Виходыв певним кроком, брязкаючи кайданами. Держав високо голову і дивився згірдно на гайдуків. Онаць-кий стояв в сутіні і потім пішов за цілою валкою. Він знав, куди Хмельницького повели.
Повели його в тюрму і замкнули у підземеллі в останню камеру. Зараз вдарив його в ніс тюремний задух гнилий і вогкий. Йога овіяло холодом. При блідім світлі каганця, котрим присвічував один гайдук, оглянув Хмельницький свою нову оселю. То була невелика склеплена кам'яна кімнатка з одним маленьким віконцем високо. Тут стояв дерев'яний ослінчик та й більш нічого. На кам'яній долівці лежало трохи перегнилої соломи, а з стіни сторчало залізне колісце. До того припинали ланцюга, на якому держали арештанта.
Таке зробили й тепер з Хмельницьким. Потім вийшли всі, і Хмельницький побачив себе відразу в пітьмі. Став йти попід стіни, ударився болючо в ослін, і цей біль прикликав його до пам'яті. А то йому здавалося, що його вже в могилу зложили, а може, це якийсь кошмарний сон... Тепер переконався, що це не сон. Ще сьогодні вранці був свобідний, їхав помірятись з своїм запеклим ворогом, вбити його або самому лягти в лицарському бої, а ось тепер він живцем закопаний в ямі та ще кайданами скований... Пропала вся надія, бо хто ж за ним постоїть, хто упом-'янеться за його кривду? Коли на волі не міг знайти права й справедливості, то звідсіля певно його не знайде... Прийдеться тут або живим зогнити, або згинути з руки ката, якого, певно, Чаплінський йому пришле. А може, ще і на кіл посадять... "Хіба господь яке чудо наді мною покаже, якщо я живий та цілий звідсіля вийду..."
Став під стіною і поглянув у віконце. Побачив кусок неба, а на тім кусочку одну-однісеньку зірку. Побачивши її, він дуже зрадів. Може, то Віфліємська зірка, що віщує мені спасіння? "Надіймося, не гнівімо бога та просім за рятунокж Став навколішки і задивився в той кусок неба, в цю одиноку зірку, і став гаряче молитися. Може, якраз боже око дивиться в цю хвилю на нього. "Господи, Спасе! Спаси мене грішного, як вивів єси младенців із огненної печі, виведи мене з тюрми та з лядської неволі!"
А потім присів на ослоні і важко думав, поки не переміг його сон, і він заснув кріпко на перегнилій соломі...
Коли вже Хмельницького повели, Онацький побіг швидко до Чаплїнського. Чаплінський ще не спав, і Онацький зайшов зараз до нього.
— Ваша милість, все зроблено по приказу, і Хмельницький вже в безпечному місці...
Чаплінський тої вістки більш налякався, як втішився нею. Прочував, що боротьба між ними лише що зачалася, і коли б так Хмельницький видістався на волю, то певно йому в'язи скрутить. Коли б так про те все не знав староста, то можна би його спрятати, що ніхто не знав би. Але Хмельницький має багато приятелів, і вони, певне, за ним постоять, і треба буде поставити його перед суд. Хмельницький таки має заслуги перед Річчю Посполитою, він це панам нагадає, і в суді нічого йому не зроблять.
То все прийшло Чаплінському зараз на думку, як почув від Онацького, що Хмельницького арештовано. Хоч той лев був закований в ланцюгах, то поки він живий, дуже небезпечний. Краще би його випустити, але певне не тепер. Може, згодом краще обставини зложаться, світ про це забуде, а тоді можна його спрятати заплаченим катом. "Поки що я критий, бо арешт послідував на приказ старости"...
Добре ти справився; я що обіцяв, то додержу, на це моє шляхетське слово. Тепер його стережи, мов ока в голові...
Я на услуги, ваша милість, але на подвійний жолд кожний полакомиться і багато таких буде, що накидатимуться сторожити харциза. А коли він втече, то один на другого складатиме вину... Я для того прощу, ваша милість, дати мені письменний приказ, що я, а не хто другий сторожити має, тоді я і відповідати за нього буду.
Нащо тобі письменного приказу, як я даю славний, хіба ж поважиться хто перечитись зі мною?
Різно буває... Я одного побоюсь: коли я маю сторожити, то ніколи від в'язниці не відступлюся. А коли б так пану поручникові або кому іншому подобалось відірвати мене від тої служби і післати в друге місце, тоді може статися з в'язнем щось небажане. Прошу не забувати, що Хмельницький має приятелів навіть між нашими людьми і багато кумів на Україні; впрочім, у тому, щоб Хмельницький не втік, не лише інтерес вашої милості, але і мій илпсний...— Онацький нахилився ближче до Чаплїнського і говорив тихіше: — Я знаю, що Хмельницький знає про тих гайдуків, що з вашою милістю до лісу їздили та що він нам не простить того. Він мене добре пізнав, як я його вдарив шаблею, і коли б він вийшов на волю, то, певно, мені цього не вибачить, а я хочу ще жити на світі.
— Ти добре й розумно говориш... папір тобі придасться...
І хоч як Чаплінський був лінивий до писання, написав цидулку і передав Онацькому.
ч Онацький хотів вже відходити, як Чаплінський його задержав.
— Ти мене все держись і будь мені вірний, а на тім вийдеш добре. Ти сам сказав, що Хмельницький небезпечний для нас усіх, і не дай боже, щоб він вийшов живий звідсіля. Поки він живий, може нам багато накоїти лиха... Тільки мертвий Хмельницький нікому не пошкодить...
Онацький блиснув очима і засміявся так, що аж зуби вискалив.
Значиться так, ваша милість,— він різнув себе пальцем по шиї...
Відгадав мою думку. Як добре справишся без розголосу, то сто дукатів тебе не мине...
Я гадаю, ваша милість, що це дасться зробити без проливу крові, бо з цього вийшла би ціла плутанина. Сказали б люди, що Чаплінський казав Хмельницького зарізати, а тоді й мені дісталось би... Але коли б так...— він нахилився до вуха Чаплінському,— коли б так добути де отруї. Вашій милості прийдеться це не важко... Я даватиму Хмельницькому їсти, ну-... та й усе зробиться потихеньку, непомітно...
— Добре, мій коханий, тепер йди й роби свою службу... Як Онацький вийшов, Чаплінський говорив до себе:
"В тім гайдуку сам чорт сидить... Що за проворність! Таких треба нам більше. За нього я можу бути спокійний... От на що то така хамська душа може зважитися за гроші..." Обидва були вдоволені.
Онацький пішов зараз до в'язниці, де замкнули Хмельницького, і показав головному дозорцеві цидулку підстарости...