлений,— повідомив асистент і одразу ж почув, як хтось додав: "Як наш Охтиз Кривобокий". Сміху цього разу було менше, так що можна було розвивати думку щодо викривленого простору далі.
— Простір або ж випуклий, або ж опуклий, або вигнутий, або ввігнутий. Це залежить від того, хто і як на нього дивиться. Наприклад, всі бачили на картах острів Гренландію. Але Гренландія зовсім не така пласко-величезна, як зображається географами. Насправді вона випукла, а на картах — розплескана. Подібне явище спостерігаємо в вашому степу, порізаному ярами. Тільки тут сферична поверхня ввігнута. Взагалі сферична поверхня має позитивну кривизну.
Тут у перших рядах підхопився колгоспний агроном, ще молодий, видати, недавно з сільгоспінституту, в модному костюмі, з галстуком.
— Яри з'їдають степ, а для вас вони позитивні! — з викликом гукнув він до асистента.
— Зате сідлоподібна поверхня має кривизну негативну,— мовби не чуючи агронома, вів далі Кудипошлють, для якого найголовніше було добратися до турбулентності.— Тепер уявіть собі зіткнення таких кривизн, а також уявіть поведінку тих речовин, які можуть знаходитися між ними. Досі вчені розглядали речовини в газоподібному стані, я ж маю намір зосередитися на воді. Вода, коли вона швидко витікає і коли зустрічає на своєму шляху перепони, утворює вири, вихори, вони взаємодіють між собою, і це явище ми називаємо турбулентністю. Турбулентність найлегше уявити, розмішуючи в чашечці каву з цукром. її можна описати з допомогою ієрархії вихорів. Один англійський учений склав навіть вірш про турбулентність:
У великих вихорах — маленькі вихори, Швидкістю великих вихорів зрощені, А в маленьких — ще менші вихори І, нарешті, до в'язкості здрібнені...
В'язкість виникає при терті вихорів...
Але тут дисципліновано, як її вчили в школі, піднесла руку худенька дівчинка з білявими кісками, яка сиділа поперед отого капосного агронома, і асистентові нічого не лишалося іншого, як урвати свою доповідь на такому важливому пункті і спитати дівчинку, чого вона хоче.
— Я хочу задати запитання,— сказало дівчисько таким дзвінким голосом, що Кудипошлють мимоволі насторожився. Не вірив він таким дзвінким голосам. Але відступати було нікуди.
— Будь ласка,— сказав він.
— Чи не могли б ви нам сказати: Тарас Григорович Шевченко писав вірші про цю... турбулентність?
— Шевченко?.. Про турбу..? — розгублено промимрив Кудипошлють.— Але ж, звичайно, не писав... бо тоді... бо турбулентність ще не була відома... І взагалі — до чого тут Шевченко?
— Бо те, що ви читаєте, то ніякі не вірші! — сказало з притиском дівчисько.
— А коли не вірші, то нащо й слухати! — загукали з задніх рядів.
— І Шевченко йому, бач, не такий!
— Торбулентність вигадав!
— Давно вже про торби забули!
— Товариші! — зацокав олівчиком по скляному графину товариш Зновобрать.— Прошу вспокоїтись, дорогі товариші! Давайте подякуємо нашому дорогому гостеві за лекцію, а для вашого остаточного вспокоєння повідомляю про рішення нашого народного контролю. Народний контроль після прибуття до нас товариша вченого придивився до екс-гуматорів і виявив, що вони облудно грали на забобонності деякої частини трудящих. Перетру жували кісточки наших небіжчиків і пускали нездорові чутки в маси. Яке ж рішення? Вигнати втришияки цих присланих і все зробити самим. Правильно?
— Правильно!
— Давно б так! — дружно підтримали товариша Зновобрать присутні.
Кудипошлють ще стояв на трибуні, хоч і розумів, що говорити нічого і ні про що. Товариш Зновобрать підійшов, обійняв його за плечі, по-батьківськи делікатно попровадив од трибуни.
— Кажеться-говориться, коли б не ви, то ми б і досі, може... Велике діло — наштовхнути на думку, а вже там як піде, як піде, то ніяка сила... Завтра ми вас головиною "Волгою" відвеземо прямо на "Ракету", подяку теж запишемо. Аякже! Наука в колгоспі — велика сила! А про оту торболентність, то ви даремно. Як сказано було: жити стало краще, жити стало веселіше. То які ж тут торби?
— Турбулентність! — обурено крикнув асистент.— Турбулентність!
— Та хай і по-вашому,— згодився Зновобрать,— а тільки, кажеться-говориться, навіщо воно нам?